73. Правова допомога у кримінальних справах.

Більшість договорів про правову допомогу носить двосторон¬ій або груповий характер. Разом з тим зростання значення співробітництва в цій галузі привернуло до них увагу і ООН. В 1990 р. ГенАссамблея ухвалила типовий договір про взаємодопомогу у кримінальних справах. Основну увагу було приділено відмові щодо надання допомоги, збереження і виконання запиту, збереження таємниці, отримання документів, доступу до осіб, що знаходяться в ув'язненні, і до інших осіб з метою отримання доказів, надання документів, обшуку і затримання.

У наданні допомоги може бути відмовлено, зокрема якщо держава, що робить запит, вважає, що це завдасть шкоди її суверенітету, безпеці, громадському порядку або іншим важливим інтересам суспільства; якщо допомога несумісна з її законами; якщо вчинене діяння є злочином лише по військовому праву. Визначено гарантії безпеки для осіб, які надають інформацію або документи. У цілому типовий договір спрямований на розширення взаємної допомоги держав у кримінальних справах.

У 1990 р. Генеральна Асамблея прийняла також типовий договір про передачу кримінального переслідування. Головна галузь застосування - випадки, коли обвинувачений повернувся в державу свого громадянства і видача його неможлива, оскільки не допускається законом. У таких випадках може мати місце передача кримінального переслідування державі громадянства обвинуваченого, зрозуміло, за умови, що діяння вважається злочинним в обох державах (принцип подвійної кримінальність, подвійний злочинності діяння). Держава, що робить запит може відмовити в проханні про переслідування, якщо підозрювана особа не є її громадянином або постійно в ньому не проживає; якщо діяння є злочинним лише згідно військового права; якщо злочин пов'язаний з податками, акцизами, митними або валютними правилами і, нарешті, якщо діяння розглядається державою, що робе запит як політичний злочин.

Постала дуже актуальна проблема осіб, які утримуються в ув'язненні за кордоном. Їй присвячено Типова угода про передачу іноземних ув'язнених, схвалене Генеральною Асамблеєю в 1985 р. В Угоді зазначається, що мета соціальної реабілітації злочинців може бути швидше досягнута, якщо дати їм можливість відбувати покарання у своїх країнах.

74. Міжнародна організація кримінальної поліції (Інтерпол).

МІЖНАРОДНА ОРГАНІЗАЦІЯ КРИМІНАЛЬНОЇ ПОЛІЦІЇ - (International Criminal Police Organization), Інтерпол (Interpol) — міжнар. поліп, служба. Інтерпол (англ. International Criminal Police Organization — INTERPOL) — організація, що займаєтсья сприянням міжнародній поліцейській співпраці. Має консультат. статус міжуряд. організації при Економічній і соціальній раді ООН і статус спостерігача на ГА ООН. Утв. 1923 на 2-му Конгресі крим. поліції (м. Відень, Австрія) під назвою «Міжнародна комісія кримінальної поліції». До 1930 була допоміж. органом Конгресу. 1938 призупинила свою діяльність у зв'язку із захопленням штаб-квартири у Відні нацист. Німеччиною. Відновлена 1946. У 1956 прийнято новий, нині діючий статут організації, за яким вона має сучасну назву. Членами Інтерполу є 188 країн (2000). Україна — член Інтерполу з лист. 1992. Відповідно до ст. 2 статуту метою Інтерполу є: забезпечення і розвиток широкого взаємного співробітництва всіх органів (установ) крим. поліції у межах існуючого зак-ва країн і в дусі Загальної декларації прав людини 1948; утворення і розвиток установ, які можуть успішно сприяти запобіганню та боротьбі із заг. крим. злочинністю. Вищим органом Інтерполу є ген. асамблея. Вона складається з делегатів, призначуваних урядами країн-учасниць, і збирається раз на рік для вирішення кардинальних питань. На її сесіях головує президент (обирається асамблеєю на 4 роки). Ген. асамблея формує також викон. комітет у складі 13 членів; він збирається тричі на рік і забезпечує виконання рішень асамблеї. Постійно діючий адм. і розпорядчий орган — ген. секретаріат, очолюваний ген. секретарем, спрямовує та координує дії по боротьбі з міжнар. злочинністю, узагальнює інформацію щодо злочинів і злочинців, підтримує контакти з керівництвом окр. країн і міжнар. організаціями. Самі працівники інтерполу не можуть безпосередньо виконувати поліцейских функцій (права заарештовувати чи носити та застосовувати свою чи табельну зброю) на будь-якій території країн — членів організації. Вони займаються лише координаціє сил, щоб поліцейські з інших країн набагато легше справлялись з такими речами, як особливості національного правосуддя, законодавства, мовний бар'єр.

Характерною особливістю Інтерполу є утворення органів, що не мають аналогів у структурі ін. міжнар. організацій, — національних центральних бюро, які діють у межах подій, систем дер-жав-учасниць і одночасно є структур, одиницями Інтерполу. Нац. центральні бюро підтримують пост, зв'язок з ген. секретаріатом, ін. країнами — членами Інтерполу.

В Україні Нац. центральне бюро (НЦБ) Інтерполу (Укрбюро Інтерполу) утв. як окр. спец, підрозділ МВС згідно з постановою КМ України від 25.III 1993. Складається з секретаріату і 3 відділів; аналізу та обробки інформації; загальнокрим. злочинності і міжнар. розшуку; технічного. Цілодобово здійснюється прийом та обробка інформації, що передається каналами Інтерполу. Місцеперебування — м. Ліон (Франція).