Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
MPP_vidpovidi.docx
Скачиваний:
14
Добавлен:
22.04.2019
Размер:
295.07 Кб
Скачать

12. Поняття, типи, види й форми міжнародно-правових санкцій.

Типи МПС

1) міжнародно-правові санкції, які здійснюються державами в порядку самодопомоги

а) самооборона;

б) репресалії;

в) реторсії;

г) розрив дипломатичних і консульських відносин;

д) невизнання;

2) міжнародно-правові санкції, які здійснюються державами з допомогою міжнародних організацій.

Кожному із типів властиві свої види міжнародно-правових санкцій, форми і способи їх застосування.

Реторсії – правомірні індивідуальні дії у відповідь на недружній акт іншої держави. Реторсії, як правило, носять характер відповідних адекватних дій і переслідують мету відновити принцип взаємності у взаємовідносинах між державами.

Репресалії – правомірні примусові дії, які застосовуються до держави-порушника міжнародного права як засіб примусити її відмовитися від своїх незаконних акцій. Репресалії не передбачають застосування збройного впливу на порушника, але можуть бути пов’язані з демонстрацією збройної сили чи мирною блокадою. Репресалії не можуть застосовуватись у відповідь на акти, які не є міжнародним правопорушенням. Репресалії повинні відповідати нанесеним збиткам із застосуванням примусу, необхідного для їх відшкодування. Правомірними є лише політичні і економічні репресалії. Найбільш відчутними формами репресалій є розрив торговельно-економічних відносин з державою-порушницею і її повна економічна ізоляція.

Розрив дипломатичних і консульських відносин є самостійним видом МПС.

Розрив дипломатичних відносин може відбуватись окремо або одночасно з розривом консульських відносин. Крім того можливе призупинення дипломатичних і консульських відносин як більш м'яка форма впливу на державу-порушницю.

Застосування цієї форми можливе і при недружніх актах, але в такому разі вона не є МПС, бо застосовується не у відповідь на міжнародне правопорушення.

Самооборона – це дії по відношенню до держави-правопорушниці, які мають збройний примусовий характер. Виділяють дві форми самооборони:

- необхідна оборона;

- самооборона від агресії.

Необхідною обороною є захист збройними силами від зазіхань іноземної держави на недоторканність державного кордону, її воєнним вилазкам, які ще не можна кваліфікувати як акт агресії (заслання військово-розвідувального літака на територію держави-жертви, захід військових суден у територіальні води такої держави тощо).

При необхідній обороні бажане попередження про можливість її застосування, якщо держави-порушник не припинить порушення. Попередження необхідне тому, що правопорушення може бути ще об’єктивно відсутнім (підготовка до вторгнення) або вимушеним (порушення територіальної недоторканності із-за аварії чи помилки). Застосування збройної сили в таких випадках не є правомірним.

Право на самооборону від агресії – суверене право кожної держави, адже агресія є найтяжчим міжнародним правопорушенням. Але й при його реалізації необхідно дотримуватись принципу пропорційності.

Невизнання може стосуватись результатів, ситуацій викликаних неправомірними діями держави-порушниці. Форми невизнання:

- відмова держави визнати дійсність міжнародного договору укладеного під тиском чи з іншими порушеннями передбаченими нормами міжнародного права;

- невизнання неправомірних територіальних змін;

- невизнання фашистського, расистського чи колоніального режиму держави, яке веде до ізоляції такої держави тощо.

Санкції, які здійснюються з допомогою міжнародних організацій:

- призупинення прав і привілеїв, що випливають з членства в міжнародній організації;

- відмова в членстві;

- позбавлення можливості міжнародного співробітництва з іншими суб’єктами міжнародного права (повний або частковий розрив економічних відносин, призупинення засобів зв’язку);

- колективні збройні заходи (демонстрації, блокади, застосування збройних сил організацій).

Призупинення прав і привілеїв, що випливають з членства в міжнародній організацій, може бути добровільним або у формі санкції. При добровільному призупиненні членства держави, вона не пориває міжнародною організацією юридичного зв’язку.

При призупиненні прав і привілеїв, що випливають з членства в міжнародній організації у формі санкції активна діяльність держави в міжнародній організації примусово припиняється. Воно можливе у формі позбавлення голосу за такі дії:

- несплату внесків;

- несплату внесків в одному з головних органів організації;

- несплату внесків лише в головних органах організації;

- несплату внесків в усіх органах організації;

- за порушення міжнародних не фінансових зобов’язань;

- за порушення статутних не фінансових зобов’язань.

Позбавлення права на представництво в органах міжнародної організації може бути у формі:

- недопущення держави-правопорушниці до роботи в цих органах;

- не обрання її представників в такі органи;

- не запрошення на їх засідання, наради, конференції.

Позбавлення права на отримання допомоги може бути у формі припинення фінансовоїтехнічної, гуманітарної, економічної, культурної, медичної та іншої допомоги.

Відмова у членстві в певній міжнародній організації може бути у формі заборони на прийняття в організацію або виключення з неї.

Виключення з міжнародного спілкування тягне за собою:

- розрив економічних зносин;

- розрив військового співробітництва, транспортного зв’язку (морського, повітряного, залізничного, телефонного, телеграфного, радіозв’язку і т.д.);

- розрив можливих політичних зносин та ін.

Колективні збройні заходи здійснюються на універсальній основі (в рамках ООН) і регіональними міжнародними організаціями (наприклад, НАТО, ЛАД, ОАЕ)

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]