24. Види законного застосування сили в сучасному міжнародному праві.

1. Право держави на самооборону:

Статья 51 Глави VII Статуту ООН

Настоящий Устав ни в коей мере не затрагивает неотъемлемого права на индивидуальную или коллективную самооборону, если произойдет вооруженное нападение на Члена Организации, до тех пор пока Совет Безопасности не примет мер, необходимых для поддержания международного мира и безопасности. Меры, принятые Членами Организации при осуществлении этого права на самооборону, должны быть немедленно сообщены Совету Безопасности и никоим образом не должны затрагивать полномочий и ответственности Совета Безопасности, в соответствии с настоящим Уставом, в отношении предпринятия в любое время таких действий, какие он сочтет необходимыми для поддержания международного мира и безопасности.

+ Самооборона може бути індивідуальною або колективною і має бути пропорційною (міжнародний звичай)

2. Дії щодо загрози миру, акцій агресії, які здійснюються РБ ООН (Глави VII Статуту ООН)

Статья 39 Глави VII Статуту ООН

Совет Безопасности определяет существование любой угрозы миру, любого нарушения мира или акта агрессии и делает рекомендации или решает о том, какие меры следует предпринять в соответствии со статьями 41 и 42 для поддержания или восстановления международного мира и безопасности.

Статья 41 Глави VII Статуту ООН

Совет Безопасности уполномочивается решать, какие меры, не связанные с использованием вооруженных сил, должны применяться для осуществления его решений, и он может потребовать от Членов Организации применения этих мер. Эти меры могут включать полный или частичный перерыв экономических отношений, железнодорожных, морских, воздушных, почтовых, телеграфных, радио или других средств сообщения, а также разрыв дипломатических отношений.

Статья 42 Глави VII Статуту ООН

Если Совет Безопасности сочтет, что меры, предусмотренные в статье 41, могут оказаться недостаточными или уже оказались недостаточными, он уполномочивается предпринимать такие действия воздушными, морскими или сухопутными силами, какие окажутся необходимыми для поддержания или восстановления международного мира и безопасности. Такие действия могут включать демонстрации, блокаду и другие операции воздушных, морских или сухопутных сил Членов Организации.

25. Проблеми реалізації принципу незастосування сили чи загрози силою.

Після ІІ СВ МП базується на нормах заборони війни та можливості її виникнення ( Jus contra bellum) , до цього ж МП в питання війни та миру керувалося причинами виправдання війни (Jus ad bellum)

Не існує єдиного погляду на процес становлення принципу незастосування сили та загрози силою:

В доктрині міжнародного права існують різні погляди на становлення принципу заборони застосування сили або загрози силою. М.В. Філімонов і К.А. Бекяшев вважали, що принцип заборони застосування сили або загрози силою має давню історію становлення і розвитку, починаючи з моральних засад, викладених у ХІІІ—ХІV ст. Яном Коменським і королем Чехії Іржі Подебрадом. І. І. Лукашук, Р. А. Мюллерсон, В. М. Федоров вважали, що становлення цього принципу міжнародного права почалося після Жовтневої революції. Г. В. Ігнатенко і О. І. Тіунов мають іншу точку зору. Вони розпочинають становлення цього принципу з Конвенції про мирне вирішення міжнародних сутичок 1899 р. Г. І. Тункін і А. М. Талалаєв вважають, що принцип незастосування сили або загрози силою з’явився в міжнародному праві у період між двома світовими війнами. Ю. М. Колосов, В. І. Кузнєцов та Б. М. Клименко притримуються точки зору, що вперше цей принцип з’явився у Статуті ООН.

Принцип незастосування сили чи загрози силою за юридичною силою: має імперативний характер.

Разом з тим існують винятки при яких застосування сили вважається законним:

1. Разом з тим д Право держави на самооборону (Статья 51 Глави VII Статуту ООН)

2. Дії щодо загрози миру, акцій агресії, які здійснюються РБ ООН (Глави VII Статуту ООН)

Деякі дослідники пропонують трактувати Главу УІІ Статуту ООН динамічно, тому виникають інші концепції застосування сили. Наприклад ,концепції гуманітарної інтервенцій та превентивної самооборони.

Гуманітарна інтервенція -- будь-який вид іноземного втручання на територію держави з використанням сили в ім’я людства з метою захисту основних прав громадян даної країни і/або іноземних громадян, коли режим цієї країни не бажає або не може зробити цього сам.

Сфера застосування:

• використання збройної сили у випадку, коли керівництво країни систематично та широкомаштабно порушує права людини або, інакше кажучи, коли керівництво проводить по відношенню до свого населення систематичну політику терору (наприклад, колишній режим Червоних кхмерів в Камбоджі)

• ситуація, при якій населення опиняється з керівництвом, що потерпіло крах, тотальним хаосом і анархією, що витікають із даних обставин і веде до етнічних, релігійних і/або громадських заворушок внаслідок порушення прав якоїсь частини населення («failed state»)

Приклади:

В 1960 і 1964 роках Бельгія і США провели таку операцію в Конго. В 1965 р. війська США висадились в Домініканській Республіці. В 1979 р. Франція провела гуманітарну інтервенцію в Центрально-Африканскій республіці і т.д. Гуманітарною інтервенцією були названі воєнні операції США в Гренаді (1983 р.), в Панамі (1989), в колишній Югославії (1992), в Косово (1999), в Сомалі (1992-1993), в Іраку з 1991 р, Росія намагається окреслити свої дії в Грузії 2008 р. як гуманітарну інтервенцію.

Превентивна оборона – дії спрямованні на попередження потенційної небезпеки.

Приклади:

введення радянських військ в Афганістан у 1979 р., американське вторгнення до Камбоджі в 1970 р., в Гренаду і Лівії в 1983 р., в Панаму в 1989 р.