87. Принципи та джерела міжнародного екологічного права.

Згідно з загальноприйнятим визначенням, міжнародне право навколишнього середовища — це система принципів і норм міжнародного права, що регулюють відносини між йо¬го суб'єктами в галузі охорони навколишнього середовища й раціонального використання природних ресурсів.

Як і більшість галузей міжна¬родного права, міжнародне право навколишнього середовища бере свій початок у джерелах звичаєвого характеру.

Так, принцип заборони заподіювати шкоду території сусідньої держави діяльністю на своїй території склався на основі відповідної звичаєвої норми, що походить від кількох постулатів римського права.

Прикладами універсальних договорів у цій галузі можуть бути: Конвенція ЮНЕСКО про охорону всесвітньої куль¬турної і природної спадщини 1972 p., Конвенція про охорону біологічної різноманітності 1992 p., Рамкова конвенція ООН про зміну клімату 1992 p.; Конвенція про заборону військового або будь-якого іншого ворожого використання засобів впливу на природне середовище 1977 p., Конвенція про цивільну відповідальність за шко¬ду, завдану навколишньому середовищу небезпечними речовинами, 1993 p., та ін.

Також можна вказати на Віденську конвенцію про охорону озонового шару (набу¬ла чинності для України 22 вересня 1988 p.); Конвенцію про охорону всесвітньої культурної і природної спадщи¬ни (чинна для України з 12 січня 1989 p.); Конвенція про захист Чорного моря від забруднення (чинна для України з 14 квітня 1994 p.); Конвенцію про охорону біологічної різноманітності (чинна для України з 7 лютого 1995 p.); Конвенцію про охорону дикої флори і фауни та природ¬них середовищ існування в Європі (чинна для України з 1 травня 1999 р.) та інші угоди.

Досить ефективно держави домовляються про охорону навколишнього середовища на регіональному рівні. Прикла¬дами міжнародного договірного вирішення екологічних проблем на регіональному рівні є: Африканська кон¬венція про збереження природи і природних ресурсів 1968 p., Конвенція про охорону природи в південній ча¬стині Тихого океану 1976 p., Угода СНД про взаємодію в галузі екології й охорони навколишнього і природного середовища 1992 р. та Протокол про зобов'язання, права і відповідальність учасників Угоди 1992 p., Угода про за¬хист природи і природних ресурсів країн—членів АСЕАН 1985 р. та ін.

Звичайно, найпоширенішою є практика укладання двосторонніх договорів з охорони навколишнього середовища. Окрім міжнародних звичаїв і договорів, у міжнародно-му правоохоронному процесі щодо навколишнього середовища важливу роль відіграють так звані допоміжні процеси і рішення, серед яких головними є рішення міжнародних органів і організацій, міжнародних конференцій і форумів ("м'яке" міжнародне право) з проблем навколишнього і средовища. Вчені і практики міжнародного права назива¬ють їх міжнародними актами квазінормативного характеру (резолюції, декларації, стратегії, керівні принципи поведінки тощо), рекомендаційними документами, які шіконують функцію допоміжних джерел міжнародної пра¬ної ворчості.

------Декларація ООН із проблем навколишнього середови¬ща (Стокгольмська декларація) 1972 p., яка вперше сфор¬мулювала погоджені принципи міжнародного співробіт¬ництва у сфері навколишнього середовища.

------Декларація Ріо-де-Жанейро, прийнята на Конфе¬ренції ООН із навколишнього середовища й розвитку 1992 p., переглянула й уточнила вказані принципи-завдання з урахуванням нових обставин, нових можливос¬тей держав і нових глобальних проблем. У прийнятому програмному документі "Порядок денний XXI століття" було вперше чітко визначено, що реалізація прав щодо експлуатації навколишнього середовища (наприклад, права на розвиток) має підкорятися правилу задоволення потреб як нинішнього, так і прийдешніх поколінь.

Цікаво, що, спираючись практично на одні і ті самі міжнародно-правові документи, різні автори виводять із них різні принципи міжнародного права навколишнього середовища. Інколи здається, що головне завдання, яке ставлять перед собою автори, — назвати якомога більше таких "принципів". Так, на думку С. В. Виноградова, в міжнародному праві охорони навколишнього середовища діють "основні принципи міжнародного права, такі як поваги державного суверенітету, невтручання, недотор¬канності території та ін." Що ж до галузевих принципів, то це: 1) принцип охорони навколишнього середовища; 2) принцип невід'ємного суверенітету держав над своїми природними ресурсами; 3) принцип незаподіювання шкоди навколишньому середовищу за межами юрисдикції держави; 4) принцип оцінки впливу на навколишнє сере¬довище; 5) принцип попереднього повідомлення та обміну інформацією; 6) принцип взаємних консультацій; 7) принцип вжиття запобіжних заходів.

Вагомим підтвердженням наявності того чи іншого принципу права навколишнього середовища може бути визнання його в міжнародних судових чи арбітражних рішеннях. Таким є принцип незаподіювання шкоди навко¬лишньому середовищу інших держав і районів, які перебува¬ють за межами національної юрисдикції.

Важливим є також принцип захисту навколишнього се¬редовища.

Деякі автори обґрунтовують наявність принципу відповідальності суб 'єктів міжнародного права за шкоду, за¬подіяну навколишньому середовищу.

У процесі становлення перебуває також принцип міжнародного права навколишнього середовища, який у Стокгольмській декларації сформульовано як основне пра¬во людини на свободу, рівність і належні умови життя, на навколишнє середовище такої якості, що дає можливість жити гідно і благополучно. Та цей принцип поки що не дістав належного міжнародного договірного підтверджен¬ня. Посилання на міжнародні пакти про права людини не знімає проблеми, бо в них ідеться про забезпечення іншо¬го принципу — загальної поваги прав і основних свобод людини. Що ж до запропонованих ученими інших прин¬ципів міжнародного права навколишнього середовища, то вони потребують не лише більш ретельного дослідження, а й пошуку доказових аргументів, які б грунтувалися на наявних джерелах міжнародного права.

Основні принципи міжнародного екологічного права:

• міжнародне природно-охоронне співробітництво держав та інших суб'єктів міжнародного права;

• не завдавання шкоди навколишньому природному середовищу;

• оцінювання трансграничних екологічних наслідків планованої діяльності;

• навколишнє природне середовище поза державним кордоном є спільним надбанням усього людства;

• міжнародна відповідальність за екологічну шкоду;

• свобода дослідження і використання навколишнього природного середовища та його компонентів;

• раціональне використання навколишнього природного середовища;