43. Поняття і джерела міжнародного повітряного права.

Міжнародне повітряне право – це сукупність міжнародно-правових норм, що регулюють міжнародні польоти та інші види використання повітряного простору. В більш вузькому значенні міжнародне повітряне право розуміється як таке, що регулює лише відносини, пов’язані з діяльністю міжнародної цивільної авіації.

Римське право розглядало повітря як природне середовище, що абсолютно необхідне для життя і доступне усім – res communis. Але як тільки зявилась можливість використовувати повітряний простір в комерційних та військових цілях, держави одноголосно заявили про своє право на суверенітет над повітряним простором, та включили його в склад своєї території. Це положення було закріплено у Паризькій конвенції 1919 р.: «Кожна держава володіє повним та виключним суверенітетом над повітряним простором над своєю територією». Також його можна побачити в Чиказькій конвенції про міжнародну цивільну авіацію 1944. Встановлення суверенітету над територіальним повітряним простором означало визнання свободи повітряного простору над відкритим морем.

Система джерел міжнародного повітряного права досить складна. До них належать універсальні та регіональні конвенції, велика кількість двосторонніх угод, існують і звичаєві норми. До того ж норми міжнародного повітряного права містять в собі конвенції, що присвячені інших питанням: Конвенція ООН з морського права 1982 р. підтверджує свободу польотів над відкритим морем, містить положення щодо транзитного прольоту через протоки та архіпелажні води. Всесвітня поштова конвенція регулює перевезення міжнародної авіапошти. Велике значення мають резолюції міжнародних організацій, передусім ІКАО.

Основні конвенції:

- Конвенція про міжнародну цивільну авіацію (Чикаго, 1944 p.);

- Конвенція з уніфікації деяких правил, що стосуються міжнародних повітряних перевезень (Варшава, 1929 р.) і Гаазький протокол (1955 р.) як додаток до неї;

- Монреальська угода 1966 р. як доповнення до Варшавської конвенції 1929 p.;

- Римська конвенція про відшкодування збитків, заподіяних іноземними повітряними суднами третім особам на поверхні землі 1952 p.;

- Токійська конвенція про правопорушення і деякі інші акти на борту повітряного судна 1963 p.;

- Монреальські протоколи 1975 р. як удосконалення і деякі зміни Варшавської конвенції 1929 p.;

- Гаазька конвенція про боротьбу з незаконним захопленням повітряних суден 1970 p.;

- Монреальська конвенція про боротьбу з незаконними актами, спрямованими проти безпеки цивільної авіації, та ін.

44. Правовий статус повітряного простору.

В неюридическом смысле под воздушным пространством понимается надземное пространство, заполненное воздухом. С точки зрения права, воздушное пространство является территорией с определенным юридическим статусом.

Различают два вида воздушного пространства по правовому положению: пространство, входящее в состав территории государства, и международное воздушное пространство над открытым морем и Антарктидой.

Воздушное пространство над сухопутной и водной территорией государства находится под его суверенитетом. Высотная граница государственной территории установлена в соответствии с обычными нормами международного права на высоте 100—110 км. Пространство, находящееся выше этой границы, относится к территориям с международным режимом.

В международном воздушном пространстве действует свобода полетов.