42. Правове регулювання міжнародних морських торгових перевезень.

Морський транспорт служить для зовнішньоекономічних зв'язків. Лише у деяких країнах, таких як Росія, США, Китай, Канада, Туреччина, Франція, морський транспорт здійснює міжрайонні внутрішні перевезення. Цей транспорт перевозить понад 80% зовнішньоторговельних вантажів. Це найбільш дешевий вид транспорту, бо експлуатація морських шляхів не вимагає більших витрат на утримання мережі, як у інших видах транспорту. Сучасні морські судна здатні перевозити вантажі будь-яких розмірів та ваги.

Особливе значення у сфері судноплавства має торговельне мореплавання. Торговельне мореплавання, будучи однією з важливих галузей економіки держави, під впливом науково-технічного прогресу помітно розвивається, і його все зростаюча інтенсивність ставить за обов'язок світовому співтовариству постійно удосконалювати його правове регулювання.

Завдяки цьому торговельне мореплавання являє собою досить значний об'єкт правового дослідження і регулювання, як актами національного законодавства, так і міжнародно-правовими угодами.

Кожна прибережна держава у системі свого морського права формує правові положення, що визначають правовий статус своїх торговельних і інших невоєнних суден, режим плавання, що забезпечує безпеку мореплавання, надання допомоги і рятування на морі, регулює питання відповідальності і відшкодування збитку при аварії на морі, охорону праці на морі й інші питання.

З огляду на те, що пріоритетними є положення міжнародного права, і маючи головною метою захист національних інтересів на морі, при формуванні національного морського права держави виходять з вимог сучасного міжнародного морського права.

Відповідно до положень Конвенції 1982 р. кожна держава має право на те, щоб судна під її прапором плавали у відкритому морі.

Держава сама визначає умови, із врахуванням яких вона надає суднам свою національність (державну приналежність), реєструє їх у своїх офіційних органах і надає право плавати під своїм прапором.

Зв'язок між національністю судна і його правом на прапор передбачається як зв'язок нерозривний. За вищевідзначеними міжнародно-правовими положеннями судна повинні мати національність тієї держави, на прапор якої вони мають право.

Більш того, судна повинні плавати під прапором тільки однієї держави. Судно, яке плаває під прапором двох або більше держав, може розглядатися як таке, що не має національності. Судно не може довільно перемінити свій прапор під час плавання або стоянки в порту, крім випадків справжнього переходу власності або зміни реєстрації.

Наявність реального зв'язку між національністю судна і його правом плавати під прапором певної держави, насамперед, говорить про юрисдикцію цієї держави над судном, що плаває під її прапором. Юрисдикція ж держави над судами, що плавають під її прапором, є однією з важливих юридичних гарантій зміцнення правопорядку на морях, утвердження свободи відкритого моря, розширення довіри між державами і їхнім міжнародним співробітництвом.

Звідси важливість питання про міжнародно-правове значення прапора морського судна і юрисдикції держави прапора судна в загальній проблемі свободи відкритого моря, як об'єкта загального використання.

Прапор морського судна вказує на національність судна і визначає його правове становище, де б це судно не знаходилося у відкритому морі, в іноземних або своїх національних водах.

Питання про прапор морського судна - це питання внутрішньодержавного права, але вирішується воно на міжнародно-правовій основі.

Ряд прибережних держав (Ліберія, Панама. Коста-Ріка й ін.), не вимагаючи фактично ніякого реального зв'язку між національністю судна і його прапором, надають іноземцям можливість реєструвати свої судна й одержувати право користування їхнім прапором нарівні зі своїми громадянами й організаціями.

Спрощена процедура надання прибережною державою права плавати під її прапором іноземним судам дістала назву практики "зручних прапорів".

Велике значення для формування законодавчої бази національного торговельного судноплавства мають положення ст. 94 Конвенції ООН з морського права 1982 р. Відповідно до цих положень держава несе відповідальність за здійснення своєї юрисдикції і контролю над судами, що плавають під її прапором, в адміністративних, технічних і соціальних питаннях.

Держава забезпечує реєстр суден із вказівкою назв суден, що плавають під її прапором, бере на себе зобов'язання з здійснення юрисдикції над своїми суднами, їх капітанами й екіпажами.

Конкретним міжнародно-правовим режимом наділені і порти. Згідно з положеннями Барселонської конференції (І921 р.) флоти всіх країн вільно користуються будь-яким відкритим портом. Крім того, всі збори в портах мають здійснюватися на умовах рівності і в розумних межах. На конференції Комітету комунікацій і транзиту Ліги Націй були підписані Конвенція і Статут про міжнародний режим морських портів, відкритих для заходу торгових (вантажних, пасажирських) суден у комерційних цілях. Країни-учасниці відповідно до цих документів взяли на себе зобов'язання надати вільний доступ до відкритих портів своїх та іноземних суден, а також рівні умови для їх завантаження і розвантаження, стягнення мита тощо. Відмова у дозволі зайти у порт може надто дорого коштувати.