70. Міжнародні злочини. Відповідальність за злочини проти миру та людства.

Поняття "міжнародні злочини" були визначені Міжнародною Правовою Комісією в 1976 році в статті 19 Проектів статей про відповідальність держав:

1. Дія держави, що порушує міжнародні зобов'язання, є неправомірною дією в міжнародних відношеннях, незалежно від предмета порушених зобов'язань.

2. Неправомірна дія в міжнародних відношеннях, що явилася результатом порушення державою міжнародних зобов'язань, істотних для захисту фундаментальних інтересів світового співтовариства; це порушення признається світовим співтовариством злочином і в цілому складає міжнародний злочин.

3. Може, крім іншого, явитися результатом:

а) серйозного порушення міжнародного зобов'язання, коли це порушення подає особливу важливість для підтримки загального миру і безпеки;

б) серйозного порушення міжнародного зобов'язання, що набирає особливої важливості для забезпечення гарантій дотримання права на самовизначення народів (наприклад, підтримка силою колоніального режиму);

в) серйозного порушення (у широких масштабах) міжнародного зобов'язання, що подає особливу важливість для захисту прав людини, такого як заборона рабства, геноциду й апартеїду;

г) серйозного порушення міжнародного зобов'язання, що набирає особливої важливості для охорони і зберігання навколишнього середовища, такого як заборона масового забруднення атмосфери або водяного простору.

4. Будь-яка неправомірна дія в міжнародних відносинах, що не є міжнародним злочином відповідно до п. 2, складає міжнародне правопорушення.

Таким чином, Міжнародні злочини — це злочини, що порушують міжнародні зобов'язання, які є основними для забезпечення життєво важливих інтересів міжнародного співтовариства, і розглядаються як злочини міжнародним співтовариством у цілому.

Міжнародні злочини:

— здійснюються державами, посадовими особами держав, що використовують механізм держави в злочинних цілях, а також рядовими виконавцями;

— здійснюються в безпосередньому зв'язку із державою;

— зазіхають на міжнародний мир і безпеку,

— загрожують основам міжнародного правопорядку;

— спричиняють відповідальність держави як суб'єкта міжнародного права і персональну кримінальну відповідальності виконавців, що наступає в рамках міжнародної, а в деяких випадках внутрішньодержавної (національної) юрисдикції.

ЗЛОЧИНИ ПРОТИ МИРУ І ЛЮДСТВА - протиправні діяння, що загрожують основам існування націй і держав, їх прогрес, розвиткові і мирному міжнар. спілкуванню. Ці злочини належать до найтяжчих злочинів міжнародного характеру, за них держави несуть міжнар.-правову, а фіз. особи — крим. відповідальність. За злочини проти миру та безпеки людства фізичні особи можуть бути притягнуті до відповідальністі міжнародним трибуналом або судом держави.

Термін увійшов у систему міжнар. крим. права після підписання ряду міжнар. док-тів у зв'язку з Другою світовою війною 1939—45 і створенням воєнних трибуналів. Так, у Статуті Нюрнберзького міжнародного воєнного трибуналу (1945) йдеться про три види злочинів: злочини проти миру (планування, підготовка і ведення агресивної війни або війни на порушення міжнар. договорів, угод чи запевнень або участь у заг. плані чи змові, спрямованих на здійснення таких дій); воєнні злочини (порушення законів або звичаїв війни, зокрема вбивства, катування або угон у рабство чи для ін. цілей цив. населення окупованої території, вбивства чи катування військовополонених або осіб, які перебувають у морі, вбивства заручників, пограбування громад, чи приват. власності, безглузде руйнування міст і сіл, спустошення, не виправдане воєн, необхідністю); злочини проти людяності (вбивства, знищення, поневолення, заслання та ін. жорстокості, вчинювані стосовно цив. населення перед війною або під час війни, або переслідування за політ., рас. чи реліг. мотивами з метою здійснення або у зв'язку з будь-яким злочином, що підлягає юрисдикції трибуналу, незалежно від того, чи є це порушенням внутр. права країни, де вони були вчинені). Посад, становище підсудних, їх становище як глав держав або відп. чиновників різних держ. відомств не повинні розглядатися як підстава для звільнення від відповідальності або пом'якшення покарання. Той факт, що підсудний діяв за розпорядженням уряду або наказом начальника, не звільняє його від відповідальності, але може розглядатися як підстава для пом'якшення покарання, якщо трибунал визнає, що цього вимагають інтереси правосуддя.

Питання співробітництва держав у боротьбі зі злочинами дістали розвиток у ряді міжнар. договорів, зокрема в Конвенції про запобігання злочинові геноциду і покарання за нього 1948, Конвенції про незастосування строку давності до воєнних злочинів і злочинів проти людства 1968 (в ній, зокрема, до воєн, злочинів віднесено «серйозні порушення», перелічені в Женевських конвенціях про захист жертв війни 1949, а до злочинів проти людства — вигнання внаслідок збройного нападу або окупації і нелюдські дії, що є наслідком політики апартеїду, а також злочин геноциду), Міжнародній конвенції про припинення злочину апартеїду і покарання за нього 1973 (ст. 1 кваліфікує апартеїд як злочин проти людства), Європейській конвенції про незастосування строку давності до злочинів проти людства і воєнних злочинів 1974 (ще не набула чинності). Майже всі конвенції є чинними для України. ГА ООН на 48-й сесії (1993) створила Міжнародний кримінальний суд для покарання за злочини проти людства, скоєні на тер. колишньої СФРЮ.

Перелік міжнародних злочинів, за які поряд з державами несуть відповідальність і індивідів, включений в Устав Міжнародного Військового Трибуналу в Нюрнберге, складався із трьох категорій: злочину проти миру (планування, підготовка, розв"язання й ведення агресивної війни); військові злочину, тобто порушення законів і звичаїв війни; злочину проти людяності (убивства, катування й інші злодіяння, зроблені відносно цивільного населення). Із часом даний перелік міжнародних злочинів розширився. У Конвенції про попередження злочину геноциду й покаранні за нього 1948 р. і Конвенції про ліквідації апартеїду й покаранні за нього 1973 р. геноцид і апартеїд кваліфікуються як злочини проти людства, відповідальність за які несуть поряд з державами й фізичної особи. В 1978 р. Генеральна Асамблея ООН на 32-й сесії знову приступилася до роботи з обговорення проекту кодексу злочинів проти миру й безпеки людства. Даний проект, підготовлений Комісією міжнародного права ООН, був уперше представлений на розгляд Генеральної Асамблеї в 1954 р. Генеральна Асамблея ООН доручила подальшу розробку проекту кодексу злочинів проти миру й безпеки людства Комісії міжнародного права, яка займається рішенням цього питання в цей час. Комісія, зокрема, працює над проблемою розширення й уточнення переліку міжнародних злочинів. Є пропозиції про включення в цей перелік рабства, колоніалізму, тероризму й ін. Комісія міжнародного права ООН розглядає також питання про створення постійно діючого міжнародного карного суду.

По діючих нормах міжнародного права головні винуватці здійснення міжнародних злочинів піддаються карному переслідуванню міжнародними карними судами, створюваними на основі висновку спеціальних міжнародних угод. Прикладами можуть служити Міжнародні Військові Трибунали в Нюрнберге (1945 - 1946 р.) і в Токіо (1946 - 1948 р.). Інші злочинці можуть нести карну відповідальність за зроблені злодіяння на підставі карного законодавства відповідних держав. В Угоді про судове переслідування й покарання головних військових злочинців європейських країн осі 1945 р. зафіксоване положення про необхідність відсилання неголовних злочинців у ті держави, де «були зроблені їх огидні (отвратительные) дії», і покарання їх там відповідно до законів цих держав (преамбула).