90. Світовий океан як об’єкт міжнародно-правової охорони.

СВІТОВИЙ океан — це все вод¬не середовище Земної кулі: океани, моря, води річок (наземні й підземні), озера. Охо¬роні й раціональному використанню середовища Світово¬го океану держави почали приділяти увагу після Другої світової війни. Вже в Лондонській конвенції про за¬побігання забрудненню моря нафтою 1954 р. було гостро поставлено питання про збереження морських просторів від забруднення. Конвенція заборонила виливання нафти і нафтоводяних сумішей із суден спочатку в межах 50 миль від берегів, а за поправками 1969 p., за незначни¬ми винятками, — на всьому просторі Світового океану. З метою запобігання зростаючому забрудненню морських про¬сторів нафтою в 1969 р. було укладено Брюссельську кон¬венцію про втручання у відкритому морі у випадках аварій, що призводять до забруднення нафтою (набрала сили в 1975 p.).

В 1969 р. було укладено Брюссельську конвенцію про цивільну відповідальність за збитки від забруднення нафтою (набрала сили в 1975 p.). Конвенція ввела абсолютну (об'єктивну) відповідальність судновласника за забруд¬нення моря, тобто незалежно від його вини визначила досить високу межу компенсацій. Згодом Протоколом 1984 р. дія Конвенції була поширена на виключні еко¬номічні зони.

У 1972 р. держави уклали Конвенцію про запобігання забрудненню моря викидами відходів та інших матеріалів (набрала сили того ж року), яка запровадила суворі обме¬ження на поховання численної кількості видів екологічно шкідливих речовин. Конвенція встановила три категорії екологічно шкідливих для моря речовин:

1) найнебезпечніші речовини (сира і паливна нафта, важке дизельне паливо і масла, відходи високої радіоактивності, ртуть та її сполуки, стійкі пластмаси, матеріали, виготовлені для ведення хімічної й біологічної війни, підходи ядерного палива і т.п.);

2) речовини, викиди яких у море можуть спричинити небезпеку для морського середовища. Для подібних ви¬кидів необхідний спеціальний дозвіл уповноваженого на такі дозволи національного органу в кожному конкретно-му випадкові. Якщо відходи потенційно мало небезпечні для морського середовища, то можливі дозволи на викид загального характеру;

3) речовини, викиди яких у море не можуть спричи¬нити небезпеки для морського середовища (у Конвенції спеціально не перелічуються).

Подальшим кроком у напрямі заборони забруднення морського середовища стало прийняття Міжнародної конвенції про запобігання забрудненню моря з суден 1973 р. (і наступних поправок до неї). Конвенція сто¬сується забруднень як нафтою, так і іншими шкідливими речовинами, які утворюються у процесі експлуатації суд¬на чи перевозяться на ньому. Такі судна для виходу в мо¬ре повинні мати міжнародні свідоцтва про запобігання забрудненню моря нафтою чи відпрацьованими на судні водами, іншими миючими речовинами, міжнародні свідоцтва про запобігання забрудненню моря при переве¬зенні наливних отруйних рідких речовин. Такі судна підлягають інспектуванню уповноваженими посадовими особами, вони повинні мати свідоцтва на перебування в портах чи терміналах на віддалі від берега. В разі відсут-ності свідоцтва судно може бути затримане. Для приве¬дення у відповідність Конвенції законів і адміністратив¬них правил держави-учасниці повинні направляти їх у Міжнародну морську організацію.

Важливим етапом у розвитку правового захисту морського середовища було прийняття Конвенції ООН з морського права 1982 р. Конвенція зобов'язала держави захищати й оберігати морське середовище (ст. 192), виз¬начила основні заходи, яких держави повинні вживати для запобігання викидам шкідливих, отруйних, токсич¬них речовин з суходолу або через атмосферу; для за¬побігання забрудненню морського середовища з установок і пристроїв, що експлуатуються в морі; запобігання забрудненню з установок і пристроїв, що використову¬ються для розвідки і добування природних ресурсів з морського дна та його надр; запобігання забрудненню з суден. Перелік заходів досить широкий: вони стосуються попередження аварій, ліквідації надзвичайних ситуацій, трактування безпеки робіт, регламентації проектування, конструювання, комплектування екіпажів та експлуатації суден; попередження свідомих і неумисних викидів і т.д.

Програма ЮНЕП з охорони морського середовища охоплює 11 морських регіонів. її доповнюють регіональні режими охорони морського середовища, встановлені: для Балтійського моря — Гельсінською конвенцією 1992 p., для Чорного моря — Конвенцією 1992 p.; для Середзем¬ного моря — Барселонською конвенцією 1976 p., для Перської затоки — Кувейтською конвенцією 1978 р. і т. д. Практично кожна така конвенція передбачає створення Комісії із захисту відповідного морського середовища. На комісії покладається контроль за дотриманням державами-учасницями положень конвенцій.

Активний наступ розпочали держави у справі забезпе¬чення охорони міжнародних річок і озер. За підрахунка¬ми вчених, понад 100 міжнародних угод діє в цій сфері насьогодні. Характерною рисою охорони середовища міжнародних річок і озер є відсутність єдиного правово¬го режиму, єдиних міжнародних норм і стандартів. Пра-вовий режим міжнародної річки чи міжнародного озера може стосуватися передусім або попередження забруд¬нення хімічними та іншими отруйними речовинами, або збереження питної чи зрошувальної води, або викорис¬тання для міжнародних судноплавних чи несудноплавних цілей і т. д. Проте, як правило, держави не залишають поза увагою питання охорони басейнів річок і озер від забруднень. Щодо окремих річок і озер укладено відповідні спеціальні угоди. В 1963 р. було укладено Бернську кон¬венцію про захист Рейну від забруднень. Створена на її ос¬нові Міжнародна комісія з охорони Рейну від забруднень, у свою чергу, підготовила Конвенцію про захист Рейну під забруднень хлоридами 1976 р.

Держави—учасниці Конвенції про охорону і використання транскордонних водних шляхів і міжнародних озер 1992 р. (схвалена в Гельсінкі в рамках Європейської еко-номічної комісії ООН) зобов'язалися вжити всіх заходів для попередження, обмеження і скорочення забруднення вод таких водних шляхів і озер. Відшкодування збитків покладається на державу, з території якої пішло забруд¬нення. Всі держави-учасниці повинні розробити законо¬давчі й адміністративні правила, вжити економічних, фінансових, політичних заходів із запобігання забруднен¬ню річок і озер. Конвенція закликає держави виробити програми-моніторинги, здійснювати спільні дослідні проекти і проекти розвитку басейнів таких річок і озер, обмінюватись інформацією.

Підготовлені чи діють конвенції із захисту басейнів інших річок і озер (Європейська конвенція про захист прісної води від забруднення 1969 p., Європейська конвенція про захист міжнародних водотоків від забруднен¬ня 1974 р. та ін.). У 1994 р. Комісія міжнародного права ООН підготовила проект статей про право несудноплав¬ного використання міжнародних водотоків. Цілу низку двосторонніх угод укладено щодо Дунаю та інших міжна¬родних річок і озер.