19. Міжнародні спори за участю приватних осіб.

Донедавна міжнародний спір вважався синонімом спору між державами. Ідея запровадження міжнародних механізмів вирішення спорів між державами та приватними особами розглядалася як втручання у сферу виключної внутрішньої компетенції держави і тому принципово не приймалася державами. Утім ситуація кардинально змінилася у другій половині ХХ століття, коли надзвичайно зросли кількість і розмаїття міжнародних контактів і, відповідно, нових типів суперечок. Це потребувало запровадження адекватних механізмів вирішення спорів.

Міжнародний центр з урегулювання інвестиційних спорів діє відповідно до положень Вашингтонської конвенції 1965 р. про порядок вирішення інвестиційних спорів між державами й іноземними особами. Центр вирішує спори між державами та приватними іноземними інвесторами шляхом примирення або арбітражу. Досить часто двосторонні договори про взаємний захист інвестицій надають Центру юрисдикцію щодо спорів про їх тлумачення та застосування. Проти України до Центру було подано три позови.

Постійна палата третейського суду в 90-х роках ХХ ст. була уповноважена вирішувати спори між державами або міжнародними організаціями та приватними особами.

Трибунал із позовів між Іраном і США був створений 1981 р. для розгляду, зокрема, позовів американських громадян і компаній проти Ірану та громадян і компаній Ірану проти США. Трибунал вирішив близько 4 тисяч справ.

Окремо слід відзначити діяльність Європейського Суду із прав людини, що розглянув тисячі позовів фізичних та юридичних осіб проти держав — учасниць Європейської конвенції 1950 р. про захист прав людини й основних свобод. Аналогічний йому Міжамериканський суд із прав людини розглядає позови про порушення Американської конвенції 1969 р. з прав людини.

У рамках багатьох міжнародних організацій інтеграційного типу фізичні та юридичні особи мають право оскаржувати дії органів цієї організації. Наприклад, в рамках Європейського Союзу Суд Європейських співтовариств розглянув тисячі позовів приватних осіб проти Європейської Комісії, Ради Союзу та Європейського Парламенту.

Позитивний результат діяльності цих органів полягає насамперед у тому, що спори вирішуються на якомога нижчому рівні, не дозволяючи їм набути класичного міждержавного характеру. У результаті держава не використовує право дипломатичного захисту приватних осіб, які знаходяться під її владою.

Отже, не завжди відповідає сучасним реаліям твердження, що всі без винятку спори в міжнародній сфері мають розглядатися виключно в рамках принципу мирного вирішення спорів, як він сформульований у Статуті ООН. Утім мова не йде про те, щоб звільнити процес вирішення міжнародних спорів за участю приватних осіб від обов’язку дотримання стандартів, встановлених міжнародним публічним правом. Натомість є потреба у врахуванні специфіки зазначених спорів і, відповідно, збагачення цих стандартів.

20. Особливості розв’язання міжнародних економічних спорів.

Загальна характеристика правового забезпечення зобов’язань і Засобів розв’язання міжнародних економічних спорів.Як свідчить практика міжнародного економічного співробітництва, абсолютна більшість міжнародних економічних договорів, а отже і зобов'язань, що закріплюються в них, виконується належним чином. Це відповідає міжнародному правопорядку. Так, у главі шостій Статуту ООН передбачені мирні засоби розв'язання всіх спорів між державами, зокрема і спорів міжнародного економічного характеру. Держави, між якими виникли спірні питання, з метою забезпечення міжнародного миру і безпеки повинні передусім намагатися вирішувати їх шляхом дипломатичних переговорів.

У Хартії 1974 р. зафіксовано, що жодна держава не може застосовувати відносно іншої держави будь – яких примусових заходів з метою отримання вигоди. Важливі положення з цього питання містяться в Заключному акті Наради з безпеки та співробітництва в Європі (серпень 1975 р.). В ньому, зокрема, сказано, що держави - учасниці будуть:розв'язувати спори між ними мирними засобами ; добросовісно використовувати так засоби як переговори, обстеження, посередництва, примирення арбітраж; утримуватись від будь-яких дій, котрі можуть погіршити становище. Питання правового захисту інтересів сторін урегульовано і в окремих конвенціях. Так, Конвенція ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів (Відень. 1980 р.) містить норми, в яких закріплені засоби правового захисту у разі порушень договору продавцем і покупцем. На забезпечення виконання зобов'язань міжнародних економічних договорів спрямована діяльність Міжнародного Арбітражу, Міжнародного Суду та деяких інших міжнародних структур. Водночас слід зазначити, що й національне законодавство багатьох країн також спрямоване на забезпечення належного виконання міжнародних та зовнішньоекономічних договорів. Якщо взяти, наприклад, Закон України "Про зовнішньоекономічну діяльність", то його шостий розділ містить норми , які передбачають відповідальність у зовнішньоекономічній діяльності. Майнова відповідальність застосовується у формі матеріального відшкодування прямих, побічних збитків, упущеної вигоди, матеріального відшкодування моральної шкоди, а також майнових санкцій. Кримінальна відповідальність у зовнішньоекономічній діяльності застосовується у випадках, передбачених кримінальним законодавством України.

Серед засобів забезпечення вирішення міжнародних спорів економічного характеру найпоширенішим є здійснення дипломатичних переговорів. Вони ведуться від імені держави їх главами, главами урядів, міністрами іноземних справ, спеціально призначеними для цього дипломатичними працівниками При посередництві у розв'язанні спорів між сторонами бере участь третя держава. В одному випадку ця держав виступає з пропозицією щодо примирення сторін, між якимі ведеться спір, сприяє здійсненню дипломатичних переговорів. Цей вид посередництва називається добрими послугами. В іншому випадку третя держава на запрошення сторін. між якими виник спір, виступає як посередник і веде переговори. з ними з метою примирення сторін. Цей вид посередннцтв прийнято називати особистим посередництвом. У ряді випадків для розв'язання спорів створюютьс погоджувальні комісії на паритетних засадах. Ці комісії обстежують і аналізують ситуацію, вивчають причин виникнення спору та пропонують шляхи його вирішення.