10.4. Державне програмування та прогнозування економіки.

Державне програмування економіки – форма управління націо-нальним господарством, яка полягає в визначені державними органами (урядом) цілей, досягнення яких є корисним для всієї еко-номіки, розроблення системи заходів (програми) для їх досягнення та реалізації цієї програми.

Реалізація програм, розроблених урядом здійснюється за рахунок коштів, які виділяються з бюджету, а також за участю приватного капіталу для залучення якого застосовується система відповідних стимулів. Економічними стимулами можуть бути, наприклад, надання кредитів на пільгових умовах, пільги в оподаткування для учасників програми тощо.

Державні програми – це конкретні прояви державного регулювання в цілому. Зміст програм залежить від конкретних умов країни та тих цілей, які визначені урядом в якості пріоритетних. Це можуть бути програми освоєння космосу, розвитку депресивних регіонів, отримання нових матеріалів або розвитку людського капіталу.

В розвинутих країнах приймається, як правило, 8-10 програм розвитку тих сфер економіки, які впливають на все національне господарство. Ці програми передбачають концентрацію зусиль на досягненні результатів у «проривних» напрямах науково-технічного прогрессу – в нанотехнологіях, генній інжене-рії, нових джерелах енергії тощо.

Державне прогнозування (моделювання) економічного розвитку. Сучасні національні господарства – надзвичайно складні і динамічні системи в яких взаємодіють мільйони господарюючих суб’єктів чия поведінка визначається не тільки внутрішніми факторами, але і впливом світової економіки.

Складність і динамічність системи економічних зв’язків посилює ступінь невизначеності господарської діяльності, ускладнює процесс прийняття рішень і підвищує її ризики. Це призводить до зростання втрат і сповільнення ділової активності.

Для абсолютної більшості малих, середніх і навіть крупних під-приємств (за виключенням хіба що монополій) акумуляція і обробка масивів інформації, достатніх для здійснення науково обгрунтованого аналізу і отримання достовірного прогнозу розвитку національної еко-номіки стає непосильною. Тому цю міссію в сучасному світі беруть на себе спеціалізовані державні установи.

Прогнози (моделі) економічного розвитку - це сукупності показників, свого роду орієнтири для приватних підприємств, яких вони не зобов’язанні дотримуватись. Вказані показники повинні лише допомагати підприємствам вибрати оптимальне рішення для отримання максимального прибутку.

Незважаючи на необов’язковість до виконання вдало виконані державні прогнози відіграють значну роль в стабілізації економіки і впливають на обсяги інвестицій, валового випуску, зайнятість, обсяги заробітної плати тощо.

10.5. Особливості функціонування органів державного управління

Як відзначалося раніше, органи управління державою (державний апарат) – це складова частина державно організованого суспільства. Органи державного управління відіграють велику роль в створенні ефективної економіки, але існує ряд особливостей їх функціонування, які понижують результативність їх впливу. Серед них такі:

І. Схильність апарату управління до бюрократизації.

Найчастіше спостерігається в формі породження все зростаючої кількості документів основним змістом яких є намагання чинов-ницького апарату ухилитися від прийняття рішень і відповідальності за результати діяльності.

Іншим проявом цього ж явища є схильність бюрократичного апарату до постійного розбухання (за рахунок створення нових управлінських органів та зростання їх чисельності) без відповідного зростання результативності.

ІІ. Державний апарат породжує корупцію та хабарництво.

Представники державного апарату намагаються використати своє положення в суспільстві для отримання особистих вигод. Світова історія показує, що в цьому помічені представники бюрократії будь-якого рангу (від президентів і прим’єр-міністрів до рядових чиновників). Це проявляється в найрізноманітніших формах – від отримання хабарів готівкою у владних кабінетах до користування послугами закордонних фірм, оплачених приватними особами за надане їм сприяння з боку чиновника.

Як правило, в такий спосіб оплачуються здійснені чиновниками послуги, які не передбачені чинним законодавством або і прямо ним заборонені. В більшості таких випадків приватні особи отримують певний доход, а суспільство несе збитки.

Корупція і хабарництво досягли таких масштабів, що у всіх роз-винутих країнах створені спеціальні установи та законодавство для боротьби з цим явищем. Крім того, світовою спільнотою створені організації для антикорупційної роботи на міждержавному рівні.

ІІІ. Відсутність економічної відповідальності за наслідки діяльності.

В ринковій економіці кожен господарюючий суб’єкт несе економічну відповідальність за наслідки своєї діяльності. Економічна відпо-відальність – це втрата господарюючим суб’єктом доходу (власності) при порушені вимог ринку (нераціональне використання ресурсів, неправильне визначення запитів споживачів тощо).

Проте, ні самі державні органи управління, ні їх персонал економічної відповідальності за наслідки прийнятих рішень і проведених заходів не несуть. Вони розпоряджаються не власними ресурсами (майном, коштами, природними багатствами тощо), а ресурсами суспільства (держави). Тому нераціональне їх використання завдає прямих збитків саме суспільству, всім його громадянам, а не особисто чиновникам.

З іншого боку, вдале управління ресурсами суспільства, яке може збагатити націю прямої пропорційної вигоди ( зростання їх доходу, власності) чиновництву не приносить. Це гальмує спрямованість апарату управління на підвищеня ефективності його роботи.