2.3. Економічна система суспільства.

Економічна система суспільства – це вся сукупність економічних відносин, характерна суспільству на певній стадії його розвитку, яка підпорядкована певній закономірності функціонування і розвитку. Існує кільки методів визначення і класифікації економічних систем.

Якщо за основу класифікації брати типи власності і рівень розвитку товарно-грошових відносин, то розрізняють три економічні системи.

І. Архаїчна. Як правило базується на натуральному виробництві і приватній або колективній (общинній) власності. Держава (якщо вона вже сформувалася) відіграє незначну роль в господарському житті – обмежується збиранням податків. В окремих суспільствах (перш за все в тих, де економіка базувалася на поливному землеробстві), держава виступала впорядником іригаційної мережі, отже, відігравала активну роль в організації сільськогосподарського виробництва.

Ця економічна система займала домінуючі позиції на ранніх стадіях – до XVII – XVIII століть. В економічно відсталих регіонах земної кулі вона займає вагомі позиції і на початку ХХІ століття.

ІІ. Ринкова. Базується на приватній власності і розвинутому товар-ному виробництві. В залежності від стану виробництва та його спрямованості виділяють:

А. Вільну ринкову економіку. Б. Регульовану ринкову економіку. В. Соціально-орієнтовану ринкову економіку.

Як домінуюча система ринкова економіка сформувалася в найбільш розвинутих країнах (Англія, Голландія) в XVII –XVIII ст. В сучасному світі займає панівні позиції і характеризується поєднанням приватно – товарного виробництва і активної державної діяльності, спрямованої на підтримку і регулювання приватного бізнесу.

ІІІ. Адміністративно – командна економіка ( базується виключно на державній власності на засоби виробництва). Мала місце в «соціалісттичній системі». Характеризувалась жорстким державним управлінням господарством, відсутністю можливостей для розвитку економічної ініціативи громадян, низькою економічною ефективністю виробництва.

В Радянському Союзі цій економіці були властиві риси високої соціальної захищеності (відсутність безробіття, безоплатне навчання, включаючи вищу освіту, безоплатна медична допомога тощо). Проте в цілому, цей тип господарювання не створив життєздатної виробничої системи (наприклад, всі хотіли отримувати блага безкоштовно, але ніхто не хотів працювати безоплатно, причому працювати якісно, інтенсивно, не один день - все життя, не отримуючи заробітної плати). Станом на початок 2009 року подібна організація суспільного виробництва збереглася тільки в Північній Кореї.

2.4. Форми ведення виробничої діяльності суб’єктами господарювання.

Суб’єкти господарської діяльності – це особи (фізичні або юри-дичні), які ведуть економічну діяльність. Ними можуть бути окремі особи, домогосподарства, підприємства. Суб’єкт господарської діяльності – це рушійна сила виробничого процесу. Вони є живими клітинами, «атомами» економічної системи.

Під формами суспільного виробництва розуміють особливі типи ведення економічної діяльності суб’єктами господарювання з властивим їм рівнем розвитку продуктивних сил і системою виро-бничих відносин. Відомі дві стійкі форми суспільного виробництва: натуральне виробництво і товарне виробництво.

Натуральне виробництво – це тип організації виробництва, в якому вироблений продукт споживається самим виробником і членами його сім’ї.

Натуральне господарство забезпечує всіх своїх потреби власною про-дукцією. Рівень задоволення цих потреб визначається природними умовами та виробничими можливостями кожного окремого госпо-дарства. Він, як правило, дуже низький.

Натуральне виробництво сформувалося з зародженням людства, і існувало тисячі років. Воно було характерним для первіснообщинного ладу, рабовласництва, феодалізму. З переходом до капіталізму було витіснене товарним виробництвом.

В сучасному світі широко розповсюджене (поєднуючись з товарним виробництвом) в мало розвинутих країнах Африки, Азії, Латинської Америки.

В Україні пережитки натурального господарства існують у вигляді ведення підсобних господарств з метою отримання продукції (як правило сільськогосподарської) для власного споживання.

Основні риси натурального господарства:

І. Базується на приватній власності на засоби виробництва.

ІІ. Має місце поєднання землеробства (або тваринництва) як основного заняття і домашнього ремісництва.

ІІІ. Кожна господарська одиниця відокремлена від інших, обміну продукцією не існує, або він випадковий.

Для натурального виробництва характерні:

- низький рівень розвитку продуктивних сил;

- примітивний рівень розподілу праці;

- низька якість та вузький спектр продукції, яка виробляється;

- економічна замкнутість, відособленість господарств;

- повільні темпи удосконалення і розширення виробництва.

- сильна залежність від природних умов.

Товарне виробництво – це тип організації виробництва, в якому продукт виробляється не для власного споживання, а для обміну на ринку. Виникнення товарного виробництва вимагало певних економічних умов, а саме:

А. Розвинутий суспільний поділ праці.

Б. Наявність приватної власності на засоби виробництва.

В. Повна економічна відособленість виробників.

Г. Достатній рівень економічної свободи.

Найбільш характерні риси товарного виробництва:

- виробництво здійснюється з метою обміну і отримання доходу;

- має місце зв’язок виробників через ринок.

- взаємозалежність виробників: кожен з них виготовляє продукцію для продажу іншим виробникам, а необхідне для себе купує на ринку .

- наявність конкуренції між виробниками (економічного змагання за покупців і прибуток) та тенденції до удосконалення і розширення

виробництва, як засобу виживання в умовах конкуренції.

Розмежовують просте і капіталістичне товарне виробництво.

Просте товарне виробництво – таке, яке базується на праці самого виробника (його сім’ї ). Як правило – це дрібне виробництво, яке ведеться з метою отримання доходу від продажу продукції на ринку.

Капіталістичне товарне виробництво – ведеться з використанням праці найманих робітників. Метою діяльності є отримання прибутку.