Тема 17. Економіка, базована на знаннях

Економічна система розвинутих країн на початку ХХІ ст. зазнала суттєвих змін в становищі робочої сили та відношені до неї як з боку роботодавців, так і органів державного управління. Мета вивчення теми: дослідити нові тенденції в економіці розвинутих країн, які стосуються змін в ролі людського фактору та його впливу на загальний стан господарських процесів.

З М І С Т

Вступ. 17.1. Сутність економіки, базованій на знаннях. Зміна джерела отримання доходу. 17.2. Особливості функціонування економіки знань - поєднання науки, знань та бізнесу. 17.3. Суспільство, базоване на знаннях. 17.4. Навчання як складова економіки, базованій на знаннях. Висновки.

Вступ. В кінці 60 років ХХ століття в економічній теорії з’явився новий термін «Knouledge indastris» (індустрія знань), яким позначали галузі тісно пов’язані з виробництвом і активним використанням знань. Частка цих галузей в економіці розвинутих країн швидко зростала і до кінця ХХ століття структура суспільного виробництва радикально змінилася.

З початком нового тисячоліття в розвинутих країнах світу все частіше вживаються терміни, такі як «економіка, базована на знаннях (The knowledge-based economy)», «суспільство, базоване на знаннях (The knowledge-based society)» або «суспільство знань (The knowledge society)». Розповсюдженість цих термінів відображає утвердження нового типу економічної діяльності – діяльності, заснованій на вико-ристанні найновіших досягнень в сфері інформаційних технологій та великих обсягів фундаментальних, систематизованих знань. Які ж зміни відбуваються в господарській діяльності в зв’язку з переходом до «економіки, базованій на знаннях» і які особливості функціо-нування цієї економіки ?

17.1. Сутність економіки, базованій на знаннях. Зміна джерела отримання доходу.

Головним завданням будь-якої економічної школи було визначення основних факторів, які визначають обсяги багатства (матеріальних та духовних благ), створюваного в ході господарської діяльності.

На протязі попередніх тисячоліть основним ресурсом від якого залежала вся господарська діяльність слугували різні фактори. Були часи коли головним багатством і людини, і нації вважали землю та природні ресурси. Потім таким багатством став капітал у формі речових активів – у вигляді грошей, підприємств, споруд, устат-кування. Внаслідок індустріальної революції другої половини ХХ століття провідну роль стали відігравати професійні навики та технології.

На думку деяких учених (наприклад, англійського економіста Дж. Даннінга), за останні триста років головне джерело багатства нації змістилося з природних ресурсів (земля, малокваліфікована праця) спочатку до економічних, матеріально відчутних ресурсів ( будівлі, устаткування, фінанси), а потім до ресурсів, які є невідчутними (знання та інформація) і втілені, перш за все в людях та організаціях.

В сучасному світі, з початком формування глобальних ринків та значним прискоренням нарощування обсягів інформації багатократно зросла вага знань та унікального досвіду людини як факторів іннова-ційного оновлення виробництва, зростання його ефективності та обся-гів виготовлених товарів та послуг.

На думку експертів ООН економіка, базована на знаннях – це економіка, в якій знання створюються, розповсюджуються і використовуються як головний фактор забезпечення господарського зростання та міжнародної конкурентоспроможності країни. При цьому знання збагачують всі галузі, всі сектори та всіх учасників економічних процесів.

Хоча знання і досвід завжди відігравали важливе значення в економічному розвитку проте на поточний момент відбулися фунда-ментальні зміни в процесах відтворення. Вони стали його невід’єм-ним і вирішальним елементом, а інформаційні ресурси відіграють домінуючу роль в створенні суспільного багатства.

Експерти Всесвітнього банку висувають чотири фундаментальні ознаки економіки, базованій на знаннях:

А. Наявність освіченого і професійно підготованого населення, здатного створювати, розподіляти і використовувати знання.

Б. Наявність розвинутої інформаційної інфраструктури – Інтернету, програмного забезпечення, зв’язку - необхідної для акумуляції, обробки та розповсюдження інформації.

В. Наявність економічних стимулів та економічного середовища, яке сприяє вільному переміщенню знань, впровадженню нових інфор-маційно-комунікативних технологій і розвитку підприємництва.

Г. Розвинута мережа дослідницьких центрів, університетів, приватних структур, зайнятих створенням та розповсюдженням нових знань, їх запозиченням ззовні та пристосуванням до місцевих потреб.

Крім цих якісних ознак економіки базованої на знаннях її кількісну характеристику можна відобразити постійно зростаючою часткою людського капіталу в загальному обсязі суспільного капіталу. Якщо у XVII – XVIII ст. питома вага людського капіталу в загальній його масі не перевищувала 10%, то вже в другій половині XIX ст. вона перейшла рубіж 23 %. Починаючи з другої половини XX ст., швид-кість приросту частки людського капіталу стає ще більш інтенсивною. В розвинутих країнах ця частка в 1973 р. досягла 57 %, а через чверть століття - майже 70% (див. табл. 17.1.)

Таблиця 17. 1.

Зміна структури капіталу в країнах Заходу* (%)

Капітал	1800р.	1860р.	1913р.	1950р.	1973р.	1998р.
Фізичний	78-80	77-79	67-69	52-53	43-44	31-33
Людський	20-22	21-23	31-33	47-48	56-57	67-68

*Джерело: Рогов С.М. Государство и общественное благо: мировые тенден-ции и российский путь. – М., Институт США и Канады РАН, 2005, с.71.

Знання в сучасному постіндустріальному суспільстві, як підкреслював визначний американський учений П. Друкер, перетворюються в головну продуктивну силу. Знання дедалі більшою мірою відсувають на другий план традиційні фактории виробництва – капітал, працю і землю. На думку П. Друкера, саме через це знання та інформація виступають як нові, нетрадиційні фактори економічного зростання, дедалі більше витискуючи з процессу створення доданої вартості зазначені вище фактории виробництва. Саме знання і нагромаджена інформація стають головними джерелами національного багатства.

Оскільки економіка «знань» залишається ринковою економікою, то основною метою функціонування суб’єктів господарювання залишається отримання прибутку. Самі знання, їх створення, розпов-сюдження і застосування – залишаються засобами отримання прибут-ку. Здатність набувати та використовувати знання стає головним фак-тором конкурентоспроможності економіки країни на світовому ринку.