11.2. Рівень життя та показники, що його відображають

Рівень життя – стан розвитку та повнота задоволення матеріальних, соціальних, духовних, культурних, екологічних потреб населення, який знаходить відображення в рівні задоволення цих потреб інди-відами, домогосподарствами, окремими соціальними групами. Рівень життя – складне, багатогранне соціальне явище, яке не піддається одновимірному визначенню і залежить від багатьох факторів серед яких:

- розміри реальних доходів (особи чи сім’ї);

- обсяг, структура і калорійність харчування;

- рівень забруднення навколишнього середовища;

- стан здоров’я;

- умови праці;

- забезпеченість житлом;

- забезпеченість послугами соціальної і транспортної інфраструк-тури;

- освіта і культура;

- гарантія прав особистості та її безпеки;

Фактори, які впливають на рівень доходів населення :

А. Валовий випуск

Б. Обсяги проміжного випуску

В.Система оподаткування доходів

Г. Спрямованість економічної системи на НТП ( економія ресурсів, проведення науково-дослідних робіт, підвищення кваліфікації та рівня освіти робочої сили тощо).

Показники рівня життя. Якогось одного показника, який би повністю відображав рівень життя населення певної країни не існує. Багатогранність життя людини вимагає багатьох показників, які б відображали його стан.

Найбільш розповсюджуваним показником масштабу виробництва і рівня життя вважається ВВП на душу населення за рік.

Приклад (дані за 2005 рік):

Данія - 29160 доларів в рік на душу населення

Німеччина – 25800 доларів

США – 35100 доларів

Норвегія – 38100 доларів

Україна – 1200 доларів

Цей показник має ряд недоліків:

- не враховуює стан природного середовища. Як правило, чим біль-ший ВВП, тим більше викидів в навколишнє середовище, які руй-нують здоров’я населення;

- не враховує такого важливого чинника як вільний час населення;

- включає виробництво так званих антиблаг (тютюн, алкоголь);

- не враховує якості товарів та послуг і багато іншого.

Тому, крім показника ВВП на душу населення використовують та-кі показники:

І. Чистий економічний добробут (ЧЕД) = ВВП + продуктивність домогосподарств + втрати від забруднення середовища в грошовому виразі + втрати від виробництва антиблаг + втрати від монополізації виробництва + інші втрати + обсяги виробництва в тіньовому секторі.

ІІ. Індекс людського розвитку (ІЛР) = тривалість життя громадян країни + рівень освіти та ступіть охоплення навчання + ВВП на ду-шу населення. ІЛР вимірюється в відносних величинах в межах від 0 до 1. Якщо ІЛР менше за 0,5, то рівень життя – низький. Від 0,5 до 0,8 – середній.

За даними ООН в 2008р. максимальний ІЛП був зафіксований в Норвегії – 0,965, мінімальний - 0,311 – в Нігерії. Середній показник для всього світу – 0,741. За п’ять останніх років рівень ІЛП в Україні не зазнав серйозних змін. Він зріс всього на 2,5% і Україна зайняла 77 місце серед 177 країн по яких ООН проводе обстеження. Україна відноситься до держав з середнім рівнем розвитку ІЛР. (Експрес.- 17-24 січня 2008 року. – с. 7)

ІІІ. Індекс економічної свободи (ІЕС) – агрегований показник, який включає 10 факторів, що мають складну структуру і вимірюють рівень втручання уряду в економіку. Чим сильніше втручання уряду в економіку, тим нижчий показник ІЕС.

Фактори, які визначають ІЕС:

- торгівельна політика уряду (середній рівень тарифів, наявність нетарифних бар’єрів, корупція митних службовців);

- політика оподаткування;

- втручання уряду в економіку;

- грошова політика;

- потоки капіталів та іноземних інвестицій;

- рівень розвитку банківської справи;

- контроль за цінами та рівнем зарплати;

- рівень гарантій права власності;

- державне регулювання економіки”

- рівень розвитку „тіньового” ринку;

Чим менший ІЕС, тим, вважається, більша економічна свобода.

В залежності від рівня економічної свободи виділяють чотири типи країн:

Вільні. ІЕС менше 1,99 (Гонконг – 1.25, Сінгапур – 1.3, Бахрейн – 1.7).

В основному вільні. ІЕС = 2- 2,99.

В основному не вільні. ІЕС = 3 -3,99 (Україна – 3,8, Росія – 3,45 ).

Репресивний режим. ІЕС більше 4. (Білорусія – 4,04, КНДР – 5).

Для визначення крайніх меж незабезпеченості в цивілізованих краї-нах використовують поняття бідності та межі бідності.

Бідність – це крайня недостатність наявних у людини (сім’ї, окре-мих верств населення) засобів, необхідних для задоволення мінімальних матеріальних і духовних потреб.

Межа бідності – розмір доходу, що забезпечує прожитковий мінімум потреб.

В макроекономічному плані кількісним показником рівня бідності є виражена у % частина населення, сімейний доход якої є менший за певний абсолютний показник. В цивілізованих країнах цей показник встановлюється державою з метою регулювання рівня життя і забезпечення прожиткового мінімуму.

Прожитковий мінімум – це вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров’я набору продуктів харчування, а також мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.(Статистичний щорічник України за 2006 рік. с.387)

Таблиця 11.1

Прожитковий мінімум в Україні

за даними Державного комітету статистики*

	IV кв. 2000	2002	ІVкв. 2004	2005	IVкв. 2006	2007
	270,1 грн.	342 грн	362,2. грн	423 грн	472 грн.

* Джерело: Статистичний щорічник України за 2006 рік с. 397

Для визначення частки бідних в країнах ЄС встановлено дохід, який становить менше 60% середньодушового доходу по ЄС - 25. В 2005 році кількість бідних складала: в Австрії, Бельгії, Данії, Ірландії, Італії, Люксембурзі, Нідерландах, Фінляндії, Франції, Швеції – від 2% (Швеція) до ?,9 % (Данія). В Угорщині, Ірландії, Греції, Німеччині – від 25,5% (Німеччина) до 40,3% (Словаччина).¹

За даними Міністерства праці та соціальної політики України 27,1 % населення останніми роками перебували за межею бідності. За міжнародними стандартами це високий показник. Характерна ознака бідності в Україні – висока частка бідних – 50,8 % - серед працюючих. У цієї категорії населення сукупний дохід на одну особу нижчий від прожиткового мінімуму.²