2.2. Об’єкти та інститути права інтелектуальної власності

Міжнародні договори та національне законодавство України встановили умови, за яких результатам творчої інтелектуальної діяльності буде надаватися правова охорона. В основі цього поділу лежать принципи виникнення права інтелектуальної власності: одні результати творчої діяльності охороняються на підставі факту їх створення і втілення в певній формі (твори літератури, науки, мистецтва), інші – на підставі встановлення оригінальності їх змісту (винаходи, корисні моделі і промислові зразки). Тому, перші стають об’єктами правової охорони за умови набуття зовнішньої форми, придатної до відтворення та сприйняття іншими особами. Правова охорона другої групи результатів виникає на підставі охоронного документа, що видається після перевірки об'єкта на відповідність умовам правової охорони або ж державної реєстрації.

Загальний перелік об’єктів права інтелектуальної власності закріплений у пункті viii ст. 2 Стокгольмської конвенції про заснування ВОІВ 1967 року, Угоді ТРІПС 1994 року, Цивільному кодексі України.

Стокгольмська конвенція передбачає відкритий перелік об’єктів інтелектуальної власності. Це обумовлює можливість нормативного регулювання нових об’єктів інтелектуальної власності. Такі нові об’єкти повинні спочатку отримати визнання в законодавстві ряду країн світу, а після цього вони можуть бути визнані на міжнародному рівні.

У статті 420 ЦК України встановлений закритий перелік об’єктів інтелектуальної власності. Надання правової охорони новим об'єктам інтелектуальної власності можливе шляхом внесення відповідних змін до Цивільного кодексу України для розширення цього переліку.

До об’єктів права інтелектуальної власності відносяться: літературні та художні твори; комп'ютерні програми; компіляції даних (бази даних); виконання; фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення; наукові відкриття; винаходи, корисні моделі, промислові зразки; компонування (топографії) інтегральних мікросхем; раціоналізаторські пропозиції; сорти рослин, породи тварин; комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки для товарів і послуг), географічні зазначення; комерційні таємниці.

Умовно об’єкти інтелектуальної власності класифікуються на два інститути: перший - авторське право і суміжні права, другий - право промислової власності.

Зупинимось детальніше на кожній з груп цих об'єктів.

Авторське право - це сукупність правових норм, які регулюють особисті немайнові та майнові права на твори літератури, науки і мистецтва, та прирівняні до них комп’ютерні програми і бази даних. Суміжне право – це сукупність правових норм, які регулюють особисті немайнові та майнові права на виконання творів, фонограми, відеограми, програми організацій мовлення. Умови охороноздатності і правовий режим об’єктів даного інституту закріплені в главах 36, 37 ЦК України та Законі України «Про авторське право і суміжні права».

Інститут промислової власності складають три групи об’єктів прав інтелектуальної власності: патентні права, права на нетрадиційні об’єкти, права на засоби індивідуалізації учасників цивільного обігу. Віднесення цих трьох груп прав до єдиного поняття «промислова власність» підкреслює їх основну задачу – сприяти розвиткові виробництва і торгівлі.

Патентне право – це сукупність правових норм, які регулюють особисті немайнові та майнові права на винаходи, корисні моделі, промислові зразки.

Права на нетрадиційні об’єкти - це сукупність правових норм, які регулюють особисті немайнові та майнові права на компонування (топологію) інтегральних мікросхем, раціоналізаторську пропозицію, сорти рослин, селекційні досягнення у тваринництві, секрети виробництва («ноу-хау»). Щодо ноу-хау, то слід визначити, що за природою такий об’єкт неможливо виокремити і тому єдиним способом їх ідентифікації є збереження конфіденційності, і ця конфіденційність одночасно є змістом правової охорони. Тому такий об’єкт як ноу-хау може відноситися до будь-якої групи в залежності від того, в якій формі вилежаний ноу-хау.

Права на засоби індивідуалізації учасників - це сукупність правових норм, які регулюють підстави виникнення, зміни та припинення правовідносин, що реалізуються в сфері виробництва, торговельного обігу, виконання робіт, надання послуг тощо. До них відносять: комерційні найменування, торговельні марки, географічні зазначення.

Окремим об'єктом інтелектуальної власності є наукове відкриття, оскільки на нього не виникає виключного права і об’єктом він називається умовно. Це сукупність правових норм, які регулюють відносини між фізичними, юридичними особами та державою з приводу придбання, використання, розпорядження та охорони засобів індивідуалізації юридичної особи і результатів її діяльності.