7.4. Суб’єкти прав на засоби індивідуалізації та зміст суб’єктивних прав

Особливість прав на засоби індивідуалізації полягає в тому, що вони закріплюються за особами, які зареєстрували на себе зазначені об’єкти. Суб’єкти прав на засоби індивідуалізації повинні відповідати певним вимогам, що до них висуваються, в залежності від виду засобів індивідуалізації:

суб’єктами права на комерційне найменування є юридичні особи - підприємницькі товариства. Не володіють правом на комерційне найменуваннями представництва і філії юридичних осіб та інші їх відособлені підрозділи, які повинні виступати в обороті не від власного імені, а від імені юридичної особи, що їх створила, та, відповідно, користуватися її найменуванням;

суб’єктами права на торговельну марку є юридичні особи і фізичні особи, не залежно від того, чи здійснюють вони підприємницьку діяльність чи ні (ст. 493 ЦК України, ст. 5 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг»);

суб’єктами права на географічне зазначення є виробники товарів, асоціації споживачів та інші особи (ст. 502 ЦК України). Особливість суб’єктивного складу даного права полягає в тому, що одне й те саме найменування може бути зареєстроване декількома особами – користувачами цим найменуванням. Основною умовою, яка висувається до суб’єктів права на географічне зазначення, є перебування цього суб’єкту у тому самому географічному об’єкті та вироблення товарів, які мають властивості, що зазначаються в Реєстрі.

Зміст майнових прав на засоби індивідуалізації в юридичній літературі та нормативно-правових джерелах трактується по-різному. Основна причина полягає, насамперед, у наявності різних підходів інтерпретації сутності прав на результати інтелектуальної, творчої діяльності. Прихильники пропрієтарної теорії за аналогією з правом власності обґрунтовують тріаду правомочностей суб’єкта права на засоби індивідуалізації, що проявляється в його праві у порядку та у межах визначених законом володіти, користуватися та розпоряджатися належною йому торгівельною маркою, комерційним найменуванням та географічним зазначенням. Представники теорії виключних прав, обстоюючи ідею їх самостійного характеру, стверджують про наявність двох повноважень управомоченого суб’єкта (право використання та право розпорядження), що суттєво відрізняються та змістовно не пов’язані з правомочностями власника речі⁶⁵.

Суб’єктивні права на засоби індивідуалізації носять виключний характер за винятком прав на географічні зазначення походження товару, та є абсолютними за своєю правовою природою, тобто ці права діють по відношенню до всіх третіх осіб, які повинні утримуватися від порушень названих правил.

Особливість цієї групи прав полягає в тому, що це не тільки право суб’єкта позначати свою комерційну діяльність в цивільному обороті або виступати під певною торговельною маркою чи географічним зазначенням, але це і обов’язок суб’єктів, що встановлюється законодавством України. Ця вимога забезпечує, з одного боку, можливість власника прав на засоби індивідуалізації захищати свою ділову репутацію, а, з іншого боку, забезпечувати право інших учасників цивільного обороту та споживачів на інформацію про виробника (контрагента).

Відповідно до ст. 490 ЦК України до майнових прав інтелектуальної власності на комерційне найменування відносять:

право на використання комерційного найменування;

право перешкоджати іншим особам неправомірно використовувати комерційне найменування, в тому числі забороняти таке використання;

інші права інтелектуальної власності.

Форми реалізації права на використання комерційного найменування за своїм характером є досить різноманітними. Вони не визначені на нормативному рівні. Відповідно до ст. 8 ЦК України, якщо певні правовідносини не врегульовані конкретними нормами цивільного законодавства, вони регулюються тими правовими нормами цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні правовідносини. Тому для визначення змісту права на використання комерційного найменування можна застосувати положення ч.2 ст. 157 та ч.2 ст.160 ГК України. До форм використання комерційного найменування можна віднести: право виняткового користування комерційне найменуванням в договорах, на вивісках, в оголошеннях, рекламі, на бланках, на рахунках, на товарах підприємства, їх упаковці тощо.

Відповідно до ч.4 ст. 159 ГК України комерційне найменування юридичної особи може використовуватися як елемент її торговельної марки.

Обсяг правової охорони та реалізації права на комерційне найменування не залежить від того, чи використовує суб’єкт повне комерційне найменування, чи скорочене.

В разі використання комерційного найменування іншими особами без дозволу власника, останній має право на захист своєї репутації та імені.

Суб’єкт права на комерційне найменування може заборонити використання тотожного найменування. Дане правило встановлюється ст.27 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємниців» (відмова в державній реєстрації), а також ст. 4 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» . Разом з тим, особи можуть мати однакові комерційні найменування в одній сфері господарювання чи на одній території, якщо це не вводить в оману споживачів щодо товарів, які вони виробляють та реалізують, та послуг, які ними надаються.

Право на комерційне найменування є невідчужуваним і може передаватися тільки разом із цілісним майновим комплексом особи, якій ці права належать. Розпорядження комерційним найменуванням у формі передачі можливе лише при правонаступництві у випадку реорганізації юридичної особи ( злиття, приєднання, поділу, виділу та перетворенні).

В юридичній літературі висловлена думка про можливість своєрідної передачі в найм комерційного найменування на підставі договору комерційної концесії, що в сучасних умовах розвитку економіки дозволяє власникові отримувати винагороду за використання найменування іншими особами⁶⁶.

Майнові права на комерційне найменування виникають з моменту його першого використання та припиняються в результаті ліквідації юридичної особи або в результаті зміни комерційного найменування. Право на комерційне найменування має екстериторіальну дію, відповідно до ст.8 Паризької конвенції про охорону промислової власності.

Майновими правами інтелектуальної власності на торговельну марку є:

право на використання торговельної марки;

виключне право дозволяти використання торговельної марки;

виключне право перешкоджати неправомірному використанню торговельної марки, в тому числі забороняти таке використання;

інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Статею 16 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» встановлюється широкий спект форм реалізації права на використання торговельної марки:

нанесення його на будь-який товар, для якого знак зареєстровано, упаковку, в якій міститься такий товар, вивіску, пов'язану з ним, етикетку, нашивку, бирку чи інший прикріплений до товару предмет, зберігання такого товару із зазначеним нанесенням знака з метою пропонування для продажу, пропонування його для продажу, продаж, імпорт (ввезення) та експорт (вивезення);

застосування його під час пропонування та надання будь-якої послуги, для якої знак зареєстровано;

застосування його в діловій документації чи в рекламі та в мережі Інтернет.

Свідоцтво на торговельну марку може належити декільком особам (колективний знак). В таком разі право на використання такої торговельної марки здійснюється на основі угоди між ними. Якщо угоди нема, то кожен власник використовує торговельну марку на свій розсуд, але право на передачу дозволу на використання торговельної марки здійснюється за згоддою інших співвласників (ч.3 ст.16 Закону, ст. 158 ГК України).

Праву на використання торговельної марки кореспондує обов’язок власника свідоцтва використовувати належну йому торговельну марку протягом всього строку дії свідоцтва (ч.4 ст.18 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг»).

Для сповіщення про виключні права власник свідоцтва може використовувати попереджувальне маркування.

Право забороняти іншим особам використовувати торговельну марку без згоди правоволодільця (ч.5 ст.16 Закону): зареєстрований знак стосовно наведених у свідоцтві товарів і послуг; зареєстрований знак стосовно товарів і послуг, споріднених з наведеними у свідоцтві, якщо внаслідок такого використання можна ввести в оману щодо особи, яка виробляє товари чи надає послуги; позначення, схоже із зареєстрованим знаком, стосовно наведених у свідоцтві товарів і послуг, якщо внаслідок такого використання ці позначення і знак можна сплутати; позначення, схоже із зареєстрованим знаком, стосовно товарів і послуг, споріднених з наведеними у свідоцтві, якщо внаслідок такого використання можна ввести в оману щодо особи, яка виробляє товари чи надає послуги, або ці позначення і знак можна сплутати.

Даний перелік заборон не поширюється на: здійснення будь-якого права, що виникло до дати подання заявки або, якщо було заявлено пріоритет, до дати пріоритету заявки; використання знака для товару, введеного під цим знаком в цивільний оборот власником свідоцтва чи за його згодою, за умови, що власник свідоцтва не має вагомих підстав забороняти таке використання у зв'язку з подальшим продажем товару, зокрема у разі зміни або погіршення стану товару після введення його в цивільний оборот; некомерційне використання знака; усі форми повідомлення новин і коментарів новин; добросовісне застосування ними своїх імен чи адрес.

Обсяг заборон власника добре відомого знаку відрізняється від суб’єктів права інтелектуальної власності на звичайний знак. Суб’єкт добре відомого знаку має право вимагати заборони використання будь-якого схожого позначення незалежно від дати надання йому правової охорони щодо однотипних товарів, тобто у межах принципу спеціалізації (ст. 25 Закону про знаки для товарів і послуг).

Виключне право на торговельну марку включає право розпорядження торговельною маркою шляхом закріплення таких форм реалізації цього права як договір про передачу права власності на знак повністю або відносно частини зазначених у свідоцтві товарів і послуг та ліцензійний договір.

Договір про передачу права власності та ліцензійни договір мають бути зареєстровані в ДДІВ. Порядок подання документів для реєстрації договорів, а також процедура внесення змін до Реєстру встановлені Інструкцією про подання, розгляд, публікацію та внесення до реєстрів відомостей про передачу права власності на знак для товарів і послуг та видачу ліцензії на використання знака (міжнародного знака) для товарів і послуг, затвердженою Наказом МОН України від 03.08.2001 N 576.

Передача права власності на знак не допускається, якщо вона може стати причиною введення в оману споживача щодо товару і послуги або щодо особи, яка виготовляє товар чи надає послугу.

Виключні права на торговельну марку діють з дати подання заявки на реєстрацію торговельної марки і діють протягом 10 років. Строк дії свідоцтва може бути подовжений необмежену кількість разів. Заявка про продовження строку дії свідоцтва подається протягом останнього року дії свідоцтва за умови сплати встановленого збору.

Частина 3 ст.497 ЦК України встановлює, що незалежно від підстав дострокового припинення чинності майнових прав на торговельну марку, особі, якій було надано дозвіл на використання торговельної марки, завдано збитки, то вони повинні бути відшкодовані.

Права на торговельну марку можуть бути відновлені (ст. 498 ЦК України) або повторно зареєстровані (ст.22 Закону про знаки для товарів і послуг).

Правами інтелектуальної власності на географічне зазначення є:

право на визначення позначення товару (послуги) географічним зазначенням;

право на використання географічного зазначення;

право перешкоджати неправомірному використанню географічного зазначення, в тому числі забороняти таке використання.

Право на визначення позначення товару (послуги) географічним зазначенням носить особистий немайновий характер та належить заявнику позначення, що планується використовувати як географічне зазначення. Це право виникає у заявника до моменту одержання правової охорони. Даному праву кореспондує обов’язок ДДІВ провести державну реєстрацію географічного зазначення в разі дотримання умов, встановлених чинним законодавством.

Право на використання географічного зазначення закріплено ч. 5 ст. 17 Закону України «Про охорону прав на зазначення походження товару», а саме:

нанесення його на товар або на етикетку;

нанесення його на упаковку товару, застосування у рекламі;

запис на бланках, рахунках та інших документах, що супроводжують товар.

Для інформування про свої права власник свідоцтва може наносити попереджувальне маркування обведена овалом абревіатура (НМП) або текст "Зареєстрована в Україні назва місця походження товару", а також обведена овалом абревіатура (ГЗП) або текст: "Зареєстроване в Україні географічне зазначення походження товару".

Згідно зі ст. 23 Закону України “Про охорону прав на зазначення походження товарів” порушенням прав управомоченої особи на кваліфіковане зазначення визнається: його використання особою, яка не має свідоцтва про реєстрацію права на використання кваліфікованого зазначення; використання зареєстрованого зазначення географічного походження товару, якщо цей товар не походить із відповідного географічного місця; використання зареєстрованого зазначення походження товару або подібного до нього позначення для відмінних від описаних у реєстрі однорідних товарів, якщо таке використання вводить в оману споживачів, а також для неоднорідних товарів, якщо таке використання завдає шкоди репутації зареєстрованого зазначення; використання зареєстрованого кваліфікованого зазначення як видової назви.

Право розпорядження не входить до змісту суб’єктивного права на географічне зазначення, що закріплено в п.7 ст 17 Закону про зазначення походження товару - власник свідоцтва не має права видавати ліцензію на використання кваліфікованого зазначення походження товару.

Кваліфіковане зазначення походженя товару підлягає правовій охороні протягом всього строку, поки існує можливість виробляти товар, який характеризується певними природними властивостями. Відповідно, припинення правової охорони зазначення походження товару може не залежити від волі власника свідоцтва.

Підстави припинення дії свідоцтва розглядалися в попередньому параграфі.