8. Яка проводка відповідає операції : «Майнові права на корисну модель визнано нематеріальним активом і в веденов експлуатацію»:

а) Дт 124 Кт 94;

б) Дт 124 Кт 154;

в) Дт 94 Кт 154

г) Дт 124 Кт 685.

9. Придбання та створення нематеріальних активів відображають на рахунку :

а) 15 «Капітальні інвестиції;

б) 12 «Нематеріальні активи»;

в) 94 «Інші витрати операційної діяльності»;

г) 286 «Необоротні активи, призначені для продажу.

10. Для аналітичного обліку об’єктів права інтелектуальної власності, а також для аналітичного обліку групи однотипних за призначенням та умовами використання об’єктів, що надійшли в одному календарному місяці та одній відповідальній за їх використання особі використовують типову форму первинного обліку:

а) НА - 1;

б) НА -2;

в) НА - 3;

г) НА - 4.

Розділ 11. Управління інтелектуальною власністю Мета вивчення

Формування системи теоретичних знань та набуття практичних навичок щодо управління інтелектуальною власністю та маркетингу.

Основні питання

11.1. Поняття управління інтелектуальною власністю: умови та принципи

11.2. Життєвий цикл об’єкта інтелектуальної влас­ності

11.3. Маркетинг інтелектуальної власності

Ключові слова та поняття: життєвий цикл об'єкта інтелектуальної власності, маркетинг інтелектуальної власності, принципи управління інтелектуальною власністю, управління правами інтелектуальної влас­ності.

Після вивчення теми ви повинні вміти:

• оволодіти поняттям управління інтелектуальної власності та вивчити основні принципи;

• розуміти поведінку об’єкта інтелектуальної влас­ності на кожному етапі життєвого циклу;

• знати основні положення маркетингу інтелектуальної власності.

11.1. Поняття управління інтелектуальною власністю: умови та принципи

На сучасному етапі розвитку економіки все більш важливішого значення набуває обмін, торгівля не тільки власними товарами, але й інтелектуальною власністю, ідеями. Економічним механізмом управління інтелектуальною власністю підприємства є сукупність економічних форм, методів та інструментів управління з урахуванням стану підприємства. Одним з таких інструментів управління є положення, розроблені та адаптовані до особливостей та умов діяльності підприємства, що покликані вирішувати завдання з управління на всіх етапах життєвого циклу об’єктів інтелектуальної власності. Такими положеннями є:

• Положення про інтелектуальну власність;

• Положення про комерційну таємницю

• Положення про раціоналізаторські пропозиції;

• Положення про стимулювання винахідницької діяльності;

• Положення про оцінку ліцензійної вартості патентів і ставки роялті.;

• Положення про порядок впровадження об’єктів інтелектуальної власності;

• Положення про форми і порядок підготовки і надання документації;

• Положення про підвищення кваліфікації та атестації співробітників.

Зважаючи на практику управління інтелектуальною власністю, можна виділити 10 основних прин­ципів управління нею¹.

1. Усвідомити роль інтелектуальної власності. У ринкових умовах роль інтелектуальної власності є зростаючою і всеохоплюючою. У рутин­них відсталих виробництвах керівник, що перебуває під тиском поточної роботи, не звертає уваги на інтелектуальну власність. Але в таких галузях

виробництва, як фармацевтична, радіоелектронна, хімічна, біотехнологічна, аграрна, телекомунікаційна тощо принципово неможливо створити конку­рентоспроможний продукт без використання об'єктів права інтелектуальної власності. Це не означає, що чим більше об'єктів права інтелектуальної власності на підприємстві, тим більшою буде його конкурентоспроможність. Керівник повинен відрізняти корисну для бізнесу інтелектуальну власність від непотрібної, з одного боку, і корисну інтелектуальну власність від усієї власності підприємства — з іншого.

2. Зробити інтелектуальну власність частиною стратегічного бізнес-планування. Успішний бізнес розпочинається з прогнозування неіснуючого конкурентоспроможного продукту на неіснуючому (майбутньому) ринку. Тому відразу доцільно визначати, які саме об'єкти права необхідно створити та (або) придбати для того, щоб забезпечити конкурентоспроможність товарів чи послуг, що будуть вироблятись чи надаватись за його участю.

3. Виявити власні об'єкти права інтелектуальної власності. Багато керівників не володіють інформацією про те, які об'єкти права інтелекту­альної власності існують на їхніх підприємствах, кому належать права на ці об'єкти, чи не вичерпався їхній юридичний термін дії тощо. Без відповідей на ці запитання неможливо управляти інтелектуальною власністю.

У результаті застосування такого принципу управління інтелектуальною власністю керівництво підприємства матиме правильне і всебічне уявлення про інтелектуальну власність у їхньому бізнесі, пов'язані з ним юридичні права, і як ця інтелектуальна власність використовується для забезпечення поточної діяльності й управління підприємством. Необхідно, щоб цей процес підтримувався на вищому рівні правління підприємства, і він потребувати­ме особистості, що має в бізнесі достатній авторитет для його просування та стимулювання в межах всієї організації.

4. Зібрати інформацію про конкуруючу інтелектуальну власність. Це потребуватиме оцінки потенційних можливостей інтелектуального капіталу та пов'язаних із ним стратегій підприємницької діяльності існуючих конкурентів, новостворених фірм і дослідницьких установ, у міру можливості – на регулярній основі.

Мета полягає у тому, щоб встановити, чи може будь-яке з прав інтелекту­альної власності інших осіб перешкодити будь-якій здійснюваній комерційній або дослідницькій діяльності. Бажано вирішити це до здійснення великих інвестицій, які можна витратити марно, якщо таку діяльність неможливо продовжувати або її доцільно припинити.

5. Ідентифікувати потрібну інтелектуальну власність. Для того, щоб товар продовжував знаходитись на ринку і щоб збільшити прибуток, необхідно виявити можливість його вдосконалення на наступних після створення етапах за рахунок використання нових об'єктів права інтелектуальної власності. Необхідно виявити, яка саме інтелектуальна власність потрібна, щоб забезпечити конкурентоспроможність товару.

6. Створити або придбати права на потрібні об'єкти права інтелек­туальної власності. Після того, як виявлені об'єкти права інтелектуальної власності, які є необхідними для виживання та майбутнього процвітання підприємства, потрібно вирішити, де їх узяти. Для цього існує два шляхи. Перший - створити їх власними силами або за замовленням. Другий - при­дбати такі об'єкти через договір уступання прав або ліцензійний договір.

7. Оцінити економічну ефективність своєї інтелектуальної власності. Оцінка вартості прав на об'єкти інтелектуальної власності необхідна принайм­ні для досягнення таких важливих цілей:

- дізнатись про витрати на створення, набуття правової охорони й під­тримання чинності прав на об'єкт права інтелектуальної власності;

- оцінити розмір грошових потоків, які можуть генерувати ці об'єкти при використанні їх у власному виробництві;

- визначити ціну, за якою можна продати (уступити) права на об'єкт права інтелектуальної власності, або передати права користування цим об'єктом за ліцензійним договором.

Інвестування в інтелектуальну власність виправдане тільки тоді, коли це приносить додатковий прибуток на інвестицію. Можливе виключення з цього правила, якщо об'єкт права інтелектуальної власності може бути використаний для блокування конкурента або для зміцнення власних позицій на ринку.

8. Думати про податок на інтелектуальну власність. Процедуру управління інтелектуальним капіталом доцільно здійснювати з належним консультуванням стосовно бухгалтерського обліку й оподаткування.

Українське законодавство дозволяє права на об'єкти права інтелектуальної власності ставити на бухгалтерський облік підприємства. Це може призвести, принаймні, до двох протилежних наслідків у оподаткуванні. З одного боку, постановка на бухгалтерський облік автоматично включає механізм амор­тизації об'єктів права інтелектуальної власності й, тим самим, зменшує на величину амортизації прибуток, що є базою для оподаткування в Україні. З другого боку, на величину поставлених на баланс об'єктів права інтелекту­альної власності збільшуються активи підприємства, тобто виникає вартість, яка оподатковується податком на додану вартість.

9. Бути готовим захищати права на свою інтелектуальну власність. На якомусь етапі ваша інтелектуальна власність приверне увагу конкурентів. Вони занепокояться, коли ваш успіх зачіпатиме їхній бізнес. Це може статись, коли товар потрапить на ринок, або раніше, якщо відомості про розроблення вами власних об'єктів права інтелектуальної власності, що становлять потенційну небезпеку для конкурента, стануть доступними для нього. У недобросовісного конкурента може з'явитись спокуса порушити ваші права, тобто використати їх без вашого дозволу.

Управління інтелектуальною власністю, взяте на озброєння окремим під­приємством, обов'язково повинно передбачати правила поведінки стосовно відносин із порушниками прав, і план витрат на розв'язання спорів щодо прав інтелектуальної власності шляхом переговорів, позову до порушника прав або використання альтернативних процедур урегулювання спорів.

10. Вимірювати ефективність управління інтелектуальною власністю. Невід'ємною частиною кваліфікованого управління інтелектуальною власністю _є розроблення критеріїв вимірювання ефективності менеджменту. Відповід­ними відправними точками могли б стати витрати на підтримання портфеля інтелектуальної власності та заздалегідь пов'язаних із нею юридичних прав. Періодична оцінка вартості гудвілу підприємства є інтегральною характери­стикою ефективності управління інтелектуальною власністю¹.

Управління інтелектуальною власністю слід розглядати в розрізі наступних процесів:

• планерування системи управління інтелектуальною власністю - визначення концепції управління інтелектуальною власністю;

• формулювання ключових принципів і підходів до управління інтелектуальною власністю, розробка стратегії управління;

• створення системи мотивації персоналу - для появи в проекті продуктів інтелектуальної діяльності необхідно сформувати ефективну систему мотивації співробітників;

• генерування ідей - процес інтелектуальної діяльності людини;

• визначення, до якого виду об'єктів відносяться продукти інтелектуальної діяльності учасників проекту; експертизи інтелектуальної власності, яка може бути декількох видів:

1. експертиза об'єкту права інтелектуальної власності, який планується використовувати в процесі створення нового об'єкту,

2. експертиза об'єкту, який отримують як результат проекту з перспективою надання йому статусу об'єкту права інтелектуальної власності,

3. експертиза визнання об'єктів інтелектуальної діяльності. Для проведення експертизи необхідно сформувати систему критеріїв оцінки.

   • формування портфеля інтелектуальної власності - комплектування пакету прав на створенні в рамках діяльності організації або придбання об'єкту права інтелектуальної власності і продуктів інтелектуальної діяльності персоналу проекту;

   • оцінки вартості об'єктів права інтелектуальної власності - розрахунок ринкової вартості отриманих в результаті розробки об'єктів права інтелектуальної діяльності з врахуванням витрат на їх створення, вартості аналогічних об'єктів і інше;

   • комерціалізації інтелектуальної власності - процес виводу об'єктів права інтелектуальної власності на ринок, якщо це є прийнятним і доцільним в рамках стратегії розвитку організації;

   • захисту інтелектуальної власності - визначення стратегії захисту результатів інтелектуальної діяльності;

   • охорона об'єктів права інтелектуальної власності - процеси, що забезпечують захист від несанкціонованого використання об'єктів права інтелектуальної власності.

   • моніторингу процесів управління інтелектуальною власністю.

Окрім принципів і процесів управління інтелектуальною власністю слід також враховувати елементи системи управління інтелектуальною власністю, до яких відносяться:

• продукти інтелектуальної діяльності в проекті;

• об'єкти права інтелектуальної власності;

• суб'єкти інтелектуальної діяльності;

• система критеріїв оцінки значущості інтелектуальної власності;

• джерела фінансування - фінансування проектів створення об'єктів права інтелектуальної власності, проектів на основі вже існуючих об'єктів права інтелектуальної власності. До джерел фінансування можуть відноситися фізичні і юридичні особи, а також держава;

• реєстр інтелектуальної власності - документ, що містить детальну інформацію про придбані та створені об'єкти права інтелектуальної власності;

• система обробки і зберігання інформації про інтелектуальну власність.

Критеріями оцінки продуктів інтелектуальної діяльності при проведенні експертизи можуть бути:

• наукова новизна;

• технологічний і технічний рівень;

• економічність;

• перспективи комерціалізації, значущість для проекту;

• відповідність стратегії розвитку компанії;

• собівартість;

• результати порівняння з аналогами.

Показники використання ОІВ

З розвитком ринкових відносин в Україні й змін у сфері ціноутворення об'єкти інтелектуальної власності (ОІВ) набувають статусу товару, що, зно­ву ж таки, пов'язано з проблемами їх оцінки. Оцінка об'єкту інтелектуальної власності полягає у визначенні вартості, обумовленої потенційною ефективністю для власника цього об'єкта, що характеризується виробничою новизною⁷⁶.

Порівняно висока дохідність об'єктів інтелектуальної діяльності пояснюється їх подвійним характером. По-перше - це частина ресурсного потенціалу підприємства (наприклад нематеріальні активи), використання якого у виробництві сприяє випуску конкурентоспроможної високотехнологічної продукції. З ін­шого боку, об'єкти інтелектуальної діяльності можуть бути самостійним предметом купівлі-продажу.

Розрахунок показників характеристики товара-ОІВ може відбуватись за такою структурою:

1. Коефіцієнт товарності ОІВ, що розраховується у вигляді питомої ваги товарів-ОІВ на підприємстві в сумарному обсязі товарів-ОІВ і напівфабрикатів-ОІВ (тобто товарів-ОІВ, не доведених до товарного вигляду, наприклад, незапатентованих). Розрахунок цього показника дає можливість охарактери­зувати завершеність процесів доведення до товарного вигляду всіх результатів інноваційної діяльності. Диференційований розрахунок цього коефіцієнта за видами ОІВ дозволяє виявити групи об'єктів з максимальним і мінімальним значеннями товарності.

2. Сумарні затрати на доведення напівфабрикатів - ОІВ до стадії готовності, тобто до стадії товарів - ОІВ. Розрахунок цих затрат дозволяє оцінити можливість, доцільність й ефективність здійснення такого роду витрат, а також визначити асортимент найбільш високодохідних товарів - ОІВ, що підлягають першочерговому переведенню з напівфабрикатів - ОІВ до стадії завершення.

3. Коефіцієнт завершеності напівфабрикатів - ОІВ, який визначається як відношення вартості напівфабрикатів - ОІВ до їх же вартості у вигляді товарів - ОІВ. Цей коефіцієнт характеризує середній ступінь готовності напівфабри­катів - ОІВ до їх комерційної реалізації.

4. Рівень рентабельності реалізації товарів - ОІВ розраховується у вигляді співвідношення прибутку від реалізації товарів - ОІВ і обсягу їх реалізації.

Серед економічних показників, що характеризують ОІВ як нематеріальний актив (капітал), звернімо особливу увагу на систему локальних показників використання ОІВ. До них належать:

• коефіцієнт повноти використання ОІВ у просторі;

• коефіцієнт використання ОІВ у часі;

• коефіцієнт інтенсивності експлуатації ОІВ;

• показник екстенсивного використання ОІВ;

• коефіцієнт інтегрального використання ОІВ;

• рівень фактичної віддачі ОІВ;

• рівень максимально можливої віддачі ОІВ.

Оцінка і подальша реалізація об'єктів інтелектуальної власності на підпри­ємстві може стати першочерговим завданням при виробництві технологічно складної та наукомісткої продукції, будучи однією з найважливіших статей доходу як одноразового (у випадку оцінки ОІВ як товару), так і тривалого у часі (у разі оцінки ОІВ як капіталу).

Представлена модель може бути застосована в АПК при оцінці ОІВ на будь-якому підприємстві, що має у складі свого ресурсного потенціалу об'єкти ін­телектуальної власності як у вигляді нематеріальних активів, так і у вигляді об'єктів купівлі-продажу, що може принести додатковий дохід.