Розділ 1. Інтелектуальна власність в інноваційному розвитку економіки Мета вивчення

Формування системи теоретичних знань щодо сутності інтелектуальної економіки, інтелектуальної діяльності як складової творчого процесу та соціально-економічного розвитку суспільства, економіко-правового змісту інтелектуальної власності.

Основні питання

1.1.Становлення інтелектуальної економіки як прояв процесу інтелектуалізації суспільно-господарської діяльності

1.2. Інтелектуальний капітал: природа, зміст, структура

1.3. Інтелектуальна діяльність як основа соціально-економічного розвитку суспільства. Види та результати інтелектуальної діяльності

1.4. Економіко - правовий зміст інтелектуальної власності

Ключові слова та поняття: інтелектуальна власність, види інтелектуальної діяльності, інтелектуальна діяльність, інтелектуальний капітал, інтелектуальний продукт, результати інтелектуальної діяльності.

Після вивчення теми ви повинні вміти:

• розкрити сутність інтелектуальної діяльності як складової творчого процесу та соціально-економічного розвитку суспільства;

• визначити види та результати інтелектуальної діяльності;

• оволодіти поняттям інтелектуальний капітал та розкрити його зміст та структуру;

• характеризувати економіко-правовий зміст інтелектуальної власності.

1.1. Становлення інтелектуальної економіки як прояв процесу інтелектуалізації суспільно-господарської діяльності

Інтелектуалізація суспільно-господарської діяльності є важливою тенденцією розвитку світової економіки на сучасному етапі, коли економічний добробут визначається високими технологіями, інноваційними можливостями та рівнем інтелектуального розвитку суспільства. Вказані тенденції обумовили появу таких понять, як “постіндустріальне суспільство”, “інформаційне суспільство”, “суспільство, засноване на знаннях”, “суспільство знань”, “нова економіка”, “ знаннєва економіка”, “інформаційна економіка”, “інтелектуальна економіка” тощо (табл.1.1 ).

Таблиця 1.1

Різноманітні підходи до визначення постіндустріального суспільства

Автор	Категорія	Трактування категорії
М. Кастельс	Інформаційне суспільство	Відображає роль інформації в суспільстві в широкому розумінні, тобто як спосіб передачі знань, який відбувався завжди. А термін „інформаціональне суспільство” вказує на специфічні риси сучасного суспільства, коли генерування, обробка і передача інформації стали основними джерелами продуктивності
Р. Кроуфорд	Суспільство знань	Знання є здатністю використовувати інформацію у конкретному виді діяльності
Ж.Сапір	Економіка знань	Знання, яке розуміється як сукупність уявлень про стан середовища, є першочерговим щодо інформації
В. Іноземцев	Економіка знань	Найважливішим виробничим ресурсом суспільства стає не стільки інформація як відносно об’єктивна сутність або набір даних про ті чи інші виробничі та технологічні процеси, скільки знання, тобто інформація, засвоєна людиною і яка не існує поза межами її свідомості
Ф. Махлуп В. Мартін	Інформаційне суспільство	Суспільство, в якому якість життя, як і можливості соціальних змін та економічного розвитку, більшою мірою залежать від інформації та ефективності її використання

Американський дослідник М. Кастельс, розглядаючи відмінності між поняттями “інформаційне суспільство” і “інформаційне суспільство”, відзначає, що термін “інформаційне суспільство” відображає роль інформації в суспільстві в широкому розумінні, тобто як спосіб передачі знань, який відбувався завжди. Натомість термін “інформаційне суспільство” вказує на специфічні риси сучасного суспільства, коли створення, обробка і передача інформації стали основними джерелами продуктивності¹.

Інший американський учений Р. Кроуфорд у процесі розвитку суспільства ключову роль відводить знанням і називає сучасне суспільство “суспільством знань”, відзначаючи при цьому, що знання відображають здатність використовувати інформацію у конкретному виді діяльності². Російський економіст В.Іноземцев, характеризуючи сучасну господарську систему, використовує термін “економіка знань”. Він підкреслює, що найважливішим фактором виробництва стає не стільки інформація як відносно об’єктивна сутність або набір даних про ті чи інші виробничі та технологічні процеси, скільки знання, тобто інформація, засвоєна людиною і яка не існує поза межами її свідомості ³.

Основи теорії інформаційного суспільства сформульовано у працях З. Бжезинського, Д. Белла, О. Тоффлера. Вагомий внесок у розвиток теорії інформаційного суспільства здійснили американський економіст М. Порат, британський учений Т. Стоуен`єр та інші. В. Іноземцев, для прикладу, звертає увагу на особливий вплив у дослідженнях інформаційного суспільства японських учених, зазначаючи при цьому, що дана теорія розглядається ними як складова постіндустріальної концепції⁴ .Терміном “постіндустріальне суспільство” позначалось саме таке суспільство, в якому індустріальний сектор втрачає свою домінуючу роль унаслідок зростання значення інтелектуальної складової, а основна виробнича функція починає відводитись науці та знанням.

Першою з'явилась концепція постіндустріального суспільства американського соціолога Даніела Белла. На його думку, для постіндустріального суспільства характерною є нова еліта, що сформована на кваліфікації, яка одержується індивідами завдяки освіті, а не ґрунтується на володінні власністю, котра успадковується чи здобувається завдяки підприємницьким здібностям, а також не на політичній платформі, яка досягається завдячуючи підтримці партій та груп. Зростає чисельність людей, які володіють знаннями. Центральне місце в постіндустріальному суспільстві займають знання, причому найважливіше значення для організації рішень та здійснення змін набуває центральна роль теоретичного знання, що, на думку Д. Белла, у майбутньому визначить стан вченого як центральної фігури такого суспільства⁵.

Теорія суперіндустріалізму американського дослідника А. Тоффлера стала продовженням ідей про постіндустріальне суспільство. У цій концепції всі зміни, що відбуваються в сучасному суспільстві, пояснюються розпадом “індустріалізму” і появою “нової цивілізації”. Такі процеси вчений пояснює поступовими змінами, які відбуваються протягом історичного розвитку. Спочатку була аграрна хвиля цивілізації, потім з кінця XVII століття в Європі відбулась промислова революція, котра призвела до другої великої хвилі та становлення індустріальної цивілізації, а з початку 60-х років ХХ століття розпочалася “третя хвиля”, яка означає перехід від окремого індивіда, орієнтованого на виробництво та споживання, до нової особистості, орієнтованої на духовні цінності та творчість. Найважливішою економічною особливістю постіндустріального суспільства є провідна роль сфери послуг, а технологічною базою для такої трансформації стає якісно нова роль науки і знань.

У межах постіндустріальної теорії ряд авторів звертає увагу на характерні риси нової технологічної цивілізації. В. Іноземцев, розглядаючи людський потенціал як найважливіше джерело розвитку продуктивних сил, і стверджуючи, що інформація і знання є найважливішим, принципово новим стратегічним і невичерпним ресурсом, виділяє три основні риси сучасного постіндустріального суспільства, зокрема:

а) усунення ресурсних обмежень економічного росту при наданні переваг збільшенню інформаційних благ в структурі споживання;

б) виробництво високотехнологічних товарів та послуг;

в) нова якість економічного зростання, коли найбільш ефективною формою накопичення стає розвиток людьми власних здібностей, а найбільш прибутковими інвестиціями – інвестиції в людину.

На думку В. Іноземцева, протягом 90-х років ХХ ст. основним джерелом господарського розвитку постіндустріальних країн стає реінвестований інтелектуальний капітал, який акумулюється промисловими та сервісними компаніями. Самозростання цього капіталу не скорочує особистого споживання громадян, а фактично передбачає підвищення творчого потенціалу людей, сумарного інтелектуального капіталу нації, його динамічний розвиток, який не залежить від динаміки традиційних показників економічного зростання і продуктивності. Інтелектуальний капітал є головним арсеналом конкурентної боротьби, який визначає господарську міць основних суб’єктів світової економіки в ХХІ столітті⁶.

Слід зауважити, що складності вироблення єдиної думки у термінологічному визначенні суспільства, яке сьогодні формується, як якісно нового стану людської цивілізації і типу економіки, були обумовлені відсутністю теоретично й емпірично обґрунтованих домінуючих ознак трансформації економічного базису. Однак зараз, в зв’язку з тим, що формування нового типу економіки у ряді країн набуває зрілого характеру, виділяють головні ознаки глобальної економічної трансформації – це зміна домінуючого типу капіталу і характеру праці, де праця і капітал є категоріальними ознаками, які визначають тип економічної системи, тобто мова йде про роль капіталу і характеру праці як факторів економічного розвитку.

О. Кендюхов стверджує, що термін “нова економіка” є свідченням виникнення труднощів з визначенням домінуючого типу капіталу. Обмеження і протиріччя, які виникли в зв’язку з виділенням інформаційних технологій, знань та нематеріальних активів, обумовили об’єктивну необхідність появи нової економічної категорії, результатом чого стало формування концепції інтелектуального капіталу. Поява концепції інтелектуального капіталу дозволяє систематизувати й поєднати в узагальнюючу економічну категорію персоніфіковані знання, систематизовані дані, інформаційні технології, програмне забезпечення, формалізовану інтелектуальну власність і створює підгрунтя для використання терміну “інтелектуальна економіка” ⁷.

Визнання того, що наукові знання безпосередньо визначають параметри економічного зростання, створюючи основу для інновацій та формування висококваліфікованої робочої сили, знайшло своє відображення в категорії “інтелектуальна економіка”. Таким чином, можна зробити висновок, що інтелектуальна економіка – це економіка, в якій джерелом зростання є як спеціальні (наукові), так і повсякденні знання, в результаті використання яких, поряд з природними ресурсами, капіталом і працею, домінуючим фактором стають процеси накопичення і використання знань, внаслідок чого постійно зростає конкурентоспроможність економіки. В інтелектуальній економіці визначальним є інтелектуальний ресурс суспільства, на який вона спирається і який є сукупністю повсякденних і спеціалізованих знань, що наявні у свідомості людей та матеріалізовані в технологічних способах виробництва.

Інтелектуальний ресурс суспільства виконує водночас дві функції, одна з яких пов’язана з кваліфікацією та професійною підготовленістю населення, а інша – з розвитком творчих здібностей, у тому числі теоретичного мислення. До числа складових, що визначають інтелектуальний рівень суспільства, входять ресурси знань, які матеріалізовані в основному капіталі і, з одного боку, визначають матеріальну культуру виробництва, а з іншого – рівень і культуру споживання вироблених товарів. Важливою складовою знаннєвих ресурсів є рівень культури і духовності населення, який може бути задіяним у створенні, опануванні та використанні сучасних технологій .

В інтелектуальній економіці відбувається заміщення праці знаннями, коли знання залучаються до безпосередньої обробки ресурсів і саме знання, а не праця, стають джерелом вартості. Визначальними факторами інтелектуальної економіки виступають знання, які на відміну від інших ресурсів характеризуються невичерпністю, та творчий потенціал працівників. Змінюються форми організації виробництва і праці, відбувається розширення функцій працівника, перехід від його вузької кваліфікації до працівника, здатного творчо аналізувати і синтезувати інформацію, розуміти сутність проблеми, коригувати технологічний процес.

Аналізуючи роль науки у сучасному суспільстві, академік А. Чухно підкреслює, що “постіндустріальне суспільство виникає в результаті науково-технічної революції, яка забезпечує високе зростання продуктивності праці в матеріальному виробництві, відносне, а потім і абсолютне зменшення зайнятих у ньому і прискорений розвиток сфери послуг, тобто науки, інформації, освіти, культури, що перетворюється в пануючу і визначальну сферу економіки. Інформація, наука, знання стають основними джерелами зростання її ефективності”. Вчений також наголошує на тому, що “…розвиток інформації, науки, освіти, культури людської особистості, її соціокультурних і духовних потреб визначає нарощування інтелектуального потенціалу постіндустріального суспільства, який визначає розвиток економіки та суспільства. Нагромадження інтелектуального капіталу супроводжується удосконаленням умов і механізмів для ефективного його використання, посилення його впливу на економічний і соціальний розвиток”.⁸

Останнє положення є надзвичайно важливим для розуміння проблем інтелектуальних ресурсів, оскільки наголошує на тому, що тільки наявності інтелектуального капіталу недостатньо. Важливим є також налагодження механізмів його ефективного використання та посилення впливу на розвиток суспільства. Таким чином, інтелектуальний капітал та стрімке зростання частки інтелектуальної праці у створенні різних видів продукту, стають домінуючими чинниками у процесах становлення та розвитку інтелектуальної економіки.

Зростання частки інтелектуального капіталу та праці у прирості реального ВВП поступово стає основною характеристикою інтелектуальної економіки. Саме економічне зростання поступово починає значною мірою залежати від ступеня використання інтелектуального капіталу, який визначає інноваційний розвиток і науково-технічний прогрес загалом. Самозростання інтелектуального капіталу відіграє в інтелектуальній економіці якраз ту саму роль, що і самозростання матеріально-речовинного капіталу в індустріальній. Ключову роль у нарощуванні технологічних та інноваційних переваг розвинутих країн відіграють принципово нові знання, відкриття, нові технології, досягнення світової наукової думки тощо. Вагомий чинник розвитку інтелектуальної економіки – знання та інформація – є невичерпними, що зумовлює її самодостатність та здатність до стійкого саморозвитку, а ефективність використання інтелектуального капіталу та інтелектуальної праці визначає перспективи розвитку економіки будь-якої країни.

У процесах інноваційного розвитку основну роль починають відігравати наукомісткі та високотехнологічні галузі, в яких матеріалізується основна частка результатів НДДКР. Вони формують попит на досягнення науки, втілюють їх у виробничу діяльність і поширюють далі інновації у вигляді принципово товарів і послуг. Процес виробництва в таких високотехнологічних компаніях визначається інформаційними можливостями глобальних технологій. Важливим є також і те, що масштаби наукомісткого сектора та ступінь використання високих технологій характеризують науково-технічний та економічний потенціал країни. У цьому зв`язку слід розглянути більш детально особливості розвитку високотехнологічного сектору національної економіки.

Однією з особливостей розвитку ринків наукоємної продукції і послуг є пряма залежність між темпами зростання та швидкістю оновлення ринків. Темпи зростання є тим вищими, чим швидшим виявляється технологічне оновлення. Це веде до різкого скорочення повного інноваційного циклу і сприяє розширенню інноваційного попиту. Створюються нові види товарів і послуг з високими споживчими характеристиками, які відповідають передовому науково-технічному і технологічному рівню. Такий процес розширює платоспроможний попит на результати наукових досліджень і розробок, а це, своєю чергою, прискорює технологічний розвиток, оскільки зростає рентабельність інноваційної діяльності, яка є реальною передумовою її подальшої комерціалізації. Компанії, які працюють у високотехнологічному секторі економіки, з одного боку використовують переваги цього процесу, а з іншого – самі прискорюють його своєю діяльністю, що стимулює перерозподіл фінансових, виробничих, матеріальних і трудових ресурсів з інших сфер на користь наукоємного ринку і дозволяє вигідно інвестувати у розвиток сфери НДДКР.

Перерозподіл частини створеної вартості забезпечує підвищення норми рентабельності в окремих виробників, до яких і спрямовується вільний капітал у кредитній і фінансовій формі. Це веде до підвищення капіталізації високотехнологічних компаній і завдяки цьому розширюється новий ринок, формується новий тип споживання. Таким чином, створення нових ринків обумовлює виникнення механізму, який забезпечує перерозподіл частини створеної вартості від виробництв, які базуються на традиційних технологічних укладах, до більш новітніх. В ролі такого механізму найважливішу і щоразу помітнішу роль у розвинених країнах відіграє фондовий ринок, який спрямовує переважну частину всіх інвестицій у наукомісткі технології. Операції на ринку інвестицій відображають новітні напрямки науково-технічного прогресу в ринковому сегменті, який представлений акціями компаній, пов'язаних з інформаційними технологіями, біо- та нанотехнологіями, фармацевтикою, генною інженерією тощо.

На стан світових фондових ринків впливає зміна технологічних укладів, в результаті чого відбувається процес з'єднання фінансового капіталу з інноваціями в глобальному масштабі. Зростання ролі корпоративних цінних паперів виробничого сектора на фондових ринках обумовлене розширеним попитом на акції компаній, які працюють з сучасними засобами комунікацій, програмним забезпеченням інформаційних мереж тощо.

Подальший розвиток ринку інновацій стимулює зростання масштабів ринкової капіталізації високотехнологічних корпорацій. При цьому розширюється діапазон критеріїв ефективності інвестицій на рівні корпорацій. Такі критерії, як зростання обсягів виробництва, реалізації, прибутків тощо стають недостатніми для забезпечення добробуту в довгостроковій перспективі. Головною рушійною силою конкуренції стає швидкість нововведень. Різке зростання темпів інновацій змінює тривалість циклу освоєння масової продукції, що вимагає значних обсягів інвестицій як на дослідницьких стадіях, так і на кінцевому етапі виходу на ринки збуту.

Інтелектуальна економіка характеризується, зокрема, такими особливостями, як:

- інтелектуалізація технологій, яка забезпечує різке зростання продуктивності праці;

- зростання наукоємності товарів; суттєве підвищенням значення діяльності, пов’язаної з виробництвом, зберіганням, передаванням знань;

- глобалізація світової економіки і жорстка конкуренція, що веде до скорочення життєвого циклу продукції та необхідності постійного впровадження інновацій.

Зазначені характеристики інтелектуальної економіки відображають перехід до нової системи цінностей, яка відбулася у світовій економіці з часів індустріальної революції. Найважливішою з цих характеристик є поширення значення інтелекту та знань. Інформація та знання розглядаються не тільки як новий економічний ресурс суспільства, а перш за все як основний, визначальний чинник підвищення ефективності виробництва життєвих благ і рівня життя людської цивілізації, що виявляється у забезпеченні розвитку інтелектуальних ресурсів суспільства. Інтелектуальна економіка тісно пов’язана з інноваційним розвитком сучасної економіки, який на сучасному етапі цивілізації є процесом використання нових знань, що створює умови для виробництва конкурентоспроможної продукції на світовому ринку.

Загалом слід зробити висновок про те, що особливістю формування інтелектуальної економіки є інноваційний розвиток суспільства, пов’язаний з інтелектуальним розвитком людини. Це означає, що основою формування інтелектуальної економіки є інноваційність, котра потребує високотехнологічних виробництв, підвищення техніко-технологічного рівня підприємств завдяки досягненням науково-технічного прогресу. Саме такий шлях має забезпечити інтенсифікацію процесу становлення інтелектуальної економіки та постіндустріального суспільства в Україні.

Сучасний глобальний світ характеризується стрімким зростанням ролі інформаційно-інтелектуальних чинників економічного розвитку, серед яких вирішальним є науково-технологічний фактор. Інформаційна революція принципово змінює сучасну економіку і призводить до загострення глобальної конкуренції на ринках наукомісткої продукції, а також нерівномірності темпів економічного зростання в окремих країнах.

Розвиток науково-технологічного чинників характеризується тим, що розвинені країни перейшли до вирішення комплексу новітніх завдань, які потребують зміщення пріоритетів у науково-технічній політиці в сфері інформаційних послуг, медицини, екології та інших аспектів стійкого зростання і підвищення якості життя. Постійне зростання впливу науково-технологічних чинників на економічний розвиток країн обумовлює необхідність теоретичного обґрунтування процесів, які дозволяють оцінити та спрогнозувати значення окремих складових НТП в економічній динаміці.