Розділ 3. Судження

3.1. Судження як форма мислення

Людина пізнає не тільки загальні, істотні ознаки предметів, які в безпосередній єдності фіксуються в поняттях. В процесі пізнання виникає потреба визначити, які зв'язки, відношення бувають між предметами, а також між предметом і його ознаками чи властивостями. Дані зв'язки і відношення відображаються в мисленні з допомогою суджень, які є елементарними логічними формами. Саме в судженні відбувається елементарний акт мислення.

Наприклад: в судженні “Дніпро впадає в Чорне море” виражається зв'язок між поняттями „Дніпро” і „впадає в Чорне море” на основі того, що є реальний зв’язок між предметом і його ознакою. А в судженні „Варшава ближча до Києва аніж Париж” виражається відношення між поняттями „Варшава”, „Київ”, „Париж” по положенню в просторі.

Існують різні визначення суджень. Наведемо найуживаніші з них:

Судження – виражена реченням або групою речень одиниця мислення, яка дещо стверджує або заперечує і внаслідок чого має значення істинності.

Судження – це форма мислення з допомогою якої виражається належність або неналежність ознаки предмету (предметам) і яка має властивість бути або істинною або хибною.

Судження – це така форма мислення, яка розкриває зв'язок між предметом і його ознакою. Дані визначення розкривають сутність судження як форми мислення.

На нашу думку більш вдалим буде таке визначення судження:

Судження - це форма мислення, в якій дещо стверджується або заперечується про відношення між предметами і їх ознаками.

Розкриваючи питання про форму мислення, ми говорили, що різні по змісту судження мають ідентичну структуру, однакову логічну форму.

Просте судження складається із чотирьох елементів:

1) суб'єкта (від лат. subectum) судження – це поняття, в яких відображається предмет або клас предметів мислення і про які дещо стверджується або заперечується;

2) предиката (від. лат. praedicatum) судження – поняття або декілька понять, в яких відображається ознака що належить або не належить суб'єкту мислення;

3)стверджувальна або заперечувана зв’язка - „є” або „не є”, яка фіксує відношення між предметом думки і ознакою предмета (між суб'єктом і предикатом);

4) слів „усі”, „деякі”, „жоден”, які стоять перед суб'єктом судження.

Наприклад: судження „Деякі письменники є депутатами Верховної Ради” складається із суб'єкта – поняття „письменники”, предиката – поняття „депутатами „Верховної Ради”, зв'язки –слова „є” і слова „деякі”.

Суб'єкт і предикат є термінами судження і позначаються, відповідно, буквами S і Р.

В українській мові зв'язка інколи висловлюється, а інколи не висловлюється, мається на увазі або заміняється такими словами як „був”, „мав” та інші. Слова „усі”, „жоден”, „деякі” теж інколи можуть не висловлюватися, або замінюватися такими словами як „більшість”, „майже всі”, „абсолютна більшість” та іншими словами.

Наприклад: у судженні „Конституція – основний закон держави” немає слів, які виражають кількісну сторону судження і зв'язка не висловлюється. По сенсу, який виражений у судженні, можна визначити, що воно стверджувальне, а по кількості загальне. Дане судження має таку структуру:

“Усі S є Р”.

У судженні „Майже усі студенти нашої групи були на конференції” слово „майже усі” виражає кількісну сторону судження, а зв'язка „були” - якісну.

В залежності від того чи відповідає дійсності знання, яке виражається в судженні, чи ні, судження може бути або істинним або хибним. Так, судження „Лондон – столиця Англії” і „Деякі метали не тонуть у воді” є істинними, бо у першому з них стверджується про певний зв’язок, який існує в дійсності, а у другому – заперечується. Судження: „Іспанія не є європейською державою”, є хибним, бо це не відповідає дійсності.