7.2. Побудова гіпотези

Гіпотеза в процесі свого існування проходить певні стадії свого розвитку: 1) виникнення(висунення гіпотези); 2) становлення(розвиток); 3) перевірка (доказ, спростування).

Перший етап розробки гіпотези розпочинається з пошуку шляхів вирішення наукової проблеми, із здогадки про такі причини явищ, які не були ще відомі науці. Як правило нова гіпотеза виникає на основі тривалої науково-дослідницької діяльності, великої кількості наукових фактів.

Величезну роль у виникненні гіпотези відіграє інтуїція. Саме з допомогою інтуїції побудував систему хімічних елементів великий російський вчений Д.І. Мендєлєєв.

Багато наукових гіпотез виникає на основі аналогії. Голландський фізик і математик Гюйгенс (17 ст.), досліджуючи природу світла, на основі подібності світла і звука в таких властивостях як прямолінійне розповсюдження, відображення, переломлення і інтерференція, ототожнив світовий рух із звуковим рухом і висунув гіпотезу про те, що світ має також хвильову природу.

На етапі становлення і розвитку гіпотеза уточнюється, збагачується новими фактами. Так, гіпотеза про походження сонячної системи із розрідженої туманності, яку висунув у 1755 р. відомий німецький філософ І.Кант, і сьогодні доповнюється новими фактами і тому претендує на наукову значимість.

Оскільки гіпотеза дає вірогідне знання, то вона оцінюється як незавершений етап на шляху пізнання предметів та явищ.

Щоб стати достовірним знанням, гіпотеза перевіряється теоретичними або науково - експериментальними даними. В результаті цього вона стає або достовірним знанням, або спростовується.

На другому етапі з гіпотези виводяться певні наслідки, істинність яких перевіряється з допомогою фактичного матеріалу. На основі істинності наслідків робиться висновок про істинність або хибність підстави (гіпотези). Це можна формалізувати таким чином.

Допустимо, що гіпотеза, яка виражається судженням А є основою для наслідку судження В. Логічний механізм перевірки такої гіпотези виражається таким чином: імплікація А  В є одним із засновків умовно-категоричного умовиводу; другий засновок В стверджує або заперечує наслідок (консеквент) першого засновку (А В). Заперечення наслідку здійснюється по схемі заперечуваного модусу умовно-категоричного умовиводу і веде до заперечення основи, в результаті чого робиться висновок про хибність гіпотези А.

Ствердження наслідку першого засновку здійснюється по схемі стверджувального умовно-категоричного умовиводу, який відноситься до неправильних модусів. З допомогою такого модусу можна одержати тільки імовірне знання. Механізм розвитку і перевірки гіпотези схематично виражається таким чином:

А  В А  В

В В

Схема спростування Схема підтвердження

гіпотези гіпотези

Величезну роль в становленні істинності чи хибності наслідків, які витікають із гіпотези має практична, науково-експериментальна діяльність.

Але слід зазначити, що розвиток практики обмежений певним рівнем розвитку суспільства і тому вона не може повністю підтвердити або спростувати любу гіпотезу.

В науці використовується непрямий спосіб доведення гіпотетичного знання в достовірне. Він полягає в спростуванні усіх хибних гіпотез або версій. На цій підставі робиться висновок про достовірність знання гіпотези, яка не заперечується. Ця операція здійснюється з допомогою розділово-категоричного умовиводу (заперечувано-стверджувального модусу). Схематично це виражається таким чином:

Явище А зумовлюється або явищем В або С або Д.

Явище А не зумовлюється ні явищем В ні С ні Д.

Отже, явище А зумовлюється явищем Д.

Висновок буде достовірним за умови, що у засновку названі усі гіпотези і усі хибні гіпотези спростовані.

Є багато гіпотез, які тривалий час існують на стадії виникнення, і є багато гіпотез, які тривалий час перебувають в стані розвитку. Це, наприклад, гіпотези про виникнення життя, походження людини, сонячної системи тощо.

Якщо гіпотеза пройшла три етапи свого розвитку, то результат може бути таким: а) спростування(гіпотеза зникає в силу своєї хибності); б) зміна ступені імовірності; в) доказ (встановлення істинності гіпотези).

Як зазначалося, виведення із гіпотези наслідків по схемі „неправильного” стверджувального умовно-категоричного силогізму ще не перетворює її в достовірне знання, а лише підвищує її імовірність. Подальше підвищення імовірності гіпотези здійснюється за рахунок накопичення нових фактів, їх логічної обробки, а також за рахунок застосування індуктивних, гіпотико-дедуктивних та інших методів наукового пізнання.