4.3. Закон виключеного третього

Закон виключеного третього (від лат. Lex exclusitertii sive medii inter duo contradictoria; Lex – закон, exclusitertii sive medii inter duo contradictoria – виключається третя особа в середині між двома суперечностями) визначається таким чином: із двох суперечливих суджень одне неодмінно є істинним, а друге– хибним, третього не дано.

Наприклад: із двох суджень „Всі терміни – поняття” і „Деякі терміни не є поняттями” одне істинне, а друге хибне, третього не дано. Якщо буде встановлено, що перше судження буде істинним, то обов’язково хибним буде друге судження, а якщо хибним буде друге судження, то обов’язково хибним буде перше судження.

Закон виключеного третього не вирішує питання про те, яке із двох суджень, що знаходяться у відношенні суперечності, є хибним, а яке істинним. Вимога даного закону полягає в тому, що два суперечливих судження не можуть бути разом істинними і разом хибними.

Закон виключеного третього діє по відношенню до суджень А–О (частково стверджувального і частковозоперечуваного), Е–І (загально заперечного і частково стверджувального) і до суджень А – Е, якщо вони одиничні.

Символічно закон виключеного третього позначається так:

Те, що дана формула закон видно із таблиці (див. рис. 30).

	А
і	і
і	х

Рис. 30

Є судження, які відображають суперечливу природу речей і які по формі подібні суперечливим судженням.

Наприклад: „Дане тіло знаходиться в стані руху” і „Дане тіло знаходиться в стані спокою”. Може скластися думка, що тут виражена наступна ситуація: „тіло рухається і не рухається”(А і не-А). Але ж предикати даних суджень „знаходиться в стані руху” і „знаходиться в стані спокою” – є поняття, між якими не має місце відношення суперечності. У відношенні суперечності знаходяться такі судження: „Дане тіло знаходиться в стані руху” і „Дане тіло не знаходиться в стані руху”. По відношенню до даних суджень діє закон виключеного третього. Даний закон не заперечує наявність у предметів протилежних властивостей.

Закон виключеного третього використовується в непрямому доведенні. Це доведення в якому істинність тези обґрунтовується шляхом встановлення хибності антитези. Якщо доведено що антитеза є хибною, то на основі закону виключеного третього робиться висновок про істинність тези, за умови, що теза і антитеза є судження, які знаходяться у відношенні суперечності.

Як і закон суперечності, закон виключеного третього сприяє послідовності і несуперечності мислення. Він формулює важливу вимогу до наших думок: не можна відхилятися від визнання істинним одного із двох суджень, які знаходяться у відношенні суперечності і шукати дещо середнє, третє між ними.

4.4. Закон достатньої підстави

Закон достатньої підстави (від лат. Lex rationis determinatissive suffcientis; Lex – закон, rationis determinatissive sufficientis - визначення достатньої правоти) виражає вимогу того, щоб мислення було доказовим і аргументованим.

Закон визначається так: думка може вважатися істинною тоді і тільки тоді, коли вона обґрунтована іншими думками, істинність яких встановлена раніше.

Підстава – це істинна думка, яка використовується для обґрунтування іншої думки.

Наслідок – це думка, яка випливає з підстави.

Зв'язок підстави з наслідком виражається з допомогою імплікації: А  В

Закон достатньої підстави є вираженням причинних зв'язків, які існують між предметами і явищами в природі. Кожен предмет з'являється в силу певних причин. Тому і мислення людини, яке є відображенням дійсності, не може дещо стверджувати або заперечувати про предмети або явища, якщо ствердження і заперечення не обґрунтовані.

У науковій діяльності достатньою підставою можуть бути факти, які виражаються фактофіксуючими судженнями.

Наприклад: спостерігаючи за планетою Венера в період сонячного затьмарення, М. Ломоносов висловив фактофіксуюче судження: „На Венері є атмосфера”.

Підставою для істинності думки можуть бути різні наукові теорії. Так, положення про те, що простір і час змінюються в залежності від руху матеріальних систем обґрунтовується теорією відносності Ейнштейна.

В геометрії Евкліда підставою є аксіоми, постулати, теореми.

Наприклад: судження про те, що квадрат гіпотенузи дорівнює сумі квадратів катетів обґрунтовується теоремою Піфагора.

Безперечно, що в науці часто підставою є логічний доказ.

В юридичній практиці достатньою підставою можуть бути різні факти: покази свідків, дані експертизи, документи, різні речі, тощо.

Відомо, що в процесі доказу самою надійною підставою є практика (предметно-орудійна діяльність людини по перетворенню природи і суспільства для задоволення своїх потреб).