Популярна індукція

Популярна індукція (або індукція через простий перелік) – це умовивід, в якому на основі виявлення повторюваності ознак у деяких елементів класу шляхом їх простого переліку, робиться висновок про належність цих ознак усім елементам класу.

Популярна індукція ґрунтується на основі на основі повторюваності різних ознак чи властивостей у тих чи інших предметах, явищах і відсутності суперечливих фактів.

Наприклад: висновок про те, що „Всі лебеді білі”, який був зроблений на основі популярної індукції, довгий час вважався істинним. Але, як відомо, у ХІХ ст. європейці в Австралії знайшли суперечливий факт: „Існують чорні лебеді”. Отже, висновок про те що всі лебеді білі є невірним.

Неповна індукція використовується як в теоретичній, так і практичній діяльності людини. Ще за первісної доби з допомогою неї людина здійснювала класифікацію рослин на цілющі і не цілющі, формувала прикмети, передбачала ті чи інші явища.

Ймовірність висновків популярної індукції визначається кількістю випадків, які спостерігаються і способом їх вибору. Суперечливість популярної індукції полягає в тому, що вона, з одного боку, може призвести до омани (або дати хибні висновки), а з іншого - дає достовірне знання, сприяє формуванню наукових ідей і вирішенню різних проблем.

Наукова індукція

Науковою індукцією називають умовиводи, в засновках яких виражається як повторюваність ознак предметів деякого класу, так і причинно-наслідкова залежність ознаки від певного явища чи події.

Існує п'ять методів виявлення причинних зв'язків між явищами: метод єдиної подібності; метод єдиної відмінності; поєднаний метод подібності та відмінності; метод супутніх змін; метод залишків.

В основі даних методів лежить принцип всезагального взаємозв’язку, згідно з яким безпричинних явищ і предметів не буває, а також необхідний характер зв'язку і послідовність у часі між явищами того чи іншого процесу чи події.

Метод єдиної подібності

Ґрунтується на такому правилі: якщо яка-небудь обставина постійно передує досліджуваному явищу при зміні всіх інших умов, то, ймовірно, саме вона є причиною явища.

З допомогою даного метода серед умов, що передують досліджуваному явищу знаходять таку, яка йому передує постійно. Це є підставою для ймовірного висновку про те , що певна умова знаходиться у причинному зв'язку з досліджуваним явищем.

Наприклад: в одній із лікарень у хворого після прийому ліків виникала алергія. Лікар дослідив, що алергія у хворого виникала у трьох випадках (див. рис. 31 ).

Дата	Ліки, які одержував хворий	Спостережуване явище
10.12	Аспірин Ампіцилін Німід	Алергія
12.12	Анальгін Амбраксол Аспірин	Алергія
15.12	Аспірин Корвалол Тетралін	Алергія

Рис. 31

Схема цього методу:

АВС – а

АДЕ – а

АFМ – а

Отже, причина явища (а) є обставина А.

Метод єдиної відмінності ґрунтується на такому правилі: якщо за наявності певних умов настає досліджуване явище, і відсутнє тоді, коли цих умов немає, то саме ці умови, ймовірно, і є причиною досліджуваного явища.

Для застосування метода відмінності необхідні два випадки, в одному із яких досліджуване явище настає, а в іншому не настає. При чому другий випадок повинен відрізнятися від першого лише однією обставиною, а інші обставини однакові.

Метод відмінності називають методом знаходження різного в подібному.

Схема методу: