5.12. Складноскорочені силогізми..................................... 116

5.13. Дедуктивні умовиводи............................................... 126

5.14. Розділові умовиводи................................................... 128

5.15. Умовно-розділові умовиводи.................................... 130

5.16. Індуктивні умовиводи................................................ 138

5.17. Зв'язок індукції та дедукції в процесі пізнання....... 147

Розділ VI. Аналогія..................................................................... 149

6.1. Поняття і структура умовиводів за аналогією........... 149

Розділ VII. Гіпотеза..................................................................... 154

7.1. Поняття гіпотези і її структура.................................... 154

7.2. Побудова гіпотези........................................................ 156

Розділ VIII. Доведення і спростування..................................... 160

8.1. Будова та види доведення............................................ 160

8.2. Види доведення............................................................. 164

8.3. Спростування................................................................ 167

8.4. Спростування аргументів............................................ 168

8.5. Спростування демонстрації........................................ 169

8.6. Правила доведення і спростування............................ 170

Словник........................................................................................ 178

Тести............................................................................................. 209

Відповіді....................................................................................... 244

Програма курсу логіки для економічних і юридичних спеціальностей.................................................................................................. 245

Використана література.............................................................. 250

ВСТУП

Логіка – це філософська наука про мислення людини. Її засновником був давньогрецький філософ Арістотель (384-322 рр. до н.е.), який здійснив аналіз форм мислення, дав їх класифікацію, відкрив і сформулював закони логічного мислення.

Проблеми логіки вирішувались Арістотелем в таких творах як “Аналітики І і ІІ”, “Топіка”, “Категорії”, “Про тлумачення”, “Про софістичні тлумачення” та “Метафізика”. Послідовники Арістотеля об’єднали його логічні твори під назвою “Органон”.

Логіку Арістотеля називають формальною, бо вона виникла і розвивалась перш за все як наука про такі форми мислення як поняття, судження та умовиводи. Термін “логіка” походить від давньогрецького слова “логос” (logos), що означає мислення, думка, слово.

Логіка має багатовікову історію.

Ще в ті часи, коли творив Арістотель, і пізніше, чималий внесок в розробку логіки внесли такі представники філософської школи стоїків як Зенон (бл. 336 – 264 до н. е.), Хрисіпп (бл. 281-208 до н.е.), Сенека (бл. 4- 65 н.е.) та інші. Місце логіки та інших наук визначалося стоїками таким порівнянням: логіка – загорода, фізика – плодоносний грунт, етика - її плоди. Головна задача логіки і філософії – бути засобом для досягнення мудрості, вміння жити. На відміну від Арістотеля, який більшу увагу приділяв дослідженню простого категоричного силогізму, стоїки досліджували умовно-категоричні, розділово – категоричні, умовно-розділові умовиводи. Відомо, що вони досліджували такі логічні категорії як „імплікація”, „диз’юнкція”, „кон’юнкція”, які є складовою частиною понятійно-категоріального апарату сучасної математичної логіки.

В Середні віки великий внесок в розвиток філософії внесли такі видатні філософи як Росцелін (бл. 1050 – 1122), англійський філософ Уїльям Оккам (бл. 1290 – 1349), Дунс Скот (бл. 1265 – 1308) та ін. В епоху Нового часу великий внесок в розвиток логіки здійснив Р. Декарт, який сформулював основні принципи аналітичного метода мислення.

Родоначальником індуктивної логіки є англійський філософ Ф. Бекон (1561-1626). Головну увагу в ній він звернув на розробку індуктивних методів визначення причинної залежностями між явищами. Згодом індуктивна логіка була систематизована і розвинута англійським філософом і вченим Дж. Ст. Міллєм(1806-1873). В його праці „Система логіки силогістичної та індуктивної”.

Засновником математичної(символічної) логіки є німецький філософ і математик Г. Лейбніц (1646-1716). Він намагався винайти універсальну символічну мову, з допомогою якої можна було б раціоналізувати кожну емпіричну науку. Саме Лейбніц сформулював один із законів формальної логіки – закон достатньої підстави: „Все, що існує, має достатню підставу свого існування”.

Подальшого розвитку логічні ідеї Лейбніца набули в працях таких відомих логіків як Дж. Міль (1806-1873), Дж. Буль (1815-1864), Ч. Пірс(1839-1914), Е. Шрьодер (1841-1902), П.С. Порецький (1846-1907), Рассел(1872-1970), Д. Гілберт(1862-1943) та ін. Були закладені основи сучасної математичної (символічної) логіки.

Її окремими розділами є:

• алетична логіка (досліджує логічні модальності: “логічно необхідно”, “логічно можливо”, “логічно неможливо” та ін.);

• деонтична логіка (досліджує деонтичні модальності: “обов’язково”, “дозволяється”, “забороняється” та ін.);

• аксіологічна логіка (досліджує аксіологічні модальності: “добре”, “погано”, “краще”, “гірше” та ін.);

• логіка часу (досліджує логічні зв’язки між висловлюваннями про “минуле”, “сучасне”, “майбутнє”);

• логіка висловлювань (розділ логіки, який формалізує вживання логічних сполучників “і”, “або”, “якщо, то” та ін.);

• логіка предикатів (розділ логіки, який описує внутрішню, суб’єктно-предикатну структуру висловлювань).

Є й інші розділи сучасної математичної логіки.