5. Економічні наслідки монополії

Оцінимо тепер чисту монополію з точки зору суспільства.

а) Як з'ясовано у попередній темі, чиста конкуренція забезпечує виробничу і розподільну ефективності. Виробнича ефективність досягається завдяки тому, що вільне входження у галузь і вихід з галузі змушують фірми функціонувати за оптимального обсягу виробництва, де витрати виробництва на одиницю продукції є мінімальними. Ціна продукту буде на найнижчому рівні, сумісному із середніми загальними витратами. На мал. 5-2 це обсяг продажу в 4 одиниці продукції за ціною 2 грн.

Розподільна ефективність відображає ту обставину, що виробництво за умов конкуренції відбуватиметься до тієї точки, в якій ціна (міра вартості продукту, або гранична вигода для суспільства) дорівнюватиме граничним витратам (міра альтернативних продуктів, від яких відмовилося суспільство, виробляючи будь-який конкретний товар).

З графіку 5-2 видно, що за однакових витрат фірма за умов чистої монополії забезпечить менш бажані результати: ціна вища, а обсяг виробництва - менший. Висновок: монополісту вигідніше, ніж конкурентному виробникові, продавати менший обсяг продукції та встановлювати вищу ціну.

б) Монополія посилює нерівність у розподілі доходів. Завдяки своїй ринковій владі, монополісти запроваджують вищу ціну, порівняно з ціною, яка встановилася б за умов чистої конкуренції. Власники підприємств, що діють за умов монополії, збагачуються коштом решти суспільства. Монополії посилюють нерівність доходів у суспільстві.

в) Як уже з'ясовано, за однакових витрат чисто монополістична фірма може встановити і встановлює вищу ціну, виробляє менший обсяг продукції, що означає менш ефективний розподіл ресурсів, ніж у чисто конкурентній фірмі.

Але в дійсності витрати монополіста і витрати конкурентного виробника не можуть бути однаковими. Є три основні причини відмінностей у витратах фірм вище зазначених ринкових структур, а саме:

1) позитивний ефект масштабу;

2) наявність „Х-неефективності”;

3) витрати за збереження монополій.

Розглянемо кожну з цих причин.

- Припущення, що витрати на одиницю продукції у фірм, які діють за умов чистої конкуренції та чистої монополії однакові, може не підтверджуватися на практиці.

За певної технології, а отже, і витрат виробництва, споживчий попит може бути недостатнім для підтримання великої кількості конкурентних фірм, що виробляють такий обсяг продукції, який дозволяє кожній з них реалізувати увесь наявний ефект від збільшення масштабів виробництва. У таких випадках фірма повинна бути більшою відносно ринку, тобто бути монополістом, щоб виробляти продукцію ефективно (з низькими витратами на одиницю продукції) (мал. 5-2). Це випадок природної монополії.

Більшість економістів вважає, що випадки з природною монополією недостатньо вагомі, щоб заперечувати раніше зроблені висновки стосовно обмежувальної природи монополії.

- Якщо позитивний ефект масштабу може виправдати у деяких випадках існування монополії, то поняття Х-неефективності передбачає, що витрати монополії можуть бути вищими, ніж витрати галузі з вищим рівнем конкуренції.

До цих пір ми виходили з припущення, що фірми застосовують найефективніші наявні технології, що дозволяє фірмі досягати мінімальних середніх загальних витрат. Але може бути, що фірма використовує не найефективнішу технологію. Х-неефективність виникає у випадку, коли фактичні витрати фірми при виробництві будь-якого обсягу продукції вищі, ніж мінімально можливі витрати.

Причинами Х-неефективності є: зростання фірми за рахунок зниження її ефективності, ухилення від підприємницького ризику, забезпечення роботою некомпетентних працівників (родичів, друзів), недостатнього стимулювання працівників фірми, неефективного контролю за їх роботою, коли при прийнятті рішень фірма покладається на емпіричний метод без достатніх розрахунків витрат та надходжень. Монополістичні фірми більш схильні до Х-неефективності, тому що вони не перебувають під тиском конкурентів. Вони захищені від дії конкурентних сил бар'єрами на шляху до входження в галузь.

- Монополіст може отримувати економічний прибуток навіть у довгостроковому періоді. Тому часто фірма йде на значні видатки, щоб отримати або зберегти привілеї уряду, які забезпечують їй монополістичне становище. Такі видатки нічого не додають до обсягу виробництва фірми, але вочевидь збільшують її витрати.

г) Конкурентні фірми мають стимул (вимоги ринку) до використання найефективніших з відомих технологій виробництва. Саме від ефективності залежить їх виживання. Проте, конкуренція позбавляє фірми економічного прибутку - важливого засобу та основного стимулу до розробки нових вдосконалених технологій чи нових продуктів. Прибутки, зумовлені технологічним прогресом, можуть бути короткочасними для конкурента, який здійснює нововведення. У конкурентній галузі така фірма невдовзі виявить, що її суперники переймають або копіюють будь-яку технологічну новинку, конкуренти поділятимуть винагороду, але не витрати на успішні науково-технічні дослідження і розробки.

Монополіст же, завдяки бар'єрам для входження в галузь, може впродовж тривалого часу отримувати значні економічні прибутки. Тому чистий монополіст матиме більші фінансові ресурси для технічного прогресу, ніж конкурентні фірми. Складніше визначити стимули монополіста до розвитку технічного прогресу. Відсутність конкурентів означає, що на монополізованому ринку відсутні автоматичні стимули до технічного прогресу.

У монополіста є всі підстави не запроваджувати нові технології й продукти, щоб уникнути збитків, спричинених раптовим моральним зношенням діючих машин і устаткування.

Навіть після запровадження нових технологій і техніки і одержання монополістом більших прибутків завдяки цьому (зниженню витрат) споживач не отримує для себе нічого, або має невелике зниження ціни.

Але існують декілька аргументів, які обґрунтовують більшу суспільну ефективність монополії.

Науково-технічний прогрес зменшує витрати виробництва на одиницю продукції та збільшує прибутки.

Як видно з графіку 5-2, нижчі витрати сприятимуть максимізації прибутку, що викликатиме збільшення обсягу продукції та зниженню ціни. Жодне збільшення прибутків не буде скороминущим, а буде тривалим, тому що бар'єри входження в галузь захищають монополіста. З цього боку науково-технічний прогрес вигідніший монополістові.

Більше того, наукові дослідження і технічні нововведення можуть бути для монополіста одним із бар'єрів, що утримують входження у галузь інших фірм.

Технічний прогрес, як твердять, є важливим чинником для збереження монополії.

Є два варіанти політики держави відносно суспільно-неефективних монополій:

- Антимонопольні заходи: розчленування монополії на конкурентні фірми.

- Регулювання природних монополій, їх цін та діяльності.