10.Оптимальне співвідношення ресурсів
В попередньому тексті ціноутворення на ресурси розглядалося в умовах короткострокового періоду, коли до фіксованих ресурсів (устаткування тощо) приєднувались різні кількості змінних ресурсів(праці). Тепер аналіз переноситься на умови довгострокового періоду, коли фірми можуть змінювати кількість усіх ресурсів. Розглядаються два питання:
Якою повинна бути комбінація ресурсів для виробництва будь-якого обсягу продукції з найнижчими витратами?
Яке співвідношення ресурсів призведе до максимізації прибутку?
Мінімізація витрат забезпечується, коли граничний продукт на грошову одиницю вартості кожного застосовуваного ресурсу є однаковим тобто, коли граничний продукт одного ресурсу, поділений на ціну цього ресурсу, дорівнює граничному продукту іншого ресурсу ,поділеного на ціну ресурсу. Наприклад, ми використовуємо два ресурси-працю і капітал. Загальні витрати мінімізуються, коли:
Ця формула вказує, що грошова одиниця, витрачена на додаткову одиницю кожного ресурсу, повинна давати однакову віддачу.
Але досягти найменших витрат при будь-якому обсязі виробництва-це не все. Можна мати найменші загальні витрати на якийсь обсяг виробництва продукту і зовсім не мати прибутку, або мати невеликий прибуток.
Треба знайти таке сполучення ресурсів, яке дає повний обсяг виробництва. Є тільки один обсяг виробництва, який має найменші витрати і максимізує прибуток.
З аналізу ринків продукту був зроблений підсумок ,що випуск продукції з максимальним прибутком відбудеться тоді, коли граничний доход дорівнюватиме граничним витратам. Як же сформулювати це правило з боку витрат ресурсів? Уже відомо, що кількість придбаного ресурсу, який забезпечує максимальний прибуток, повинен бути таким, щоб ціна ресурсу дорівнювала граничному продукту в грошовому виразі.
Було встановлено, що кількість найманої праці, яка максимізує прибуток, - це така її кількість, за якої ставка зарплати, або ціна праці (Ц праці), дорівнює граничному продукту праці в грошовому виразі (MRP праці), тобто (P праці = MRP праці). Таке обґрунтування може застосовуватись до будь-якого іншого ресурсу, наприклад (P капіталу = MRP капіталу).
Отже, можна зробити висновок: щоб максимізувати прибуток фірма повинна залучати ресурси до тієї точки, в якій ціна дорівнює його граничному продукту у грошовому виразі.
Це правило можна записати таким чином:
Формування цін на ресурси показує, що більший доход отримує той, хто продає їх більше і вищої продуктивності. А це означає, що за допомогою цих ресурсів буде виготовлено більше корисностей. Таким чином, суспільні потреби будуть задоволені краще. Конкретна ринкова система забезпечує реалізацію економічної справедливості: кожний ресурс отримує доход, який дорівнює його граничному внеску у виторг фірми.
Але розподіл доходів у відповідності з теорією граничної продуктивності піддається серйозній критиці:
по-перше, розподіл доходів відбувається у відповідності з кількістю і якістю ресурсів у власників домогосподарств, але не враховується, яким чином ці ресурси стали власністю того чи іншого домогосподарства;
по-друге, різні люди мають різні можливості займатися своїм розвитком, різні природні передумови, різний достаток батьків для виховання та освіти дітей. Люди мають різні розумові здібності і фізичні можливості і таке інше.
Робиться висновок, що держава, повинна втручатися в розподіл доходів, і видозмінювати розподіл доходів, що здійснюється на основі граничної продуктивності.
Теорія розподілу доходів у відповідності з теорією граничної продуктивності ґрунтується на функціонуванні економіки в умовах чистої конкуренції. Це ж в дійсності не так. На ринках ресурсів діють монополії. А це означає, що ціни на ресурси не достатньо точно відображають внесок кожного фактора виробництва в кінцевий результат.