Четверта група. Переломи вертлюгової западини:

відриви заднього краю вертлюжної западини;

переломи дна вертлюжної западини.

При переломах кульшової западини без зміщення відламків активні рухи в тазостегнових суглобах обмежені через біль.

Лікування: скелетневитягування за Надмищелковие області стегон на шині Белера з невеликим вантажем (3-4 кг).

При переломах заднього краю вертлюжної западини зі зміщенням уламків виникає задньоверхніх вивих стегна. Методом вибору є відкрите усунення вивиху стегна і остеосинтез вертлюгової западини.

При центральному вивиху стегна проводять репозицію відламків та вправлення вивиху стегна шляхом скелетного витягування за надмищелкових область стегна і за великий вертел з вантажем 8-10 кг протягом 3 міс.

Окрім операційного лікування пошкоджень тазових органів все більше поширення набувають операційні методи стабілізації переломів тазу, які дозволяють зменшити крововтрату і больовий синдром, створити сприятливі умови для зрощення перелому і мобілізувати хворого у ранні терміни після травми

Для діагностики пошкодження тазової ділянки, окрім клінічної симптоматики, застосовували катетеризацію сечового міхура, оглядову рентгенографію, ультрасонографію, рентгенконтрастну екскреторну і висхідну уретроцистографію, діагностичний перитонеальний лаваж та лапароскопію.

Для оцінки важкості потерпілого орієнтувалися на ступінь важкості травматичного шоку. При шоці І і ІІ ступеню стан хворого характеризували як умовно компенсований. При шоці ІІІ ступеню стан хворого оцінювали як нестабільний, важкий.

З карети швидкої допомоги травмовані відразу надходили в ургентну операційну або реанімаційне відділення, де їм надавали невідкладну допомогу і виконували необхідні обстеження.

У всіх пацієнтів маніфестувалась клінічна симптоматика перелому кісток тазу, а діагностика пошкоджень органів потребувала спеціальної настороженості. Хворих турбували інтенсивні болі, які змушували прийняти вимушене положення на носилках або на кушетці (ноги зігнуті в колінних суглобах з розведеними назовні стегнами) і найменші поштовхи або рухи нижніми кінцівками спричиняли посилення болю.

При переломах клубових кісток спостерігалась болючість при натисканні на їх крила (симптом Vernewil) або при розведенні їх (симптом Larrey). При переломах лонних кісток – болючість при натисканні на лоно, і хворий не міг підняти догори ногу у витягнутому положенні (симптом «прилиплої п’ятки»). При переломах сідничних кісток – болючість при натисканні на сідничні горби. Виникнення болю при натисканні на великий вертлюг стегна і при постукуванні по п’ятці був характерний для переломів кульшової западини.

Рентгенограма таза в прямій проекції – основне дослідженням, яке дозволяло діагностувати пошкодження його кісток.

Діагностичний перитонеальний лаваж є одним із обов’язкових елементів діагностичної програми закритої травми живота.

Найбільш інформаційним методом діагностики пошкоджень сечового міхура була рентгенконтрастна висхідна уретроцистографія. Ґрунтуючись на клінічній симптоматиці, результатах ультрасонографії і діагностичного перитонеального лаважу, можна уникнути непотрібної лапаротомії, а для операції при заочеревинних розривах сечового міхура чи уретри достатньо позаочеревинного доступа.

Причиною розриву уретри було зміщення кісток переднього півкільця таза з порушенням компонентів лонного фасціального вузла. У 19-ти пацієнтів була пошкоджена перетинчаста частина уретри і тільки у 3-х був боковий розрив стінки уретри.

На розрив уретри вказували скарги хворого на неможливість самостійно сечитися і виділення крові із уретри. В ділянці промежини у 3-х пацієнтів була гематома. Сечовий міхур переповнений і пальпувався над лоном. Спроби ввести катетер в сечовий міхур були безуспішні.

Важливе значення для діагностики розривів прямої кишки мало пальцьове дослідження. Воно дозволило виявити кров, рану її стінки, а у одного хворого пальпували відламок кістки у просвіті прямої кишки. Аналогічно діагностовано розрив піхви.