Профілактика

Раціональне харчування займає важливе місце серед профілактичних заходів щодо розвитку остеопорозу в усіх вікових періодах. Воно відіграє важливу роль у формуванні піку кісткової маси в молодому віці та темпах втрати кісткової тканини в жінок у постменопаузальному періоді. Дані щодо фактичного харчування населення вказують на те, що практично в усіх економічно розвинених країнах люди літнього віку вживають значно менше кальцію в порівнянні з фізіологічними нормами. Рівні вживання основних макронутрієнтів, які впливають на ремоделювання кісткової тканини, кальцію, магнію, фосфору в добовому раціоні жінок усіх вікових груп були достовірно нижчими за рекомендовані. Тільки у 3,2% жінок вміст кальцію в харчовому раціоні перевищував 1000 мг/добу, у більшої половини пацієнток він був меншим за 200 мг/добу.

Кальцій — основний негормональний засіб, який використовується для профілактики та лікування остеопорозу. Доведено, що додаткове його введення (500–1500 мг на добу) вірогідно зменшує втрату кісткової маси в постменопаузальному періоді. Використання кальцію сприяє зниженню частоти переломів хребців та стегнової кістки в літньому та старечому віці. Результати проведених досліджень свідчать про зниження на 60% числа переломів стегнової кістки серед чоловіків та жінок, вміст кальцію в яких у фактичному раціоні харчування становив більше 700 мг/добу в порівнянні з тими, хто приймав його менше 500–700 мг/добу.

Остеохондроз – патологія диска, що виникає в пульпозному ядрі і послідовно розповсюджується на фіброзне кільце і всі елементи ХРС. Головна причина остеохондрозу полягає в мікротравматизації дисків, що мають найбільше осьове навантаження. Рентгенологічно визначається зниження висоти диска, остеофітоз тіл хребців і вторинний спондилоартроз. Принципово остеохондроз розглядають як «поламку» одного рухового сегмента.

Деформуючий спондильоз пов`язаний з процесом природного старіння організму. Порушення мікроциркуляції в дисках, зменшення вмісту в них глікозаміногліканів супроводжується зменшенням висоти міжхребцевих проміжків на багатьох рівнях. Ці зміни наростають паралельно з прогресом системного атеросклерозу. З часом, у результаті хронічного подразнення передньої подовжньої зв`язки зовнішніми краями фіброзного кільця на рівні кількох хребетних рухових сегментів, формуються множинні передньобічні остеофіти, що перекидаються у вигляді містків між сусідніми хребцями, внаслідок чого останні деформуються, набуваючи форми котушок. Деформуючий спондильоз призводить до обмеження рухливості хребта і старечого кіфозу.

Деформуючий спондилоартроз – первинне ураження дуговідросткових суглобів, що розвивається внаслідок перевантаження заднього комплексу хребта у людей із гіперлордозом шийного або поперекового відділу у зв`язку з анатомічними особливостями будови кістково-м`язової системи або з професійними чинниками. Рентгенологічно спондилоартроз виявляється звуженням міжсуглобових щілин, субхондральним склерозом, деформацією і гіпертрофією фасеток унаслідок кістково-хрящових розростань. Як правило, зміни захоплюють кілька сусідніх сегментів і бувають асиметричними.

Первинний деформуючий остеоартроз хребта – складова частина найбільш поширеного системного захворювання хрящових суглобів людини – остеоартрозу, який уражає переважно міжфалангові, кульшові, колінні суглоби і хребет (диски, суглоби, зв`язковий апарат). Рентгенологічна картина характеризується сумою ознак спондилоартрозу, остеохондрозу і деформуючого спондильозу в одного хворого. У процес залучаються два і більше ХРС, переважно в нижньошийному і попереково-крижовому відділах хребта, що нерідко невірно розцінюється рентгенологами як «поширений остеохондроз».

Осифікуючий лігаментоз хребта (фіксуючий лігаментоз, хвороба Форестьє) – варіант дифузного ідіопатичного скелетного гіперостозу з переважним або вибірковим звапненням і гіпертрофією передньої подовжньої зв`язки в шийному і грудному відділах. Також звапненню піддаються задня подовжня, жовті та інші зв`язки. Спондилографія виявляє грубі петрифікати по передній або передньобічній поверхні тіл хребців, які з`єднують між собою кілька тіл сусідніх хребців .

Протокол№

Тема:Травми і хвороби плечового поясу

Перелік: переломи лопатки, вивих акроміального кінця ключиці, вивих грудного кінця ключиці, вивихи плеча, звичні вивихи плеча, переломи проксимального відділу плечової кістки, переломи хірургічної шийки., аддукційні переломи, черезгорбикові переломи плечової кістки, ізольовані переломи горбиків плечової кістки.

Анатомо –топографічні та функціональні особливості плечового поясу.

Кісткову основу складають: ключиця, лопатка, верхній відділ плечової кістки.

Лопатка з’єднана з грудною клітиною системою м’язів, які забезпечують її фіксацію та рухливість. До цієї групи відносяться: mm. romboidei, levator scapulae, trapezius, pectoralis minor, serratus anterior.

Повний об’єм рухів верхньої кінцівки можливий завдяки синхронної роботи всіх суглобів плечового поясу: плечового (плечо-лопаткового), акроміально-ключичного, грудинно-ключичного плечового поясу та руху лопатки по стінці грудної клітини. Лопатка є основою (платформою) передачі м’язової сили верхньої кінцівки відносно тулуба. Це можливо завдяки одночасної робити груп м’язів агоністів та антагоністів. Плавне відведення руки до 300 відбувається за рахунок плечового суглоба, потім в процес відведення включається обертання лопатки. Це співвідношення до 600 відведення руки дорівнює 4:1, потім обертання лопатки збільшується 5:4.

Такий об’єднаний механізм роботи плечового поясу в відведенні руки називається плечо-лопатковим ритмом. При пошкодженні анатомічних структур відбувається порушення цього ритму.

Враховуючи анатомо-функціональну єдиність плечового поясу, методика клінічного обстеження має проводитись з позицій детального аналізу можливого травматичного пошкодження, як кісткових так і м’якотканинних структур цієї системи.