9.5. Список рекомендованої літератури

1. Гапалов В.К.Управление рабочим временем. – 2-е изд. Перераб. И доп. – М.: Финансы и статистика. 1998 – С. 21- 63.

2. Журавлев П.В., Одегов Ю.В., Волгин Н.А. Управление человеческими ресурсами: опыт индустриально развитых стран. Учебное пособие: М.: «Экзамен», 2002 – С. 102-108.

3. Кибанов А.Я. Управление персоналом организации. Практикум: Учеб.пособие. – М.: ИНФРА-М, 2002.

4. Кодекс законів України про працю. – К.: Парламентське вид-во, 1997.

5. Колот А.М. Мотивація персоналу: Підручник. – К.: КНЕУ, 2002 –С.7-15,161-177.

6. Недашківський М.М., Євтушенко Г.І., Гацька Л.П. Менеджмент персоналу: Навч.-метод. посібник. – Ірпінь, 2002 – С. 115-128.

7. Управление персоналом организации: Учебник / Под ред. А.Я.Кибанова. – М.: ИНФРА-М, 1997 –С. 222-238, 352-365.

Тема 10. Управління робочим часом працівників

10.1. Сутність і значення робочого часу, як універсальної міри людської праці.

10.2. Законодавство України про регулювання робочого часу і часу відпусток.

10.3. Правила внутрішнього трудового розпорядку.

10.4. Регулювання режимів праці та відпочинку протягом зміни, доби, тижня, року.

10.5. Гнучкі режими праці.

10.6. Методи аналізу ефективності використання робочого часу.

10.1.Сутність і значення робочого часу як універсальної міри людської праці

Робочий час є загальною мірою кількості праці. Загальна тривалість робочого часу є з одного боку, рівнем розвитку виробництва, з іншого – фізичними і психофізіологічними можливостями людини. Поліпшення використання робочого часу є одним з основних шляхів підвищення продуктивності праці. Воно залежить від співвідношення екстенсивного й інтенсивного факторів розвитку виробництва.

Відповідно до Кодексу законів про працю України нормальна тривалість робочого часу трудящих не може перевищувати 40 годин на тиждень. У випадку шкідливих умов праці передбачається зменшення загальної норми робочого часу, вона не може перевищувати 36 годин. Законодавством установлюється скорочена тривалість робочого часу у визначених випадках, передбачених законодавством. Організовуючи працю робітників, необхідно визначити, яка його кількість необхідна для виконання кожної конкретної роботи і якою повинна бути його якість.

В умовах переходу до ринкових відносин підвищення ефективності використання робочого часу в сфері матеріального виробництва – найважливіша проблема, від вирішення якої залежить ріст продуктивності праці, підвищення ефективності виробництва й у кінцевому рахунку насичення споживчого ринку конкурентними товарами, підвищення добробуту трудових колективів підприємств - виробників і всього суспільства у цілому.

Для вирішення цієї проблеми необхідний аналіз ефективності використання живої праці з обліком двоїстості її характеру як праці конкретної й абстрактної.

Ефективність використання конкретної праці визначається її продуктивною силою, тобто масою споживчої вартості товару в одиницю часу, а абстрактної праці – її інтенсивністю, тобто ступенем витрати робочої сили в одиницю часу. Таким чином, ефективне використання живої праці залежить від продуктивної сили праці та її інтенсивності.

Підвищення продуктивності праці можливо за рахунок інтенсивних факторів – прискорення науково-технічного прогресу, вдосконалювання техніки, технології, застосування прогресивних матеріалів, механізації, автоматизації та ін.

Оскільки інтенсивність праці соціально і фізіологічно обмежена, а втрати робочого часу на підприємствах значні, підвищення інтенсивності праці можливо тільки за рахунок раціонального використання робочого часу, максимального ущільнення робочого дня.

Основою для вирішення проблеми ефективного використання робочого часу є організація точного обліку використання і втрат робочого часу й аналізу цих втрат у результаті якого виявляються, наприклад, такі шляхи підвищення ефективності використання робочого часу:

• організація на підприємстві об'єктивного повного й оперативного обліку робочого часу з використанням ЕОМ;

• виявлення факторів, вплив яких буде сприяти повному використанню фонду робочого часу;

• розробка систем, показників і заходів щодо скорочення втрат робочого часу;

• організація стимулювання щодо скорочення втрат робочого часу.

Зазначені вище проблеми можуть бути вирішені у рамках створення комплексної системи управління робочим часом.