Контрольні запитання множинного вибору відповідей

1. Компонентами комплексної системи мотивації праці є:

а) регулювання робочого години;

б) заробітна плата;

в) обслуговування персоналові;

г) кадрова політика;

д) система участі у прибутках.

2. До матеріальних форм стимулювання персоналу відносяться:

а) частка в прибутках;

б) бонуси;

в) стимулювання вільним часом;

г) організація харчування;

д) програми навчання.

3. До об'єктивних показників, у яких відбивається відношення людини до праці, відносяться:

а) виконання виробничих завдань;

б) рівень заробітної плати працівника;

в) якість роботи;

г) ініціативність.

4. До суб'єктивних показників, за якими можна судити про відношення людини до праці, відносяться:

а) дисциплінованість;

б) ціннісні орієнтації особистості;

в) структура й ієрархія мотивів трудової діяльності;

г) ступінь задоволеності працівника працею.

5. При вирішенні питань оплати праці потрібно враховувати такі основні фактори:

а) рівень вартості життя;

б) фінансове положення підприємства;

в) чисельність працівників підприємства;

г) рівень заробітної плати, що виплачують конкуренти за таку ж роботу;

д) рамки державного регулювання в цій області.

13.4. Список рекомендованої літератури

1. Закон України “Про оплату праці” // Закони України.- К.,1997.- Т.8.-С.210-218.

2. Дмитренко Г.А., Шарапатова Е.А., Максименко Т.М. Мотивация и оценка персонала: Учеб. пособие. – К.: МАУП, 2002 – С. 6-89.

3. Журавлев П.В., Одегов Ю.В., Волгин Н.А. – М.: „Экзамен”, 2002 –С. 258-389.

4. Кибанов А.Я. Основы управления персоналом. – Москва: ИНФРА-М, 2002 – С. 229-244.

5. Колот А.М. Мотивація персоналу: Підручник. – К.; КНЕУ, 2002 – С. 10-150.

6. Мордовин С.К. Управление человеческими ресурсами. – М. ИНФРА-М., 1999.

7. Петюх В.М. Управління персоналом: Навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисц. – К.: КНЕУ, 2000 – С.104-114.

8. Тимошенко И.И., Соснин А.С. Мотивация личности и человеческих ресурсов. – К.: Изд-во Европ. ун-та, 2002.

Тема 14. Соціальне партнерство в організації

14.1. Соціальні партнери: роботодавці та наймані робітники. Спільність і розходження їхніх інтересів, імовірність конфліктів.

14.2. Соціальне партнерство як спосіб узгодження інтересів роботодавця і працівників. Форми соціального партнерства.

14.3. Роль профспілкової організації як представника інтересів найманих робітників.

14.4. Колективний договір як спосіб узгодження інтересів роботодавця і працівників організації.

14.5. Зміст і порядок складання колективного договору, контроль за його виконанням.

14.1.Соціальні партнери: роботодавці та наймані робітники. Спільність і розходження їхніх інтересів, імовірність конфліктів

Соціальне партнерство представляє особливу систему відносин, що виникають між найманими робітниками і роботодавцями при посередницькій ролі держави, щодо узгодження економічних інтересів у соціально-трудовій сфері та врегулюванню соціально-трудових конфліктів. Систему соціального партнерства називають «трипартізмом», тому що у врегулюванні соціально-трудових відносин беруть участь три сторони: організації, що представляють інтереси найманих робітників, об'єднання роботодавців і держава.

Найманий робітник – громадянин, що уклав трудовий договір (контракт) з роботодавцем, керівником організації або окремою особою на проведення визначеної роботи відповідно до своїх здібностей, професійних знанє, кваліфікації і т.п. На практиці у якості найманого працівника як суб'єкта соціально-трудових відносин можуть виступати й індивідуум, і групи працівників, що розрізняються за своїм соціальним, професійним, територіальним й іншим положенням, за спрямованістю інтересів, мотивацією праці та багатьма іншими ознаками.

Захищають соціально-трудові інтереси найманих робітників професійні спілки – масові організації, що об'єднують найманих робітників. Однак це не виключає можливість існування інших організаційних форм об'єднання найманих робітників.

Роботодавець – це людина, що працює самостійно і постійно наймає для роботи одного або багатьох осіб. Роботодавець може бути власником засобів виробництва або його представником, наприклад: керівник організацій, що не є його власником, виступає як роботодавець.

Держава в системі соціально-трудових відносин в умовах ринкової економіки виступає в таких основних ролях: законодавець, координатор і організатор регулювання цих відносин, роботодавець, посередник і арбітр при трудових суперечках.