Завдання до самостійної роботи щодо вивчення навчального матеріалу

Студенти повинні підготувати:

- Конспект з питання «Ефективні і неефективні ситуації застосування нерефлексивного і рефлексивного слухання».

Питання для самоконтролю

1. Визначте сутність понять «чути» і «слухати». У чому полягає різниця між ними?

2. Чому слухання є активним процесом?

3. Які стилі слухання Ви знаєте?

4. Що таке «нерефлексивне слухання»?

5. Які Ви знаєте технічні прийоми нерефлексивного слухання?

6. Які фрази можуть стати перешкодами у спілкуванні?

7. В яких ситуаціях доцільно використовувати нерефлексивне слухання, в яких – недоцільно?

8. Що таке «рефлексивне слухання»?

9. Які прийоми рефлексивного слухання Ви знаєте?

10. У чому полягає сутність прийому «з’ясування»?

11. У чому полягає сутність прийому «перефразування»?

12. У чому полягає сутність відображення почуттів?

13. У чому полягає сутність резюмування?

14. В яких ситуаціях слід застосовувати прийоми рефлексивного слухання?

15. Які Ви знаєте види установки?

16. Що таке «схвалення», «самосхвалення», «емпатія»?

Тестові завдання

1. Слухати – це…

а) фізичне сприйняття звуку;

б) активне спілкування;

в) ефективне спілкування із співрозмовником;

г) сприйняття звуку певного значення.

2. Чути – це…

а) фізичне сприйняття звуку;

б) активне спілкування;

в) ефективне спілкування із співрозмовником;

г) сприйняття звуку певного значення.

3. Стилі ефективного слухання:

а) категоричне, аналітичне, розсудливе;

б) чуйне: уважне мовчання, рефлексивне слухання, емпатія;

в) оцінка, підтримка, зосередження;

г) візуальний контакт, схвалення, установка.

Література

/2/, /6/, /9/, /10/, /13/, /16/, /18/, /23/, /25/, /26/

Модуль І

Змістовий модуль І

Тема 3. Вербальна комунікація

Мета заняття: закріплення, поглиблення і систематизація знань про вербальне спілкування, загальні правила мовної комунікації, класифікацію і правила постановки питань, основні види і правила формулювання відповідей.

План вивчення теми

1. Сутність поняття «вербальне спілкування».

2. Загальні правила мовної комунікації.

3. Прийоми «Ви-підхід», «Я-твердження».

4. Класифікація питань, правила постановки питань, технології використання питань.

5. Основні види і правила формулювання відповідей.

Методичні рекомендації

Опрацювавши питання даної теми студенти повинні оволодіти основними поняттями: «вербальне спілкування», прийом «Ви-підхід», прийом «Я-твердження».

Основою поділу ділового спілкування на види є ступінь участі або неучасті у ньому мови (мовного коду). За цією ознакою виокремлюють вербальне і невербальне ділове спілкування.

Вербальне (лат. verbum — слово) спілкування — усне, словесне спілкування, учасники якого обмінюються висловлюваннями щодо предмета спілкування.

Вербальне спілкування – це спосіб, в якому як знакову систему використовують мову. Відбувається воно завдяки використанню усної і писемної мови, що забезпечує формування і відтворення думок, почуттів мовця.

За своєю природою мова є системою знаків, які служать засобом спілкування. Залежно від комунікативної ситуації використовують розмовну мову (у повсякденному спілкуванні), літературну мову (опрацьована майстрами слова природна мова, яка є мовним еталоном народу), письмову мову (фіксування на певних носіях — папері тощо — інформації і прочитання написаного), усну мову (артикуляційне відтворення інформації та сприйняття її на слух). Мова може бути і штучною, необхідність якої зумовлена неможливістю використання природної. Такими мовами є азбука Морзе, есперанто, Брайля та ін.

При опрацюванні другого питання слід звернути увагу на те, що серед багатьох правил мовної комунікації є чотири основні:

1. Висловлення повинне містити в собі рівно стільки інформації, скільки необхідно для виконання поточних цілей спілкування; надмірна інформація іноді вводить в оману, викликає питання і міркування, які не відносяться до справи.

2. Висловлення повинне по можливості бути правдивим: намагайтесь не говорити те, що вважаєте невірним, помилковим; не говоріть того, для чого у вас немає достатніх підстав.

3. Висловлення повинне бути релевантним, тобто відповідати предмету розмови: намагайтесь не відхилятись від теми.

4. Висловлення повинне бути ясним: уникайте незрозумілих висловів, неоднозначності, зайвого багатослів’я.

Під час роботи над третім питанням необхідно опрацювати наступну таблицю, яка продемонструє суть прийому «Ви-підхід» у порівнянні з прийомом «Я-підхід».

№	«Я-підхід»	«Ви-підхід»
1.	Я вважаю, що ви неправі.	Ви не находите, що в цьому питанні ми вдвох частково неправі?
2.	Я стверджую, що даний проект постанови недосконалий.	Ви не вважаєте, що даний проект постанови недосконалий?
3.	Я хочу бачити вас о 18 годині.	Вам не важко буде під’їхати о 18 годині?
4.	Я зараз вам докажу.	Зараз ви зможете переконатись.
5.	Я вважаю, що ви повинні вибачитись.	Ви не находите, що нам необхідно вибачитись один перед одним?

Прийом «Ви-підхід» здатен створювати у спілкуванні стан психологічного комфорту, довіри і таким чином привернути співрозмовника до більш плідної співпраці.

В спілкуванні існують два протилежні за формою і за змістом прийоми тверджень: «Ви-твердження» і «Я-твердження».

Перше впливає на співрозмовника зухвало і породжує захисну реакцію з його боку (наприклад «Ви-твердження»: «Ви не виконали моє завдання», «Ви спізнились на нараду» і т. ін.). «Я-твердження» не викликає агресії з боку опонента, значно знижає його опір і створює особові відносини довіри.

При опрацюванні четвертого питання слід пам’ятати, що питання і відповідь є дві протилежності одного цілого. Питання є звернення, яке потребує відповіді; відповідь є висловлення, яке викликане питанням.

Питання – це логічна форма, яка включає вихідну інформацію з одночасним указуванням на її недостатність з метою отримання нової інформації у вигляді відповіді.

Питання можна класифікувати за різним підґрунтям. Розглянемо ті види питань, які найбільш часто зустрічаються у діловому спілкуванні.

1. За ступеню виразності виділяють явні і неявні питання.

2. За своєю структурою питання бувають прості і складні.

3. За способом запиту невідомого виділяють уточнюючі та питання, що заповнюють брак інформації.

4. За кількістю можливих на них відповідей питання бувають відкритими і закритими.

5. По відношенню до пізнавальної мети питання можуть бути вузлові та навідні.

6. За правильністю постановки питання діляться на коректні і некоректні.

До основних правил постановки питань відносяться:

• коректність питання;

• передбачення альтернативності відповіді;

• стислість і ясність у формулюванні питання;

• простота питання;

• відмінність звичайних питань від риторичних.

При роботі над п’ятим питанням слід звернути увагу на те, що таке відповідь. Відповідь – це судження, яке викликане питанням. Основними функціями відповіді є:

• зменшення невизначеності, яка міститься у питанні;

• вказування на невірну постановку питання.

При цьому одне і теж питання може мати багато різних відповідей, не рівнозначних за своїми логіко-інформаційними характеристиками. Тому розрізняють наступні види відповідей:

1. За областю пошуку відповіді діляться на прямі і непрямі.

2. За об’ємом інформації розрізняють повні і часткові відповіді.

Знання правил постановки питання і його зв’язків з відповіддю дозволяє сформулювати наступні правила формулювання відповіді:

1. Відповідь повинна бути ясною, однозначною і лаконічною.

2. Відповідь повинна зменшувати невизначеність питання, бути інформативніше ніж питання.

3. При некоректній постановці питання відповідь, за змістом, повинна указувати на цю некоректність.