34. Новий h в українській мові.

Спочатку позначала голосну фонему [ě] Історія фонеми [ě] була неоднаковою у різних східнослов’ян. діалектах У протоукр. говорах відбувся перехід [ě] в [і] Голосний [і] на місці [ě] виступає у пд.-зх. та пд.-сх. говорах і становить норму сучас. укр. літ. мови (літо, ріка). У пн. (поліських) говорах у наголош. позиції найчастіше вживається дифтонг іе, а в частині говорів — монофтонги и, е, ê. У ненаголош. позиції виступають е або и з твердим поперед. приголосним, пор.: діед — дедóк, дидóк.Південнорус. пам’ятки починаючи з 12 ст. засвідчують т. з. новий ять, який позначав подовжений голосний ē з е в новозакритих складах після занепаду редукованих (камЂнь, матЂрь). У сучас. укр. говорах ареали рефлексів голосного е в новозакритих складах у цілому збігаються з ареалами рефлексів ě. Літера Ђ ще довго зберігалася у староукр. писемності. В укр. етимол. правописах кін. 18 — 1-ї пол. 19 ст. вона позначала звуки [і], [е] та звукосполучення ji, je.

35. Чергування е, о з нулем звука в українській мові.

Зредуковані були голосними звуками, тому їх зміни кардинально вплинули на український вокалізм. Оскільки звуки [ъ], [ь] в різних формах слова могли змінювати позицію (із сильної на слабку, і навпаки), вони або занепали, або перетворилися на [о], [е]: орълъ — оръла (орел — орла), пѢксъкъ — пѢксъка (пісок — піску). Нові, вторинні, секундарні [о], [е] називають випадними. За походженням і певний час за звучанням вони відрізнялися від етимологічних [о], [е], успадкованих із праслов'янської мови: снопъ, медъ. Сьогодні чергування випадних [о], [є] з нулем звука може порушуватися з різних причин, але найчастіше через аналогію: мъхъ — мохъ, мъха — моху, бо мох; львъ — лев, лъва — лева, бо лев.

36. Спрощення в групах приголосних

Як правило, спрощення відбувалося у тризвукових сполученнях із середніми [д], [т] та кінцевими [н] [л], [ц]:

[здн] — [зн]: позьдно — пізно;

[ждн] — [жн]: тыжъдня — тижня;

[стн] — [сн]: честъный — чесний;

[стл] — [сл]: стьлати — слати;

[рдц] — [рц]: сердьце — серце;

[стц] — [сц]: мhстьце — місце.

Важкими для вимови були й звукосполучення ≪да

сонорні + африкат≫ або ≪два сонорні + сонорний≫: маслъныи — маслный — масний, сълньце — солнце —

сонце; гърнъчаръ — горнчар — гончар; ≪два проривних +будь-який приголосний≫: стъкло — сткло — скло.

Зрідка фіксують і спрощення у двофонемних сполу-ках типу: къде — кде — де.

37. Асиміляція як наслідок занеп. Зред. В укр. Мові.

Після занепаду зредукованих приголосні різної артикуляції, що до того розділялись голосними ь, ъ, стали вимовлятись поряд і взаємно впливати один на одного, а це викликало ряд асиміляційних процесів у системі давньоруського консонантизму Асиміляція – сусідні звуки уподібнювалися в артикуляції

- за дзвінкістю: збирають, одделено; за глухістю: блиско, нішка.

- за місцем і способом творення: очче(отче), ж житом, ижьженеться.

- якщо зредукований занепадав між приголосним та ј, відбувалась прогресивна асиміляція: приголосні [л'], [н'], [д'], [т'], [з'], [с'], [ц'], [ж'], [ч'], [ш'] асимілювали наступний ј, внаслідок чого виникло їх подовження: судьја-суддя, т(ять)ньју-тінню, знаніје-знання.

Тверді приголосні звука j не асимілювали – здоровъю. Проте приголосний р у більшості південно – східних говорів української мови не втратив своєї м’якої вимови і тому він асимілює наступний j – матіррю, подвірря.

Староукраїнські пам’ятки відбивають таку асиміляцію починаючи з 14 ст. Подовжений приголосний, що розвинувся внаслідок асиміляції j зберегли лише північні та південно-східні говори, у південно – західних поширений неподовжений приголосний.