78.Службові частини мови в історії української мови.

Прийменники – незмiннi слова, що разом iз вiдмiнковими формами виступають як осн. засiб вираження пiдрядноrо зв’язку iменникiв, уточнюючи значення вiдмiнкiв. За своїм походженням і структурою прийменники д.-рус. мови поділяються на:

1. Первинні: безъ, въ, за, изъ, къ, на, надъ, о, объ, отъ, по, подъ, при, съ, у. Укр. мова успадкувала ці прийменники зі змінами. Д.-рус. прийм. у та въ злилися на укр. мовному грунті. Прийменник до в д.-рус. мові вживався з Р. в. для вираження просторових, кількісних, часових та об’єктних відношень, але на грунті укр. мови розвинулися нові функції, зокрема в пам’ятках ст.-укр. мови до вживається на означення місця, об’єкта, в середину якого спрямована дія, рух: до лучьска. Прийменик къ зовсім утратився. Прийм. изъ та съ злилися з певних фонет. причин в один з (хоча за походженням різні, який потім зазнав різних графічно-звукових змін. Прийм. отъ> од після занепаду зредукованих. Паралельно й голосний о, опинившись у закритому складі, змінився через подовження і дифтонгізацію в монофтонг і, перед яким розвинувся приставний в (отъ> от> од> від).

2. Похідні прийм. д.-рус. мови: близъ, вънѣ, дѣля, кромѣ, межю, мимо, округъ, прѣже; противу, ради, развѣ, сквозѣ і т.д. одні з них виражали просторові відношення (близъ, вънѣ, кромѣ, межю, мимо, округъ, сквозѣ), інші – причинові (дѣля, ради); прѣже вживався в часовому значенні. В укр. мові частина д.-рус. похідних прийменників вийшла з ужитку (вънѣ, развѣ, сквозѣ),в інших відбулися різного х-ру зміни фонетичні, структурні або функціонально-граматичні. Так, у прийм. кромѣ, межю з утратою кінцевих голосних утворилися закриті склади, у яких етимологічні о, е змінилися на і – крім, між (межи). У деяких змінився структурно-морфемний склад: округъ – навкруги, близь – близько). Ч-на уживається з іншими відмінками: противу виступав з Д. в., а в сучасній мові – з Р. в. (проти нього). Склад похідних прийменників укр. мови поповнюється новими одиницями, утвореними як способом лексикалізації синтаксичних сполук (посередині, внаслідок), так і способом складання 2 самостійних прийменників: з-над, поміж.

Сполучник У д.-рус. мові спол. поділялися на сурядні і підрядні (за функціями), первинні і похідні (за походженням), прості, складні і складені (за морфологічною будовою). Сурядні виступали засобом зв’язку між синтаксично рівноправними частинами висловлювання: и, а, да (єднальні), а, но, да (протиставні), ли, или, любо, чи (розділові). Підрядні (вираж. підрядності): бо, ибо, дабы, яко, оже, аже, занѣ, потоль, поколь та ін. Первинні: а, бо, да, и, ли, но, чи. В укр. м. збереглися тільки і, та, чи, а (уживається тільки у протиставному значенні, хоча в ст.-укр. м., як і в сучасних пд.-зх. говорах він часто вживався і як єднальний), бо. Похідні: ижє, ѥжє, І-Ажє, чьто, къто (від займенників); идє, Ы-Ако, коли, ѥгда, къгда, камо (від прислівників); хотя, єсли (від дієсл. форм). Ч-ну цих слів відновимо умовно, бо в реченні вони виступають сполучними словами. Складні спол. становлять собою зрощення первинних сполучників між собою (ли+бо), сполучників із частками (а+жє), часток між собою (нє+жє). Складені становлять семантичну єдність двох або кількох слів, що виступають як один сполучник, хоч у реч.не завжди стоять поруч, а також парні спол. и… и, или… или, либо… либо, ни… ни. Укр. мова зберегла такі похідні спол. і спол. слова: що, як, де, коли, куди. З ужитку вийшли спол. і сп. слова займенникового та прислівникового походж, а також більшість складних і складених спол. У зв’язку з цим спостерігається процес поповнення спол. за рахунок новотворів: доки, зате, мов, немов, наче, неначе, поки, проте, себто, тобто, щоб; дарма що, тому що, незважаючи на те, що, замість того щоб, хіба що, тим часом як, після того як. У ст.-укр. памятках до кінця 18ст. власне укр. сполучники підрядності займають скромне місце, зате широко використ. д.-руські спол. не засвоєні укр. мовою.

Частка Найпоширеніші в д.-рус. мові: бо, жє, нє, ни, нѣ, ли, пакъ, чи(ци), сє, да, атъ (ать). СУМ засвоїла більшість д-рус часток: заперечні не, ні, ані; підсилювальні же (ж), бо; питальну чи, вказівну це (се), видільну тільки. Серед фразових часток виділяються питальні – чи, хіба, невже; стверджувальні – так, еге, атож, авжеж; заперечні – не, ні, ані; вказівні – ось, от, оце, он, онде, ось, ото; означальні – саме, якраз, справді; кількісні – майже, мало не, трохи не; спонукальні – ну, годі, давай; видільні – навіть, лише, хоч, аж і т. д. Виникли слово- (будь-, -небудь, -сь) і формотворчі (хай, нехай, би, -ся) частки.