- •1.Комплексний підхід до вивчення історії української мови
- •2. Джерела вивчення історії української мови
- •3. Писемні пам’ятки української мови.
- •29. Депалаталізація р в українській мові
- •4. Дослідження з історії української мови
- •1.На питання, коли саме започаткувалося формування української мови, відповіді були такі:
- •2.На питання, як саме утворилась українська мова, чи безпосередньо з праслов’янської, чи з спільноруської, чи з давньоруської, відповіді були такі:
- •5. Періодизація історії української мови.
- •6. Походження української мов
- •7. Критика псевдоконцепцій про походження української мови.
- •8. Українська мова в колі інших слов’янських мов
- •9. Перша палаталізація приголосних
- •10. Друга палаталізація приголосних
- •11. Третя палаталізація приголосних
- •12. Палаталізація сполук з j
- •14. Динаміка фонетичної системи протоукраїнської мови.
- •16.Перше повноголосся.
- •18. Зміна е ˃ о на початку слова.
- •21.Формування фонетичної системи української мови
- •22. Занепад зредукованих фонем.
- •23. Наслідки занепаду зредукованих у системі вокалізму.
- •24. Наслідки занепаду зредукованих у системі консонантизму.
- •25) Фонетичні зміни, не пов’язані із занепадом зредукованих
- •26.Депалаталізація приголосних перед е, и в українській мові
- •27. Депалаталізація шиплячих в українській мові.
- •28.Депалаталізація ц в українській мові.
- •30. Злиття етимологічних и,ы в українській мові
- •31. Рефлекси ě в українській мові.
- •32. Перехід е в о після шиплячих та j.
- •33.Перехід е, о в і як диференційна риса української мови.
- •34. Новий h в українській мові.
- •35. Чергування е, о з нулем звука в українській мові.
- •36. Спрощення в групах приголосних
- •37. Асиміляція як наслідок занеп. Зред. В укр. Мові.
- •38. Асиміляція приголосних з j
- •40. Друге повноголосся.
- •41. Протетичні приголосні в українській мові.
- •42. Історичні процеси у словотворі української мови.
- •43. Іменник в історії української мови. Граматичні категорії.
- •44.Перебудова типів відмінювання за родовим принципом
- •45. Граматична категорія числа іменників в українській мові.
- •46. Граматична категорія відмінка іменників в українській мові.
- •47. Історія граматичної категорії роду іменника.
- •48) Історія категорії істот-неістот іменників
- •49.Первинні і вторинні флексії іменників в українській мові.
- •51. Особливості відмінювання іменників другої відміни.
- •52. Історія відмінювання іменників 3 відміни
- •53.Особливості відмінювання іменників 4ї відміни
- •54. Особливості відмінювання множинних іменників в українській мові.
- •55.Прикметник в історії української літературної мови: загальна характеристика
- •56.Повні і короткі прикметники в українській мові.
- •57.Типи відмінювання прикметників в українській мові
- •58. Граматичні категорії прикметників в українській мові.
- •59. Ступені порівняння прикметників
- •60. Займенник в історії української мови. Граматичні категорії.
- •61. Особливості відмінювання займенників в історії української мови.
- •62. Числівник в історії укр.Мови.
- •63. Особливості творення та відмінювання числівників
- •68. Класи інфінітива
- •64. Прислівник в історії української мови: загальна характеристика.
- •65.Творення прислівників в українській мові.
- •66 Граматичні категорії дієслова в історії української мови: загальна характеристика.
- •67.Класи дієслівних основ теперішнього часу
- •69. Аналітичні та синтетичні форми дієслова.
- •70. Граматична категорія часу дієслова: загальна характеристика
- •71. Система форм вираження минулого часу в історії української мови.
- •72.Співвідношення граматичних категорій часу і виду
- •73. Система форм вираження майбутнього часу в історії української мови.
- •74. Граматична категорія способу дієслова: граматичні значення і зміни засобів
- •76.Неособові форми дієслова.
- •78.Службові частини мови в історії української мови.
- •79. Аналогія у мовно-історичних процесах української мови
- •80.Зміни в структурі простого речення української мови
- •81. Зміни в структурі складного речення української мови.
- •82. Перебудова конструкцій із подвійними відмінками в українській мові.
- •83. Розвиток засобів вираження гіпотаксису (скл.Підряд) в українській мові.
- •77.Дієприслівник як результат функціонального зміщення в укр. Мові
76.Неособові форми дієслова.
На ґрунті основ перфекта в праслов’янській мові розвинулися інфінітив і супін – це колишні окремі відмінки (Д. та З. відповідно) віддієслівних іменників на *ti -ти та *tu – тъ (єр).
Інфінітив - неозначена форма дієслова, вважається його основною формою, тому що називає дію безвідносно до особи та будь-якої іншої дієслівної категорії (крім аспекту).
Із праслов’янської мови давньоукраїнська успадкувала основний варіант суфікса інфінітива *-ti, що виступає у варіанті *Či після основ на задньоязиковий: *zna-ti/ * by-ti/ *rek-ti – reČi/ sěk-ti – sě-Či.
Давньоукраїнські пам’ятки засвідчують рідкісні форми на –ть, з 16 ст. вони стають частотними. За спостереженням Ю. Шевельова, вони фіксуються в текстах із пн.територій Укр., що можна пояснити впливом білоруської мови. Таким чином, в СУМ є три варіанти показника інфінітива: -ти, -ть, -чи.
Форми супіна, що утворювалися за допомогою показника –тъ(єр), фіксувалися в писемності дуже рідко. Форма супіна вживалася при дієсловах недоконаного виду, які виражали рух: иду ловитъ(єр) рибь(єр). Почав занепадати в 11 ст. Про це свідчить заміна його інфінітивом при дієсловах руху, а додаток замінюється формою З. в. одн. Вони повністю втрачені до 15 ст. шляхом сплутування з формами інфінітива. У Переясл.євангелії супін вже замінюється складнопідрядним реченням.
Історія активних дієприкметникових форм.
У граматичній системі праслов’янської мови були активні й пасивні дієприкметники теперішнього та минулого часу. Як і прикметники, вони мали членні й нечленні форми.
Нечленні активні дієприкметники теперішнього часу змінювалися за родами, відмінками й числами.
Ці дієприкметники утворювалися від дієслівних основ теперішнього часу за допомогою суфіксів -ач, -уч (залежно від класів дієслів). Змінювалися ці форми, як прикметники м’якого типу відмінювання або як іменники з основами на *-jā і *-јŏ. Специфічними рисами активних нечленних дієприкметників теперішнього часу були фіналі -а (-я), -є.
Нечленні активні дієприкметники минулого часу відмінювалися так, як дієприкметники теперішнього часу:
Дієприкметники цього типу утворювалися за допомогою суфіксів -ъш-, -въш- від основ інфінітива, що закінчувалися на приголосний або на голосний. У формах називного відмінка однини чоловічого й середнього роду звук [ш] суфіксів -ъш-, -въш- відсутній, оскільки не було фонетичних умов для його появи, тому ці форми закінчуються на -ъ: ведъ, несъ.
Активні нечленні дієприкметники з часом перестали вживатися у функції означень, утратили здатність узгоджуватися з іменниками, тому практично перестали відмінюватися та поступово перетворилися в дієприслівники.
Членні активні дієприкметники утворювалися за допомогою вказівних займенників и, є, я. Вони відмінювалися, як членні прикметники м’якого типу відмінювання. У староукраїнській мові дієприкметники цього типу вживалися досить часто (лежачая, зростаючий, проминучі), проте в сучасній українській мові їх уживання обмежене: пануючий, працюючий.
Крім активних нечленних дієприкметників, у праслов’янській мові вживались активні невідмінювані нечленні дієприкметники минулого часу на -лъ, -ла, -ло. Вони використовувалися лише для утворення складених дієслівних форм, а саме: перфекта, плюсквам-перфекта, умовного способу, однієї зі складених форм майбутнього часу. Згодом такі дієприкметники із закономірною зміною л у в стали продуктивними в значенні минулого часу та умовного способу.
Залишки цих форм зберігаються в членних дієприкметниках типу змарнілий, потемнілий, у прикметниках дієприкметникового типу: зів’ялий, гнилий.
Історія пасивних дієприкметників.
У граматичній системі праслов’янської мови були активні й пасивні дієприкметники теперішнього та минулого часу. Як і прикметники, вони мали членні й нечленні форми.
Пасивні дієприкметники теперішнього й минулого часів мали членні та нечленні форми й відмінювалися, як прикметники відповідної структури.
Пасивні дієприкметники теперішнього часу утворювалися від дієслівних основ теперішнього часу за допомогою суфікса -м-: несомъ, ведомъ, знаємъ. Пасивні дієприкметники минулого часу утворювалися за допомогою суфіксів -н-, -т-, -ен-: данъ, писанъ, забытъ, открытъ, несенъ, хваленъ.
Нечленні пасивні дієприкметники і теперішнього, і минулого часів утрачені та в українській мові не вживаються. Збереглися при-судкові слова на -но, -то: жито зібрано, хліб спечено, які за походженням є формами знахідного відмінка однини середнього роду нечленних пасивних дієприкметників минулого часу.
Членні пасивні дієприкметники утворювалися за допомогою за-йменників и, є, я. Пасивні дієприкметники теперішнього часу українською мовою втрачені. Ці форми збережені в значенні прикметників типу значний, відомий. У сучасній українській мові збереглися генетичні членні дієприкметники минулого часу: зароблений, змитий.