14. Динаміка фонетичної системи протоукраїнської мови.

Протоукраїнська мова охоплює 7-11 ст (за Ю. Шевельовим). В цей час відбувається значне зменшення кількості голосних (до 9), збільшення кількості приголосних, насамперед з'явилися палаталізовані (м'які) приголосні – ж, ч, ш. До основних фонетичних рис протоукраїнської мови дописемного періоду (7-10 ст) відносимо зміну е в о на початку слова, така зміна відбувалася перед складом з голосним переднього ряду, крім ь, мав значення також наголос, якщо наголошений був третій склад, то зміна не відбувалась. Зміна о в а, зміна була спричинена не розрізненням довгих і коротких голосних, з’явилося «акання». Початковий о на місці а в запозичених словах з грецької мови. Деназалізація носових (ен, он) була наслідком подолання асиметричності, 2 носових протиставлялись 9 ротовим фонемам. «Он» деназалізувався в у, «ен» в а. Розвиток повноголосся. Зміни початкових сполук *ort, *olt на *rot, *lot. Розвиток фрикативного глоткового h. Важливі фонетичні риси відбулися в писемний період (10-11 ст) . У цей час занепадають зредуковані ь, ъ та перестає діяти закон відкритого складу. Утворюється українська фонема и внаслідок злиття ы, и. Засвоюється і починає функціонувати фонема ф в іншомовній лексиці. Відбувається ствердіння шиплячих та ствердіння р, ц . Відбулися зміни в сполучуваності фонем, в їх опозиціях, виникли нові морфологічні чергування. Всі ці риси сприяли витворенню та становленню української мови.

15. Історія фонем г, ґ. Питання про виникнення фарингального [h] у східнослов’янських діалектах досі розв’язується по-різному. Деякі вчені відносять його до ще до спільслов. Періоду. Інші, аж до 14ст. Дехто виникнення фрикативного [γ], з якого пізніше розвинувся укр.[h], датують 11ст.- першою пол.12ст. Задньоязиковий фрикативний [γ] розвинувся з проривного [g] внаслідок утрати останнім змикання при його артикуляції, а пересування назад місця утворення [γ] зумовило виникнення фарингального фрикативного [h]; отже, цей розвиток можна представити в такій послідовності: [g] - [γ] - [h]. Фрикативна вимова [γ] двічі відбивається написанням іменника ПРАХ – (949р.) Свідченням не проривної, а фрикативної вимови приголосного на місці давнішнього [g] є пропуск літери на його позначення в підписі французької королеви, дочки київського князя Ярослава, поставленому кириличними літерами на грамоті 1063р., написаній латинською мовою : Ана ръина, замість Anna regina. Після втрати слабких зредукованих і появи позицій, де [k] зазнав регресивної асиміляції за дзвінкістю перед наступним дзвінким приголосним: сучасні форми вєликъдьнь > [velygden'], [wogzal], такі можливості зросли. Аналіз писемних пам’яток дозволяє зробити висновок про те, що приблизно з 16ст. українська мова почала засвоювати іншомовні слова переважно за посередництвом західнослов’янських мов (польської), у яких звук [g] передавали за допомогою диграфа кг: о дыфтонкгах. З кінця 16ст. почали використовувати для цього латинську літеру g: фѣgoyра, а з початку 17ст. – спеціальну кириличну літеру [ґ]: одыґытріа.