57.Типи відмінювання прикметників в українській мові

Прикметники м'якої і твердої групи розрізняються кінцевим приголосним основи. Відмінкові закінчення прикметників твердої групи в однині: -ий, -е, -ого, -ому, -им, -ому- в чоловічому і середньому роді; -а, -ої, -ій, -ою, -ій- у жіночому роді. Відмінкові закінчення прикметників м'якої групи у непрямих відмінках (крім знахідного і орудного) - такі ж, але після попереднього м'якого приголосного, що на письмі позначається м'яким знаком: тверда група - чорного чорною; м'яка група - синього синьою

Якщо основа м'якого прикметника закінчується м'яким приголосним й, у цьому випадку м'який знак не ставиться, а сама м'якість звучання передається буквами я, ю, є, ї (край® безкраїй, безкрая, безкрає, безкраю). Перед голосним о приголосний й зберігається (край® безкрайого, безкрайому, безкрайою). У знахідному відмінку однини прикметники чоловічого роду можуть мати залежно від форми іменника закінчення називного або родового відмінків (кого? що? - приємне враження, вірного друга). Прикметники твердої і м'якої груп чоловічого і середнього роду в місцевому відмінку однини, крім закінчення -ому, можуть закінчуватися як на -ому, так і на -ім (на світлому- світлім, набілому- білім). У множині прикметники обох груп мають такі закінчення:

58. Граматичні категорії прикметників в українській мові.

Прикметник в історії української мови – це цілком оформлена в самостійну частину мови категорія слів, що виражали ознаки та властивості предметів. Для прикметника як частини мови граматичні категорії роду, числа та відмінка прикметників не самостійні, а залежні від іменника і мають словозмінний характер називати ознаку предмета, тобто «постійно супроводжувати предмет», що в мові передається граматичними формами прикметника, які без іменника не вживаються.

Категорія числа має словозмінний характер, про що свідчать числові форми однини та множини іменника, що називають той самий предмет. У прикметнику форми однини та множини не пов'язані з кількісно-числовою характеристикою предмета, а узгоджуються граматично з формами числа іменника.

За здатністю чи нездатністю членуватися на основу і флексію прикметники поділяють на членні (повні) і нечленні (короткі).

Повна форма прикметників утворилася за допомогою вказівних займенників jь, jа, jе від давнішої нечленної форми: новъ + jь  новъjь  новый  новий; нова + jа  новая; ново + jе  новоє  новеє.

Коротка форма в чоловічому роді нечленною є історично, після занепаду кінцевих редукованих ъ та ь вона в називному відмінку стала вживатися з нульовою флексією: новъ  нов, добръ  добр.

59. Ступені порівняння прикметників

Специфічною граматичною ознакою якісних прикметників є їх здатність до ступенювання — властивість виявляти ознаку більшою чи меншою мірою. фіксують вищий (компаратив) і найвищий (суперлатив) ступені порівняння.

Прикметники вищого ступеня порівняння утворювали за допомогою таких суфіксів:

1) -йе-, тверже, дороже. Сучасна українська мова такого типу утворень не має;

2) -ьш-, хужьшеє; добрь — лучии, лучьши; низъкъ — нижии, высокъ — вышии3)

3)hиш-, що на українському ґрунті перетворився на -іш-. (мудрейшими), безпечнhший).

Окремі форми вищого ступеня порівняння прикметників утворювали від інших основ.

Найвищий ступінь порівняння прикметників у давньоукраїнський період утворювався додаванням префікса най- до основи вищого ступеня порівняння: найвищий, найлhпшее.