53.Особливості відмінювання іменників 4ї відміни

До 4ї відміни належать іменники сер.р. з суфіксами -ат(-ят), -ен при відмінюванні. Належать до колишньої основи на приголосний. Своєрідною є історія основ з суфіксом -ат (-ят).За своєю будовою і походженням основи на -et — це поширення старих основ на — en детермінативом -t, який виконував функції зменшувального суфікса. Утворення з суфіксом -et вільно утворювались від будь-яких стародавніх іменних класів, мали яскраво виявлене емоційно-експресивне забарвлення і набули значення винятково продуктивної моделі для творення найменувань молодих істот (маля-малятко). Однина: Наз, Кл, і Зн. відмінки в дав-рус.мові мають закінчення -а (овьча). Р.в. мав закінчення -е і пізніше засвоєне з колишніх основ на -і(довге) закінчення -и (племени-от племени). Для Д.в. давн.мови типовим є закінчення –и (имени). Для староукр - и(дитяти) та -у, засвоєне від імен з колишньою основою на -jo(коротке) (по именю). Дуже рідко фіксується флексія -еви (именеви его). В О.в. давньорус.мови закінчення -ьмь(именьмь). В староукр — фонетично змінена давньорус флексія основ на приголосний -ем і новіша з походження флексія –ам (- ям) (телям). У М.в в давньорус.мові закінчення -е або –и (имени). Староукр пам'ятки засвідчують флексію -и і -ю, що виникла за аналогією до іменників типу зілля, життя. Множина: У Наз та Зн відмінках в давньорус мові флексія –а (племена). Староукр пам'ятки та живі укр говори майже повністю зберегли давні форми на -а (внучата). В Р.в. іменники сер.роду зберігають чисту основу, що утворилась внаслідок занепаду ще в в давньорус мові кінцевого -ъ: четверо гусенятъ. Д. О. і М. відмінки в давньорус мові мали флексії -ьмъ, -ы, -ьхъ. Староукр пам'ятки засвідчують частіше вживану флексію Д.в. -омъ і процес витіснення її флексією - ам; давні флексії О.в. -ы, зрідка -ми, а з 17-18 ст і флексію –ами (-ями); давню флексію М.в. множини -ьхъ - ех, яку з 16 ст починає витісняти нова флексія -ахъ (о именях).

54. Особливості відмінювання множинних іменників в українській мові.

Множинні іменники. До складу цієї групи входять різні і за походженням, і за відмінком та способом утворення ім.. Наприклад, ім.. ворота і дрова – спільнослов*янскі утворення індоєвроп. характеру; радощі, жалощі – типові утворення для староукр. мови, а ім.. витребеньки і манівці – тільки для суч. укр.. мови.

У Н. в. множинні ім.. мають флексії, властиві іншим ім.., а саме:

и (діти, найми, сани, обійми);

і (двері, кучері, помиї);

а ( вила, ясла, вінця).

У переважній більшості такі флексії фіксуються вже в староукр. памятках (іноді за наявності паралел. флексій): гусли (Зиз. Лекс., 1596), сѢни (Бер. Лекс., 1627).

У Зх. в. староукр. пам’ятки засвідчують форми, тотожні з Н. в. множ. від назв предметів, явищ, процесів, понять (мелем сокола, котрий качки хижо ловилъ (Грам., 1643).

В О. в. давньоукр. пам*ятки засвідчують форми з флексіями – ы, - и (- ми, - ами): съ тѢми гроши ( Рус., гр.. 1408). Флексії – ы, - ми, - ами були відомі і в давньоруській мові.

У М. в. характерними флексіями для давньоруських пам*яток є : - ьхъ, -Ѣхъ, - ахъ: людьхъ (Ізб., 1076).

У староукр. пам*ятках були пошир. флексії –ехъ (← - ьхъ), -Ѣхъ, -охъ, які згодом витіснилися флексією

- ах (- ях): въ грошехъ, въ оустѢх (Бер. Лекс., 1627 ).

Отже, історія відмінкових форм множинниї ім. в усьому найістотнішому збігається з історією відмінкових форм множ. ім.. інших відмін.