55.Прикметник в історії української літературної мови: загальна характеристика

Прикметник - це самостійна повнозначна частина мови, що виражає ознаку предмета за допомогою граматичних категорій роду, числа й відмінка. Граматичні категорії прикметників не самостійні, а залежні від іменника і мають словозмінний характер. У спільнослов. Мові прикметники збігалися з іменниками морфол.структурою. Прикметники староукраїнської мови змінювалися за відмінками, мали рід та число, ступені порівняння. Але, на відміну від сучасних прикметників, староукраїнські частіше вживалися в нечленній формі, категорію роду виражали і в множині, й у двоїні. У давньоруській мові були іменні прикметники(короткі, нечленні) і займенникові (повні,членні) Іменні прикметники відмінювалися як іменники *ŏ-, *jŏ-основ та як іменники *ā-, *jā-основ Прикметники членні (займенникові) утворилися від нечленних за допомогою вказівних займенників *jь,*je,*ja Характеризувалися тими самими граматичними значеннями, що й нечленні. Прикметники в східнослов'янських мов поділяються на якісні і відносні. Серед відносних прикметників виділяється підгрупа присвійних. Відносні прикметники, завдяки переносному вживанню їх, часто набувають якісного значення. Це залежить від того, у сполученні з яким іменником вони вживаються; золоте перо, золоті слова, золоті руки, золота молодь; Якісні прикметники, на відміну від прикметників відносних, утворюють антонімічні пари: укр. високий — низький, твердий — м'який. Якісні прикметники утворюють форми вищого і найвищого ступенів порівняння: укр. широкий — ширший — найширшийВід якісних прикметників можна утворити збільшені, згрубілі, зменшені й пестливі форми, що мають якісно-оцінювальне значення: укр. височенний, довжелезний; білявенький, жовтенький.

56.Повні і короткі прикметники в українській мові.

У давньорус.мові було 2 типи прикметників – іменні (короткі, нечленні) та займенникові (повні, членні). Іменні прикметники відмінюванні повністю зберігали давні форми імен на -o, -jo - основ (для ч.р. і с.р. ) та -a, -ja – основ (для ж.р.). Повні прикм. виникли ще в спільносл. мові шляхом приєднання до іменних прикметників вказівного займенника *jь,*je, *ja (*novъ + *jь = *novъjь). У сп-сл мові поняття означеності предмета виражалось за доп. займенника *jь,*je, *ja (він означальний займенник, вказує на конкретно визначений предмет) *vysoka gora - *vysoka ja gora з часом займенник втрачає своє самостійне значення, приєднується до прикм-ка, перетворюючись у його флексію. Гіпотеза Міклошича про означеність і неозн-сть прикм.форм визнавалась най вірогіднішою. Проте останнім часом – інші, більш аргументовані гіпотези: причина - потреба формального відрізнення прикметників від ім.-ків, остаточного оформлення їх як цілком самостійного лекс-грам класу власними морф. засобами. З появою членних форм прикметників відбулося розмежування ім.-ків і прикм-ів тж і на морф рівні.