60. Займенник в історії української мови. Граматичні категорії.

Вже у писемності давньоукраїнського періоду зафіксовані ті самі семантичні групи займенників, що відомі в сучасній мові. Умовно серед них можна виділити займенникові іменники та займенникові прикметники.

Займенникові іменники -1) особові (азь, ты), 2) предметно-особовий (она, оно),3) зворотной (себе), 4) питальні (кьто, чьто), 5)заперечні (никьто), 6) неозначені(нічьто).

Займенникові прикметники

1) вказівні( то, та, сє, ся), 2) присвійні (мой, наш), 3) означальні (вьсь, самь), 4) питальні (чьи, которь), 5) заперечні (никыи, ничии), 6) неозначені (єтерь). Категорії: особові займенники не мали категорії роду, а зворотний займенник категорії числа. Крім того для відмінювання особових займенників характерним є суплетивізм. Специфічною рисою відмінювання особових і зворотного займенників є паралельні форми давального і знахідного відмінків. Більшості займенників властиві такі категорії як роду, числа та відмінка.

61. Особливості відмінювання займенників в історії української мови.

Деякі відмінки (зокрема давальний та знахідний однини) характеризувалися наявністю двох типів форм – давніших первинних, так званих коротких, і пізніших, так званих повних. Давніші за походженням форми давального відмінка ìè, òè, ñè були короткими (вони характеризувалися відсутністю самостійного наголосу й об’єднувалися під одним наголосом із сусіднім словом у реченні). Що ж до давніших, первісних форм знахідного відмінка мя, тя, ся, ны, вы, то їх лише умовно можна назвати енклітичними (короткими). У давніх пам’ятках вони вільно могли вживатися під наголосом, до того ж у давніших пам’ятках ці займенники виступають майже як єдині форми знахідного відмінка. У Д.в. однини особовий займенник 2-ї особи та зворотний займенник у мові стародавніх східних слов’ян ще в період, не зафіксований писемними пам’ятками, мали, як правило, поруч з енклітичними формами ти, си повні форми з голосним о, а не е в основі: тобі,собі. Ці форми виникли зі старіших тєбі, сєбі через аналогію до форм О.в.. Однина. Для мов східних слов’ян у найдавніші часи типовою була форма називного відмінка займенника 1-ї особи ÿçú із протетичним й перед початковим, а: А язъ далъ рукою своєю. Поруч із цією формою часто цей займенник трапляється без йотаціїї: азъ Григории дияконъ; сє азъ …Мъстиславъ. Такі форми вживаються, як правило, на початку грамот як своєрідна формула. У самих текстах звичайним є вживання займенника ÿ. С. Бевзенко припускає, що ця форма, очевидно, була властива живій мові вже з початку ХІ ст. Сучасна форма займенника 2-ї особи однини ти є дуже давньою. У сучасній українській мові в родовому однини форми особових займенників 1-ї та 2-ї особи й зворотного займенника себе повністю збереглися з відповідними фонетичними змінами (ствердіння приголосних перед е). Давальний–місцевий відмінки однини в сучасній українській мові мають форми мені, на мені. Вони, очевидно, витворилися за аналогією до родового відмінка. Найраніші фіксації таких форм належать до ХІV–ХV ст. Сучасні українські форми Д. М. відмінків однини займенників тобі, собі, на тобі, на собі витворилися відповідно до давніх форм із закономірними фонетичними змінами. Щодо енклітичних форм давального відмінка особових і зворотного займенників (ми, ти, си), то перші в давньоукраїнських пам’ятках переважали. Форма зворотного займенника ся в деяких фонетичних видозмінах широко стала вживатися в значенні афікса зворотних дієслів.

Множина. Форми множини особових займенників 1-ї та 2-ї особи збереглися повністю в українській мові. Сучасні українські форми цих займенників є органічними рефлексами старовинних форм. Зі змін суто морфологічного характеру тут треба вказати лише на втрату старовинних форм давального й знахідного відмінків, які зникли в живій мові досить давно, вже у пам’ятках ХІV–ХV ст вони відсутні. Якщо в давальному відмінку множини ни, ви мали енклітичний характер, то в знахідному вони не були енклітиками, а вживалися як основні форми знахідного відмінка множини особових займенників. Двоїна. Форми двоїни особових займенників 1-ї та 2-ї особи вже в найдавніші часи починають змішуватися з формами множини. Сліди цього змішування, що проявляються в заміні двоїни множиною, знаходимо вже в найдавніших пам’ятках. Заміна формами множини в старокиївських пам’ятках трапляється досить часто, і в ХІV ст. двоїна вийшла в живій мові з ужитку. Двоїнні форми як данина мовній традиції використовуються вкрай рідко.