- •1.Комплексний підхід до вивчення історії української мови
- •2. Джерела вивчення історії української мови
- •3. Писемні пам’ятки української мови.
- •29. Депалаталізація р в українській мові
- •4. Дослідження з історії української мови
- •1.На питання, коли саме започаткувалося формування української мови, відповіді були такі:
- •2.На питання, як саме утворилась українська мова, чи безпосередньо з праслов’янської, чи з спільноруської, чи з давньоруської, відповіді були такі:
- •5. Періодизація історії української мови.
- •6. Походження української мов
- •7. Критика псевдоконцепцій про походження української мови.
- •8. Українська мова в колі інших слов’янських мов
- •9. Перша палаталізація приголосних
- •10. Друга палаталізація приголосних
- •11. Третя палаталізація приголосних
- •12. Палаталізація сполук з j
- •14. Динаміка фонетичної системи протоукраїнської мови.
- •16.Перше повноголосся.
- •18. Зміна е ˃ о на початку слова.
- •21.Формування фонетичної системи української мови
- •22. Занепад зредукованих фонем.
- •23. Наслідки занепаду зредукованих у системі вокалізму.
- •24. Наслідки занепаду зредукованих у системі консонантизму.
- •25) Фонетичні зміни, не пов’язані із занепадом зредукованих
- •26.Депалаталізація приголосних перед е, и в українській мові
- •27. Депалаталізація шиплячих в українській мові.
- •28.Депалаталізація ц в українській мові.
- •30. Злиття етимологічних и,ы в українській мові
- •31. Рефлекси ě в українській мові.
- •32. Перехід е в о після шиплячих та j.
- •33.Перехід е, о в і як диференційна риса української мови.
- •34. Новий h в українській мові.
- •35. Чергування е, о з нулем звука в українській мові.
- •36. Спрощення в групах приголосних
- •37. Асиміляція як наслідок занеп. Зред. В укр. Мові.
- •38. Асиміляція приголосних з j
- •40. Друге повноголосся.
- •41. Протетичні приголосні в українській мові.
- •42. Історичні процеси у словотворі української мови.
- •43. Іменник в історії української мови. Граматичні категорії.
- •44.Перебудова типів відмінювання за родовим принципом
- •45. Граматична категорія числа іменників в українській мові.
- •46. Граматична категорія відмінка іменників в українській мові.
- •47. Історія граматичної категорії роду іменника.
- •48) Історія категорії істот-неістот іменників
- •49.Первинні і вторинні флексії іменників в українській мові.
- •51. Особливості відмінювання іменників другої відміни.
- •52. Історія відмінювання іменників 3 відміни
- •53.Особливості відмінювання іменників 4ї відміни
- •54. Особливості відмінювання множинних іменників в українській мові.
- •55.Прикметник в історії української літературної мови: загальна характеристика
- •56.Повні і короткі прикметники в українській мові.
- •57.Типи відмінювання прикметників в українській мові
- •58. Граматичні категорії прикметників в українській мові.
- •59. Ступені порівняння прикметників
- •60. Займенник в історії української мови. Граматичні категорії.
- •61. Особливості відмінювання займенників в історії української мови.
- •62. Числівник в історії укр.Мови.
- •63. Особливості творення та відмінювання числівників
- •68. Класи інфінітива
- •64. Прислівник в історії української мови: загальна характеристика.
- •65.Творення прислівників в українській мові.
- •66 Граматичні категорії дієслова в історії української мови: загальна характеристика.
- •67.Класи дієслівних основ теперішнього часу
- •69. Аналітичні та синтетичні форми дієслова.
- •70. Граматична категорія часу дієслова: загальна характеристика
- •71. Система форм вираження минулого часу в історії української мови.
- •72.Співвідношення граматичних категорій часу і виду
- •73. Система форм вираження майбутнього часу в історії української мови.
- •74. Граматична категорія способу дієслова: граматичні значення і зміни засобів
- •76.Неособові форми дієслова.
- •78.Службові частини мови в історії української мови.
- •79. Аналогія у мовно-історичних процесах української мови
- •80.Зміни в структурі простого речення української мови
- •81. Зміни в структурі складного речення української мови.
- •82. Перебудова конструкцій із подвійними відмінками в українській мові.
- •83. Розвиток засобів вираження гіпотаксису (скл.Підряд) в українській мові.
- •77.Дієприслівник як результат функціонального зміщення в укр. Мові
81. Зміни в структурі складного речення української мови.
Складне речення – синтаксична одиниця, утворена на основі граматичного і значеннєвого зв’язку між кількома складовими частими, які щодо внутрішньої будови співвідносяться з простими самостійними реченнями, але за своєю сукупністю утворюють одну комунікативну одиницю вищого порядку.
Походження складних речень сягає періоду індоєвропейської спільності мов. На думку багатьох учених, спочатку вживалися прості незалежні речення. На основі поєднання однотипних простих речень виникли складносурядні, з них складнопідрядні.
Складні речення утворювалися різними шляхами – не тільки в наслідок об’єднання простих речень, а й з різних зворотів у їх складі. При цьому найбільш імовірно, що первісним типом складних речень були безсполучникові.
Під кінець давньоруського періоду процес утворення складних речень пройшов уже основні етапи розвитку. Крім безсполучникових складних речень відкритої і закритої і відкритої структури, були сполучникові речення недостатньої диференціації, з яких витворилися складнопідрядні і складносурядні речення. За староукраїнської доби цей процес тривав далі, поки не завершився створенням такої системи складних речень, яка типова для сучасної укр. мови.
Складне речення поділяється на:
сполучникове складне речення;
безсполучникове складне речення;
складносурядне речення;
складнопідрядне речення.
82. Перебудова конструкцій із подвійними відмінками в українській мові.
ПОДВІЙНІ ВІДМІНКИ — поєднання в одній синтаксичній конструкції тотожних, але функціонально різнорідних відмінкових форм. Крім другого називного були відомі ще інші подвійні відмінки – другий знахідний, родовий і давальний, тобто паралельні першому знахідному, родовому і давальному відмінкові форми від іменників, прикметників чи дієприкметників. Перший непрямий відмінок — це придієсл. додаток, другий виступав як узгоджене означення до першого й одночасно як додаток до дієсл., вказуючи на стан, в який переходить об’єкт. Потебня називав конструкції з подвійними відмінками складеними додатками. Узгоджуючись з першими відмінками, другий Зн., Р., Д. водночас тяжіли до присудка, доповнюючи його. Другі відмінки можна розглядати як проміжні члени речення між присудком і додатком чи означенням.
Найпоширенішою у пам’ятках була конструкція знахідного подвійного. Вона виражалась іменниками, прикметниками, займенниками, дієприкметниками при дієсловах називання, володіння, призначення: «и поставлю вы игумена».
Співвідносним із знахідним подвійним був родовий подвійний, що вживався при заперечних дієсловах: «южє не гл̃Ж васъ рабъ» Подвійний давальний виражався дієприкметниками, прикметниками, іменниками, залежав від інфінітива дієсл. быти й одночасно виступав як прикладка до першого давального: «не быти ему живу».
Подвійний називний — предикат, використовувався при дієсловах-зв’язках називання або перетворення: «блажєныи григории поставлıєнъ бысть патриархъ»
З часом внаслідок послаблення зв’язку другого відмінка з першим і посилення залежності його від дієслова в усіх слов’ян. мовах другий відмінок замінився орудним. У сучас. укр. мові на місці подвійних відмінків вживається ор. предикативний або прийменникові конструкції.