38. Асиміляція приголосних з j

Асиміляція в групах «палатальний приголосний + j». Звук j асимілювали такі приголосні , що вимовлялися перед ним лˈ, нˈ, дˈ, тˈ, зˈ, сˈ, цˈ, жˈ, чˈ, шˈ. Внаслідок цієї асиміляції виникли подовжені приголосні, в яких реалізуються по дві однакових фонеми лˈ: - лˈл, нˈ: -нˈн та інЧерез асиміляцію повстали подвоєння приголосних в іменниках і дієсловах: значення (із знаньjе де ‘j’ асимілювався з попереднім н), зілля, колосся, життя. Через асиміляцію ‘j’ з попереднім шиплячим цей останній пом’якшується: збіжжя (а не: збіжжа), клоччя, безгрішшя

З тієї ж причини повстало подвоєння в орудному відмінку іменників жіночого роду III відміни: маззю (з мазьjу), ніччю, сіллю та інші. Те ж саме і в дієсловах: ллю (з льjу), ллєш (з льjеш), ллє (з льjе) тощо

39. Дисиміляція як наслідок занеп. Зред. в укр.мові. Занепад слабких зредукованих вплинув на структуру складу, зробивши контактними приголосні, які раніше не поєднувалися. Це зумовило до фонетичних процесів у нових групах приголосних. Одним з яких є дисиміляція. Дисиміляція - непоширенн фонет.явище в укр.мові. Відбулося у сполуках 2ох зімкнених або зімкнен. +африкати: кт>хт (къто-хто); чт>шт (чъто-што); чн>шн (ручьникъ-рушник) кр>хр (відбулася лише у слові хрест і похідних від нього) Відбувалися у 2ій половині 12ст., однак фіксуються на письмі з 13-14ст.

40. Друге повноголосся.

Давньоруські писемні пам’ятки зміну t ъrt, t ъlt, t ьrt, t ьlt у tort, tolt, tert, telt відбивають, починаючи з ХІІ ст. (Добр.,1164, Усп. зб., ХІІ-ХІІІ). Поряд з тим вони засвідчують зміну [ър], [ъл], [ьр], [ьл] між приголосними не тільки в [ор], [ол], [ер], [ел], а й у повноголосні звукосполучення [оро], [оло], [ере], [еле]. Таке повноголосся, на відміну від першого, називають другим. Друге повноголосся розвивалося тоді, коли сполучення [ър], [ъл], [ьл],[ьр] стояли перед приголосним, за яким йшов зредукований у слабкій позиції: г ърб ъ – гороб, т ълк ъ –толокъ, в ьрх ъ – верех, в ьрб ьныи – вербныи. Воно охопило не всі давньоруські діалекти однаковою мірою, в північних говорах виявилося по-різному (укр.. терен, толок, черег, джолонка; рос. Умереть, тереть, веревка, золовка, безтолочь).

Друге повноголосся характерне діалектам російської мови. для укр.мови це явище периферійне. В укр..мові таких прикладів менше. це можуть бути сполучення з голосним /о/, /у/,/а/ у різних пд.-зх говірках: колобаня,колибаня,калибаня замість кълбаня; джолонка «дятел»; розполонитися «розлитися,поширитися». пам’ятки засвідчують: пьрьсть<пьрсть, съмьрьть<смьрть, т’ъргъ, д’лъгъ. Півторак казав, що друге повноголосся не стало визначальною фонетичною рисою укр.мови, а збереглося лише в поодиноких випадках.

41. Протетичні приголосні в українській мові.

Українська мова, як і всі слов'янські, успадкувала протетичні приголосні, що виникли ще на спільнослов'янській основі.

Розвиток протетичних приголосних, викликається й зумовлюється фонетичними причинами. Українська мова успадкувала від діалектів давньоруської мови тенденцію до усунення збігу голосних, що діяла ще в мові спільнослов’янській. Протетичні на її грунті розвивалися перед початковим голосним, якщо попереднє слово теж закінчувалося на голосний звук. Виникнувши як засіб уникнення не характерного для української мови міжслівного збігу голосних, протетичний поступово закріплювався в звуковому складі слова, і слово з цим протетичним починає вже функціонувати в будь-якій позиції. Протетичний [в] виникає перед [у]: вуж, вус, вухо, вулиця, вулик, вузол, вугїль, вузько. вузда, вуздечка, вуста. Проте перед голосним [у], що належить до префікса, протетичний не розвивався: ув'язь, уклад, уряд, усміх, успіх, участь. Не приймають протетичного [в] перед [у] слова книжні та іншомовного походження: ухил, узус. [в] перед [о], що пізніше розвинувся в новому закритому складі з [і]. За аналогією до займенника он (він) протетичний [в] поширився і в формах вона, воно, вони; Протетичний [в] вживається перед [о] також в іменнику вогонь, хоч для його виникнення в цій позиції фонетичні умови теж відсутні. Фарингальний [г] у функції протетичного закріпився в українській літературній мові значно в меншій кількості слів. іншомовного походження, як от: гарба, гармата, ганус. Проте більшість слів з початковим [а], які в українській мові, крім вигуків та сполучників іншомовного походження, вживаються без протези: агонія, альфа, Андрій, анахорет та ін. У кількох словах протетичний [г] усталився в позиції перед [о] як наголошеним [гострий], так і ненаголошеним [горіх]. Щодо поширення протетичних приголосних українські діалекти не становлять єдності. В окремих з них протетичні, що виникли вже на українському грунті, представлені одиничними прикладами, а в інших — протеза майже обов'язкова перед кожним початковим голосним.