51. Особливості відмінювання іменників другої відміни.

Іменники *о коротких основ у Р.в зберегли закінчення –А- на позначення певних лексико-семантичних груп. Іменники ,*u коротких основ вплинули на іменники *о коротких основ з оформленням флексії – У- на позначення певних лексико-семантичних груп. В свою чергу іменники ,*u основ зберегли свою давню флексію на позначення певних лексико-симантичних груп: речовини: супу, меду, яду, борщу., збірні поняття : лісу. Закінчення –А- від іменників *о основ ( СЫNA, ВОЛА). Внаслідок дії зовнішньої аналогії у Д.в. іменники ,*u основ вплинули на іменники *о основ ( Друговн, Товаришеви). Іменники ,*u основ Д.в вплинули на М.в. *u основ (Na Синові). Відповідно вплинули на форми Д.в і М.в . *о основ . (Братові, на братові). Друга відміна іменників, до якої у сучасній українській мові належать іменники чол..р. з нульовою флексією та закінченням –о (батько) і сер.р. з флексією –о (вікно), -е (явище),-я (листя), утворювалася вже на українському грунті х п’яти давніх типів відмінювання : з основ на -*о, *jo- (другь, село, конь,полє), -,*u,-(верх, медь,садь,сынь), -і- (лось, зверь, локьть), на приголосний –n- i -s-(кремень, слово). Провідну роль в оформленні системи відмінкових закінчень іменників другої відміни в однині відіграла найбільша в кількісному відношенні група іменників з давніми основами на- *о, *jo-, хоча досить впливовими в історії української словозміни виявилися й іменники з колишньою основою на -,*u-, а в деяких відмінкових формах поширеними є і флексії іменників з давньою основою на –і-.

52. Історія відмінювання іменників 3 відміни

Третю відміну складають іменники жіночого роду, які мають нульове закінчення, та іменник МАТИ.

Вона утворилась від таких детермінативів:

- іменники жін роду і-коротких основ (соль, ночь, печь)

- u-довгих основ (кръвь, любъвь);

- r- основ (мати).

Для відмінкових закінчень третьої відміни характерні закономірні зміни.

Однина. У Н. в. всі іменники, крім мати, через занепад кінцевих редукованих мають нульове закінчення. У родовому, давальномута місцевому відмінкахвони закінчуються на -і: солі, у солі; печі; у печі; матері, при матері; любові, у любові.

У найдавніших пам'ятках XI—XIIIст. іменники третьої відміни послідовно зафіксовані із флексією -и: отъ рати, от напасти, от чьсти, о мысли, при погьібіли. Відповідно до фонетичних закономірностей української мови на місці –и (типу И (і)) мало витворитися закінчення –и (укр. И), що й засвідчують численні сучасні українські говірки різних наріч (напр., угалицьких лемків: кости, осени, одповіди; подолян: соли, осени, паморози; полісян: печи, ночи; полтавців: соли, вісти, тіни).

Форми О. в. зазнали фонетичних змін, пов'язаних із занепадом редукованих, що виявилися в асиміляції /j/ до попереднього м'якого приголосного в позиції між голосними; як наслідок — подовження м'якого: д.-укр. ночью, солью, тінью — сучасн. укр. ніччю, сіллю, тінню.

Кличний відмінок у суч. укр. мові має флексію -є: радосте, мудросте, любове, яка виникла під впливом іменників м'якої групи першої відміни.  Старі форми на -ище використовували в пам'ятках XVII ст., але на сьогодні вони втрачені навіть у говорах.

Множина. Іменники третьої відміни у множині потрапили під значний вплив іменників першої відміни, тому мають ті самі флексії, що й вони, у давальному, орудному й місцевому відмінках: І в. надіям, надіями, у надіях;III в. — солям, солями, у солях.

У називному відмінку всі іменники мають закінчення -і:ночі, вісті, тіні, матері. Це нове закінчення, оскільки для староукраїнських пам'яток характерною була флексія-и, а для іменникамати є або-и.Закінчення-изберігалося довго — до XVII ст.: заповіси, пакости, річи. Флексія-ів називному і знахідному відмінках обумовлена впливом іменників старої першої відміни.

У Р. в. всі іменники мають флексію -ей, засвоєну історично: доповідей, повістей, осей, печей. Тільки іменник МАТИ набув флексії -ів(матерів), запозиченої від іменників на u-короткі основи.