10. Друга палаталізація приголосних

Відбулась десь у І ст. (за Півтораком). Це заміна задньоязикових [g] [k] [x] в [z'] [c'] [s'] перед [ě][і] дифтонгічного походження. Ступінь другої палаталізації приголосних відрізнявся від 1п.п., вони були ближче до напівпалаталізованих. g >gʼ˃ dz'> z' nog- ˃ nodz'ě нозѢ k >kʼ> c' *koina ˃* c'ěna цѢна x >xʼ>s' *grěx- ˃ grěs'- гроси Найчастіше спостерігається в кінці основи слова, дуже рідко засвідчені на початку слова, тому що задньоязиковий в такій позиції вживався дуже рідко. Найтиповішими прикладами цієї зміни були такі: 1) форми Д.в. і М.в. одн. і мнж. іменників і прикметників: рѢка – рѢцѢ 2) форми Н.в. мнж. іменників і прикметників чол..роду: чловєци, врази, дроузи 3) форми наказового способу дієслів п’єзу – пецѢтє Наслідки 2п.п. зберегли всі слов’янські мови, хоча деякі не повністю, як російська, словенська, словацька, або з деякими пізнішими фонетичними інноваціями , як більшість західнослов’янських мов.

11. Третя палаталізація приголосних

Відбулась у ІІ ст. (за Півтораком). Зміна задньоязикових [g] [k] [x] в [z'] [c'] [s'] після голосних переднього ряду [і] [ь] [ę] [r] перед іншими голосними. g >gʼ˃ dz'> z' *knęgъ ˃ kъnędz'ъ кнѦзь k >kʼ> c' *liko ˃ lic'e лице x >xʼ>s' *vьxe ˃ vьs'e вьсе Якщо 1 і 2 п.п. є результатом типової для слов’янських мов регресивної асиміляції, та 2 п.п. фіксує нехарактерний приклад прогресивної палаталізації. Цим,мабуть, і пояснюється обмеженість дії цього закону та не значна кількість прикладів, що дає підстави окремим дослідникам називати його різновидом 2 п.п.

12. Палаталізація сполук з j

Приголосні	Умови зміни	Наслідки	Приклади
*g *k *x	перед j	*ž' *č' *š'	*tixja˃*tiš'a Тиша
*z *s	перед j	ž' š'	*nosj- ˃*noš'-ноша
r l n	перед j	r' l' n'	*konj-˃*kon'-конь
d t	перед j	d' ž' t'š'	*sidj-˃*sid'ž'-сиджу
*zg *sk *zd *st	перед j	ž': š'č' ž'dž' š'č'	*jězdj- ˃ jěž'dž'-їжджу
*b *p *v *m	перед j	bl' pl' vl' ml'	*zemja ˃ zeml'a Земля

13. ІСТОРИЧНІ ЧЕРГУВАННЯ,

(морфологічні чергування, традиційні чергування) — звукові чергування, зумовлені історичними причинами, відсутніми в сучасній мові. Є наслідком фонетичних змін, що відбувалися у давніші часи. Найраніші історичні чергування голосних виникли ще в дослов’янський період як відображення кількісних і якісних особливостей монофтонгів і дифтонгів: а) е — о (наголошене е в праслов’янських дієсловах на означення одноразової нетривалої дії — ненаголошене о в дієсловах із значенням тривалої, повторюваної дії: везти — возити, нести — носити; б) о — а, що є наслідком колишнього чергування коротких голосних з довгими (ŏ(короткий голосний) — ō(довгий голосний), ă — ā); після злКиття у праслов’янській мові коротких ŏ, ă виник голосний о, а після злиття довгих ō, ā — голосний а: котити — катати, стояти — стати, ломити — ламати; в) е — і, що відбиває колишнє чергування ĕ — ē; Внаслідок історичних процесів у фонетичній системі давньоруських та староукраїнських діалектів виникли активні ще й нині чергування голосних, що відбуваються при слово- та формотворенні: а) о, е у відкритих складах — і в закритому складі, що виникло після занепаду зредукованих ъ, ь (стола — стіл, коня — кінь, росла — ріс, печі — піч, семи — сім); б) о, е — Ø (нуль звука), (садок — садка, день — дня); в) е — о після шиплячих та j перед твердими приголосними (женити — жонатий, черниця — чорний, вечеря — звечора, шести — шостий; г) о, е — и після р, л, у колишніх сполуках trъt, tlъt, trьt, tlьt (давньорус. кровь — кръвавыи > укр. кров — кривавий, брова — чорнобривці, дрож — дрижати, глотка — глитати, бренькіт — бриніти).