45. Граматична категорія числа іменників в українській мові.

Основне значення цієї категорії — вираження кількості позначуваних предметів та явищ. Категорія числа в іменниках є категорією самостійною, синтаксично незалежною. Протиставлення форм однини і множини в історії української мови є наслідком не тільки розвитку давньоруських форм однини і множини, а й руйнування категорії двоїни, поглинання її категорією множини. Двоїна характеризувалась особливими відмінковими формами, що відрізнялися від відмінкових форм однини і множини. Проте не всі відмінки мали у двоїні свої особливі флексії. Тотожні флексії були: а) в називному, знахідному і кличному відмінках; б) в родовому і місцевому; в) у давальному та орудному відмінках. Отже, будь-який іменник у двоїні міг мати лише три різні форми. Для родового і місцевого відмінків двоїни флексією є –у (- ю), для давального і орудного відмінків – -ма; у називному, знахідному та кличному відмінках двоїни флексії різноманітніші: -и, -ы, -а. Утрата двоїни в іменниках і заміна її множиною в пам'ятках давньоруської мови фіксується починаючи з XIII ст. У староукраїнських пам'ятках уживання форм двоїни розрізняється за частотністю в межах окремих відмінків: найчастіше фіксуються форми двоїни називного-знахідного відмінків, обмежені родового та орудного і рідкісні давального та місцевого. Найчастіше форми двоїни іменників виступають не самостійно, а в синтаксичному поєднанні з числівниками два — дві, оба —обі, три, чотири і найповніше представлені від таких іменників із значенням парності. Це незаперечні свідчення занепаду категорії двоїни в історії української мови. Цей процес, очевидно, завершується вже до XVI ст., хоч у живих говорах української мови він відбувався повільніше, ніж у мові книжній.

Сучасна українська мова зберігає деякі залишки від колишніх форм двоїни у вигляді флексії О.в. множ. -има: очима, плечима, ушима (звичайніше вухами), дверима, грошима (звичайніше грішми). В окремих північних і південно-західних говорах трапляються форми О.в. множ, на -шла, -ома, -ема, -ма і від інших іменників: курима, костима, зубома, товаришами, крилема, граблема, дверма, грішма, грушма. Українським говорам відомі форми двоїни також у наз. і знах. відм. іменників жін. р. з флексією -і, рідше -и : дві нозі, три вербі, дві хвили, дві жмени. Літературна мова зберігає часом відмінності в системі наголошування колишніх форм двоїни і множини: дві (множ.), дві (множ.), три (множ.), дві (множ.), дві (множ.), три (множ.), два (множ.), два (множ.). Занепад категорії двоїни — один із найістотніших процесів розвитку категорії числа в історії української мови, процесів, що зумовили зникнення однієї з числових парадигм відмінювання іменників та спричинилися до виформування чіткого протиставлення форм однини і множини.

46. Граматична категорія відмінка іменників в українській мові.

Спільнослов’янська мова у відмінюванні іменників зберегла основні риси індоєвропейського іменного відмінювання. мова давньоруська успадкувала від праслов. мови 7 відмінків (називний, кличний, родовий, давальний, знахідний, орудний, місцевий).

Прямі відмінки – називний і кличний.

Називний відмінок – незалежна відмінкова форма, що виконує номінативну функцію. Специфічну форму кличного відмінка в однині мають лише іменники чоловічого та жіночого роду (сестро, брате). У множині форма кличного відмінка іменників збігається з формою їх називного множини. Форми називного та кличного відмінка є синонімічними, адже іменники виступають назвою суб’єкту.

На відміну від Н. та Кл., що є незалежними, прямими, Р., Д., З., О.,М. відмінки становлять групу непрямих відмінків, адже всі вони синтаксично залежні від інших слів у словосполученнях та реченнях.