12.4. Економічний розвиток у 1970 ‑ середині 1980-х рр.

Антикризова політика у реформуванні господарств країн

Західної Європи. Актуалізація неокласики. Посткейнсіанство .

12.4.1. Рецесія 1970-х рр.

Вагомим проявом нестабільності фінансової сфери стає всесвітнє поширення інфляції у 1970-х роках. Продуцентом економічної нестабільності стала мінливість валют . Як доводила практика , у короткостроковій часовій перспективі валютні курси є надзвичайно чутливими до будь-якої інформації, що може змінити очікувані в майбутньому рівні валютних курсів. Таким чином , коливання валютних курсів стали однією з причин утворення циклів (підйомів і спадів ) в експортно -імпортних галузях економіки.

Світові циклічні економічні кризи 1973–1975 рр. і 1981–1982 рр. стали вихідним моментом становлення постіндустріальної структури суспільства. Їх особливість ― певна синхронізація циклічних коливань в економічно розвинених країнах. Ці кризи поєднувалися зі світовими структурними, сировинними, енергетичними, валютними, кредитно-грошовими кризами.

Циклічність економічної динаміки. Характерна ознака динаміки економічного зростання ― зниження темпів порівняно з 1950–1970 рр. Так, середньорічні темпи зростання ВВП в економічно розвинених державах у 1971–1980 рр. становили 3,1%, а в 1981–1990 рр. ― 2,6% (у 1961–1970 рр. ― 5%).

Так, поштовхом до виникнення економічної кризи середини 1970-х рр. стало підвищення членами ОПЕК ціни на нафту, що забезпечувала 1/2 первинної енергії. За 1973–1975 рр. обсяги промислового виробництва всіх індустріально розвинених держав зменшилися на 5%, а світового товарообігу ― на 4%, за 1980–1982 рр. відповідно на 4% і 2%. Виникла стагфляція ― поєднання масового безробіття з високим рівнем інфляції. В США не працювало 30% виробничих потужностей, безробіття досягло 10%.

Причини економічних криз:

• розвиток сучасної науково-технічної та технологічної революції (СНТТР), що характеризується впровадженням ресурсозберігаючих технологій, електронної автоматики, біотехнології, інформатики, інтернаціоналізацією структури відтворення;

• невідповідність технологічного базису сформованим виробничим відносинам. Високий рівень одержавлення економіки в розвинених країнах ― Австрії, Франції, Великобританії, Італії, а пізніше в США, Японії ― вже не сприяв економічному розвитку, темпи якого сповільнилися. Почали зростати інфляція та конкурентна боротьба;

• кейнсіанська модель державного регулювання економіки, спрямована на стабілізацію і стимулювання економічного зростання, підтримання високого рівня зайнятості та цінової стабільності за рахунок державного регулювання, була вичерпана;

• формування глобальних проблем світогосподарського розвитку.

Економка західних країн в 70-х рр. ХХ ст. зазнала сильних потрясінь. Структурні і циклічні кризи, хронічна інфляція підірвали дієвість державного регулювання, що базувалося на кейнсіанському вченні. Шоки пропозиції, що супроводжувалися стрімким злетом цін на енергоносії, стагфляція як поєднання одночасного спаду, зростання безробіття і інфляції – все це не вписувалося в рамки кейнсіанського стимулювання ефективного попиту. Так, боротьба з інфляцією передбачала стримування попиту, а подолання спаду вимагало навпаки його стимулювання. Збільшення бюджетних витрат лише сприяло зростанню інфляції і т.д. Внаслідок цього посилилась критика кейнсіанства а разом з ним і неокласичного синтезу. Саме в цей час на перші позиції виходить неолібералізм і сучасна неокласична теорія, які починають домінувати не лише в економічній теорії, але й практичній діяльності.

Кейнсіанство в його традиційному вигляді критикували не лише його противники але й прибічники. Останні все більше пропонували перегляд ортодоксальної версії кейнсіанської теорії. Цей новий напрямок отримав назву посткейнсіанство.