2.3.3. Рівень життя населення

Відбулися позитивні зрушення у матеріальному становищі трудящих. Згідно з даними офіційної статистики, за 1928–1937 рр. національний дохід збільшився в 3,5 разу порівняно з 1913 р. Загальний фонд споживання становив 3/4 від національного доходу. Було ліквідовано безробіття. В 1927 р. для фабрично-заводських робітників, а в період другої п’ятички ― для всіх працюючих було встановлено 7-годинний робочий день. Середня заробітня плата в розрахунку на одного працюючого збільшилася за 1928–1932 рр. на 60% і становила 1385 руб., а в 1937 р. ― 2850 руб.

За підрахунками сучасних російських учених, відбулося реальне зменшення частки фонду споживання в національному доході в 1927 р. до 55–50%. Збільшення зарплати було номінальним. У період першої п’ятирічки темпи зростання продуктивності праці не відповідали плановим, чисельність робітників і службовців збільшилася в 1,5 разу вище від планової, внаслідок чого фонд зарплати збільшився в 4 рази. Інфляція порушила стійкість карбованця. Розрив між грошовою масою і товарним забезпеченням зумовив гострий товарний голод, що призвів до карткової системи розподілу в 1928–1934 рр. Упродовж 1928–1940 рр. ціни збільшилися в 6–7 разів. Темпи зростання заробітної плати були значно нижчими. Наприкінці 1930-х рр. робітники могли оплатити приблизно таку кількість товарів, що й наприкінці 1920-х рр.

Оплата праці колгоспників мала форму трудодня. Підсумки роботи оцінювалися за кількістю відпрацьованих днів у році. За трудодень колгоспник отримував 0,5–1 руб грішми та 2–3 кг зерна. Основним джерелом їх існування було особисте присадибне господарство, доходи від якого перевищували оплату за трудоднями приблизно на 20–30%.

У 1935 р. карткова система була скасована, встановлені єдині ціни на продовольчі товари. Було ліквідовано заборону з базарної торгівлі, розширено можливості для присадибного господарства колгоспників. Держава сприяла політиці самозабезпечення, коли здійснювалася самозаготівля продуктів, підприємства укладали договори з колгоспами, заводили власні городи, свинарники, молочні ферми, їдальні. Робітників залучали на сільгоспроботи.

Житлове будівництво розвивалося повільно. За 1928–1937 рр. населення міст збільшилося в 2 рази. Внаслідок цього розмір корисної площі на міського жителя зменшився в 1,5 разу порівняно із серединою 1920-х рр.

2.3.4. Підсумки перехідного періоду від ринкової до соціалістичної економіки (1917–1937 рр.)

Упродовж 1917–1937 рр. завершився перехідний період від ринкової економіки до соціалістичної. Було побудовано в основному радянську соціалістичну економіку ― економічну систему державного соціалізму на основі державної власності та одержавлення виробництва, розподілу, обміну і споживання з командно-адміністративними методами управління народним господарством. У 1937 р. частка державної власності у промисловості становила 91,7%, кооперативної — 8,3%. У сільському господарстві співіснували державна і колгоспно-кооперативна форми власності. Запанували соціалістичні форми господарювання: у національному доході ― 99,1%, у валовій продукції промисловості ― 99,8%, сільського господарства (в тому числі підсобне господарство колгоспників) ― 98,5%, у роздрібній торгівлі ― 100%.

Україна перетворилася на індустріально-аграрну країну. В сукупному валовому продукті промисловості та сільського господарства промисловість посіла провідне місце, її питома вага становила 77,4% в 1937 р. (78,6% ― у СРСР). Промисловість набула індустріального характеру. Зменшилося значення добувної та металургійної галузей, збільшилося виробництво машинобудування у 2,5 разу, електротехнічної галузі ― в 7,5 разу, хімічної ― в 3 рази. Радянський Союз здобув техніко-економічну незалежність, виробляв практично всі види промислового устаткування, вийшов на перше місце в Європі і друге у світі за обсягом виробництва промислової продукції в 1936 р.

Відбулася докорінна зміна соціальної структуриУкраїни. В 1937 р. робітники і службовці становили 45,7%, колгоспне селянство і кооперовані кустарі ― 48,8%, селяни-одноосібники ― 5,5%.

Частка України в народному господарстві СРСР становила: у валовій продукції промисловості ― 18,2%, зокрема у виробництві електроенергії ― 26,1%, у видобутку вугілля ― 53,9%, залізної руди ― 59,2%, у виробництві чавуну ― 60,7%, сталі ― 47,8%, цукру-піску ― 73,9%, шкіряного взуття ― 17%, озимої пшениці ― 42%.

Були вироблені організаційні основи зростання економічної самодіяльності працівників, що набула змісту соціалістичного змагання. Загальне керівництво здійснювала компартія, а безпосередніми організаторами були профспілки. Основні форми соцзмагання ― стаханівський рух, ударництво, зустрічні плани. За виконання п’ятирічних планів змагалися заводи, міста, райони і республіки.

Індустріалізація зміцнила партійно-державне керівництво республікою. Перемогли принципи адміністративно-командної системи управління господарством, економічного та політичного насильства.