12.3.Теорії трансформації ринкової економіки представниками

інституціонального та неоліберального напряму

економічної думки

12.3.1. Індустріально-соціологічна течія інституціонального напряму

економічної думки

У середині XX ст. інституціоналізм перетворився на один з провідних напрямів світової економічної думки. В 1950‑1970-х рр. домінувала індустріально-соціологічна течія, що досліджувала еволюційну системну трансформацію капіталістичного суспільства, фактори соціально-економічних зрушень, зокрема визначальну роль науково-технічного прогресу та науково-технічних революцій. В українській економічній літературі традиційно в межах індустріально-соціологічної течії виокремлюють теорії системної трансформації капіталізму та соціально-інституціональні технократичні концепції. Ознакою всіх досліджень є поєднання економічної теорі та соціології.

Основою теорій системної трансформації ринкового суспільства є твердження про еволюційний розвиток під впливом різноманітних факторів, насамперед науково-технічного прогресу та державного регулювання. Головна увага зосереджувалася на вдосконаленні розподілу та споживання продукту.

Теорія „народного капіталізму”, розроблена економістами та соціологами, складається з концепцій: „демократичного капіталізму” або „дифузій власності”, „управлінської революції” та „революції в доходах”.

Концепція „демократичного капіталізму” або „дифузій власності” (А.Берлі, Дж.М. Кларк, М. Надлер, С. Чейз) стверджує, що з розвитком ринкової економіки відбувається перехід від індивідуально-приватної власності до плюралізму форм власності за провідної ролі акціонерної. Як результат, відбувається розпорошення власності (дифузія), що свідчить про демократизацію суспільного устрою.

Концепція „управлінської революції” (П. Друкер, Дж. Бернгем, Т. Ніколс) доводить перехід влади у корпорація від власників до управлінцев-менеджерів.

Згідно концепції „революції в доходах” (С. Кузнець, Дж. Гелбрейт, К. Боулдінг, Е. Хансен та ін.) у розвинених країнах ринкової економіки відбулося вирівнювання доходів різних соціальних груп іц сформувався кількісно переважаючий так званий середній (за доходами) клас. Саймон Кузнець ― нобелівський лауреат 1971 р., у праці „Частка вищих доходів груп у національнму доході та заощадженнях” (1953) на основі аналізу динаміки розподілу національного доходу США за 1919‑1948 рр. показав систематичне зменшення доходів вищих груп населення. Доцільно зауважити, що вчені В. Перло і Р. Міллс довели необгрунтованімть висновків С. Кузнеця, який тенденційно скористквався статистичним матеріалом.

Автори теорії „колективного капіталізму” Г. Мінз і А. Берлі розрізняли капіталізм приватний вільної конкуренції та колективний, що уособлювався в діяльності корпорацій. Зростання кількості акціонерних компаній сприяє збільшенню акціонерів, серед яких також тисячі найманих робітників.

Теорія „держави загального добробуту” (А. Пігу, К. Боулдінг, Е. Хансен, Дж.Д. Коул, Дж. Стрейчі) визнає позитивні силу держави, спрямовану на досягнення соціальної гармонії та загального високого рівня добробуту.

Теорія „суспільства достатку” Дж.К. Гелбрейта обґрунтовує виключну роль держави у забезпеченні рівноваги між приватним споживанням і задоволення суспільних потреб, таких як освіта, охорона здоров’я, боротьба збідністю, голодом тощо.

Теорія „соціального партнерства” (С. Чейз, Ф. Перру, Дж.М. Кларк, П. Друкер, П. Самуельсон та ін) ґрунтується на ідеї „класового миру” між працею і капіталом та політиці „соціального діалогу”, що спроможні забезпечити економічне зростання через укладення колективних трудових договорів і гуманізацію т рудових відносин.

Теорія „змішаної економіки