1. Розвиток радянської соціалістичної економіки (1937–1985 рр.)

3.1. Економічний розвиток України в третій п’ятирічці

Третя п’ятирічка (1938–1942 рр.) ― це перший етап розвитку соціалістичної економіки, завданням якого згідно з рішеннями XVIII з’їзду ВКП(б) (березень 1939 р.) було наздогнати і випередити промислові країни світу з виробництва продукції на особу. Було визначено такі показники зростання: середньорічні темпи промислового розвитку мали становити 14%, валова продукція промисловості збільшитися на 90%, сільськогосподарське виробництво ― на 52%.

Визначальним чинником економічного розвитку була Друга світова війна, що почалася 1 вересня 1939 р. До території Радянської України були приєднані західноукраїнські землі Галичини (створено Волинську, Дрогобицьку, Ровенську, Львівську, Тернопільську та Станіславську області), Північної Буковини (Чернівецька), частини Бессарабії (Акерманська, з грудня 1940 р. Ізмаїлська). За межами України залишалося Закарпаття, окуповане Угорщиною, і Закерзоння (Холмщина, Надсяння, Лемківщина і Підляшшя), яке разом і польськими землями належало до новооутвореної німецької провінції ― Генеральної губернії з центром у Кракові. Територія України розширилася до 565 тис. кв. км, населення збільшилося на 8,8 млн. осіб і становило в середині 1941 р. 41,65 млн.

Розвиток економіки західних областей України визначався загальнореспубліканськими планами і набув характеру соціалістичного будівництва:

• знищено приватну власність на конфіскаційній основі, одержавлено промисловість (2000 підприємств), природні, у т. ч. земельні ресурси, фінансово-грошову систему. Були розширені соціальні права трудящих України, ліквідовано безробіття;

• капіталовкладення в соціально-економічний розвиток становили 2700 млн. руб. Почалася реконструкція промисловості. Розвивались швейна, шкіряна, взуттєва і харчова галузі. Побудовано газопровід «Дашава – Львів». Розпочалось добування вугілля і торфу;

• землю (8 млн. га) надали в користування селянським господарствам. Конфісковані засоби виробництва поділили між селянами. Навесні 1940 р. розпочалася колективізація сільського господарства. У період до 1 червня 1941 р. діяв 2651 колгосп, де було об’єднано 177 тис. селянських господарств, або 13% від їх загальної кількості. Створено 174 МТС, які отримали 2,6 тис. тракторів, 77 комбайнів та іншу техніку. Працювало 56 радгоспів;

• українські кооперативні об’єднання були закриті або одержавлені.

Економічна політика радянської влади не зуміла забезпечити стійкий економічний розвиток. Почалися перебої в постачанні населення товарами першої необхідності. Було репресовано 10–20% населення. Куркульськими вважали 21,1 тис. господарств.

Підсумки третьої п’ятирічки. Остаточно сформувалася командно-адміністративна система управління народним господарством. Розвинулось централізоване планування. Упорядковувалася система галузевих наркоматів. Дедалі більшого значення набуло планування народного господарства за територіальною ознакою. В Україні в 1940 р. при Раднаркомі республіки створено Економічну раду, яка мала посилити роботу уряду щодо керівництва господарськими наркоматами, здійснювати контроль за виконанням планів, вирішувати мобілізаційно-оборонні питання. Було закріплено принцип директивності господарських планів, посилився ступінь централізації планування виробництва і розподілу продукції, фінансових і трудових ресурсів. Значно зросла роль Держплану України як народногосподарського штабу республіку.

За 1939 р. – половину 1941 р. валова продукція промисловості збільшилася на 41%, машинобудування ― на 70%. Було введено в дію 600 нових промислових підприємств. Понад 90% продукції важкої промисловості виробляли на нових або реконструйованих підприємствах. За обсягом виробництва металу і машин Україна випередила передові західноєвропейські країни.

У сільському господарстві продовжувався процес соціалістичної індустріалізації. Основною організаційно-правовою формою були колгоспи ― 28,6 тис. Їх валова продукція в 1940 р. становила 4,6 млрд. руб., на 1 млрд. руб. більше, ніж у 1937 р. Товарність колгоспів становила 54% валової продукції. В 1940 р. колгоспи продали державі 488 млн. пудів зерна. Зберігалося економічне значення радгоспів, яких у 1940 р. було 929. Вони обробляли 7,4% посівних площ і виробляли 6,7% продукції зернових культур.

Загальний обсяг капітальних вкладень у сільське господарство за 1938 р. – першу половину 1941 р. становив 293 млн. руб., щорічне зростання ― 18%. Державне фінансування зменшилося до 26%. Механізацію виробництва забезпечували 1227 МТС. Працювали 96,4 тис. тракторів, 33,4 тис. зернових комбайнів, 54,9 тис. вантажних автомашин, 20,6 тис. агрономів і зоотехніків, 160 тис. трактористів і 30 тис. комбайнерів.

Проте соціальна структура суспільства залишалася доіндустріальною. Сільське населення згідно з переписом 1939 р. становило 66,9%.

У СРСР та Україні організаційний і техніко-технологічний рівень народного господарства був значно нижчим від світового. Темпи зростання продуктивності праці не перевищували 1–2%. Середньорічні темпи розвитку промисловості, за оцінками сучасних дослідників, дорівнювали 3–4%, а національний дохід за 1928–1940 рр. збільшився лише вдвічі. Уповільнення розвитку було зумовлено незавершеним будівництвом, збільшенням виробничих запасів, зростанням обсягів воєнної промисловості, політичними репресіями спеціалістів народного господарства. Виявилися макроекономічні та технічні диспропорції. Підприємства перейшли на 8-годинний робочий день і семиденний робочий тиждень. Соціалістична модель індустріалізації характеризувалася екстенсивним розвитком.