12.3.3.2. Соціально-інституціональні технократичні концепції.

Дослідження значення науково-технічного прогресу для суспільної еволюції було засадничою основою формування соціально-інституціональних технократичних концепцій. Найбільші наукові досягнення пов’язані з ім’ям видатного вченого Джона Кеннета Гілбрейта. Він написав понад 40 праць, найбільше визнання мали „Американський капіталізм. Теорія урівноважуючої сили” (1952), „Великий крах” (1955), „Нова індустріальна держав. Ессе про американську економічну систему” (1967), „Епоха невизначеності” (1976), „Справедливе суспільство” (1996). Дж. Гелбрейт створив власну теорію економічного розвитку ринкової економіки, яку він називає „загальною теорією економічної системи” або „теорією високого рівня економічного розвитку”. Він вважає, що неокласика та неокейнсіанство не описують існуючу економіку, функцією наукової економічної теорії є «прагнення зрозуміти реальне становище речей»¹. Визначальними у теоретико-аналітичних поглядах Дж.К. Гелбрейта є такі положення.

Характеристикою сучасної економічної системи є еволюційне оновленні і спонтанна трансформація. Механізм трансформації формують економічні, соціальні, політичні, психологічні і морально-етичні фактори. Джерелом і вирішальним фактором трансформаційних процесів є науково-технічний прогрес та його його революційна форма – НТР (принцип технологічного детермінізму). Основними структурними елементами економічної системи є ринок, держава, корпорація, профспілки, фінансові інституції. Вони є об’єктом дослідження вченого.

Теорія урівноважуючи сил продовжила розвиток теорій монополістичної конкуренції та олігополії. Стверджується, що сучасну ринкову економіку характеризує наявність двох монополій ‑ продавців і покупців, що створює олігополію, яка є „врівноважуючою силою” (регулятором) через правові угоди. Монополіями є корпорації, профспілки як продавці робочої сили. Чим більше зростання врівноважуючої сили, тим більшою є здатність економіки до автоматичного саморегулювання. Держава зобов’язана втрутитися, якщо врівноважуюча сила є недостатньою: попит перевищує пропозицію, пропозиція перевищує попит, створюється абсолютна монополія покупці або продавця. Отже, „врівноважуючи сила” є співвідношенням попиту та пропозиції.. Держава втручається в економіку за умов недостатності ють На об’єднаних у профспілки як та втратила здатність саморегулюватися через механізм конкуренції

• Головною рушійною силою перетворення економіки є корпорація, сутність і розвиток якої визначають технологія та організація. Це заперечує неокласичні та неокейнсіанські погляди на економічне значення окремого господарюючого суб’єкта та держави, проте за високого рівня економічного розвитку процес зростання фірми домінує. Організація корпорації ­ це комплекс заходів, спрямованих на заміну зусиль і знань однієї людини більш спеціалізованими зусиллями та знаннями багатьох людей. Організація можлива і необхідна. Під впливом НРТ процес організації внутрі корпорації пришвидшується, це обумовило зміни в механізмі ухвалення рішень: від власників до техноструктури (нового соціального стану). Сформувалася „зріла корпорація”, що є новим соціальним інститутом, чинником „суспільства достатку”, а також основою індустріальної плануючої системи.¹

• Нова економічна теорія технічного прогресу аналізує не лише його позитивне значення для розвитку економічної системи, але визначає нові ознаки: організованість і спланованість, захист техноструктури щодо забезпечення зростання (витрати капіталу на машини більш стабільні та надійніші, ніж на робочу силу) та контроля профспілок, негативний вплив на стан зайнятості та екологію, формування „споживчого психозу”.

• Теорія нового індустріального суспільства. Використання досягнень НТР і домінування зрілої корпорацій із техноструктурою призводять до трансформації індустріального суспільства у нове індустріальне суспільство, яке характеризують високий рівень споживання, відсутність соціальних конфліктів і „соціалізація” ринкового суспільства. Нове індустріальне суспфільство є співіснуванням двох систем: плануючої, якою управляють найбільші корпорації, та ринкової, де переважає вільна конкуренція. У США це приблизно 1000 корпорація і 12 млн. дрібних фірм у сільському господарстві, сфері послуг, торгівлі, будівництві. Обидві системи прагнуть до контролю щодо економічного середовища, проте лише плануючій системі вдається підпорядкувати економіку і державу, ринкова – пристосовується. У новому індустріальному суспільстві зростає роль держави, що сприяє формуванню „суспільства достатку”..

У кінці 1960 ‑ 1970-х рр. Дж. Гелбрейт аналізував зрілу корпораціяю як інструмент збереження нерівності в суспільстві і фактор зростаючої нестійкості економічної системи. У плануючій системі можливі спади, депресії, іІнфляція, що можуть набути кумулятивного характеру. Вчений висунув положення про стабільність плануючої системи лише за умов державного регулювання.

• Теорія регулюючої ролі держави. У загальній теорії реформи наголошується, що держава повинна звільнитися від влади плануючої системи. За цієї умови держава буде працювати в інтересах суспільства, що уможливлю проведення реформ. Вони повинні охоплювати: посилення впливу та можливостей ринкової системи, піднесення рівня її розвитку по відношенню до плануючої системи (зменшення нерівності в доходах і поліпшення конкурентних можливостей), упорядкуванні цілей монополії щодо служіння суспільству і знищення привілеїв плануючої системи, управління економікою. Необхідно реформувати соціальні проблеми, забезпечити гарантійний прибуток усім членам суспільства, послабити тиск військово-промислового комплексу, робити наголос не на кредитно-грошову політику , а покладатися на фінансово-бюджетку (підвищення податків для багатих людей, зменшення дефіциту бюджету, знижувати процентні ставки). Вчений вважає, що провести реформи могли б представники меритократії – професорсько-викладацька еліта, але це можливо за умови перетворення фундаментальних знань на найдефіцитніший ресурс, що дає владу.

• Теорія соціалістичного імперативізму. Пропагує ідею „нового соціалізму”, змістом якого є організація галузей, які не можуть ефективно функціонувати в ринковій економіці, у межах державної власності. Такий соціалізм не бажає влади, він необхідний там, де існує низький рівень розвитку. Щодо конвергенції (зближення) капіталізму і соціалізму, вчний бачив цей процес у розвиткові однакої технологічної структури, у менеджменті.

В економічній літературі окремі положення теорії Дж. Гелбрейта активно критикуються, зокрема протиставлення плануючої та ринкової систем, відсутність аналізу ринкових сил, що діють в економіці, в корпоративному секторі.

У 60‑80-х рр. XX ст. поступово знижувався інтерес до теорій індустріального суспільства як самостійних. Їх основні положення використовували в концепціях цивілізаційної еволюції, формуванні та розвиткові теорій постіндустріального суспільства. Відбулося становлення концепції структурних зрушень, що стала складовою теорій постіндустріального суспільства.

Витоки теорії постіндустріального суспільства пов’язані з працями американського економіста К. Кларка ”Економіка у 1960 році” (1947) і французького соціологі Жан Фурастьє „Велика надія XX ст.” (1948). У межах футурології (науки про майбутнє)¹ вони сформували концепцію структурних зрушень, згідно якої всі види економічної діяльності, що враховуються ВВП, поділяються за галузевою ознакою на три сектори економіки: первинний ‑ добувний (сільське господарство, лісівництво, рибальство. Гірничо-добувна промисловість), вторинний – індустріальний (обробна промисловість, будівництво), третинний – сфера послуг (транспорт, рекреація, торгівля, фінанси, кредит, банки, страхування, охорона здоров’я, освіта, наука, управлінн, операції з нерухомістю). Основними критеріями визначили частку секторів та кількості зайнятих у ВВП. Було зроблено висновок щодо зростання сфери послуг порівняно з сільським господарством і промисловістю. У 1970 р. Ж. Фурастьє у праці „Цивілізація 1995 року” спрогнозував виокремлення „четвертинної цивілізації”, яку характеризував як „цивілізацію дозвілля”, основною метою дозвілля стане отримання знань.

Вперше поняття „постіндустріальне суспільство” вжив американський соціолог Д. Рісман у 1958 р. у назві статті для протиставлення попереднім стадіям розвитку. У 1959 р. америнський соціолог Данієл Белл використав цей темін у виступі на міжнародному семінарі у м. Зальцбурзі як протиставлення марксизму. Упродовж 1960-х рр. у статтях він сформував основні положення концепції постіндустріального суспільства. У 1973 р. вийшла його праця „Настання постіндустріального суспільства. Досвід соціального прогнозування” (1973). Ці дослідження, а також праця французького вченого А. Турена „Постіндустріальне суспільство” (1969) започаткували теорію постіндустріальної економіки та суспільства (цивілізації).

Дослідження Д. Белла виявляється у наступних аспектах:

• Заміна марксистського розуміння суспільного розвитку, що будується навколо осі власності та поділяє його на рабовласництво, феодалізм, капіталізм і соціалізм, ідеєю розвитку суспільства уздовж „осьових ліній”, які є основою трьох основних сфер соціального життя: соціальної структури, політичної організації суспільства і культури. Оптимальною є схема, побудована уздовж „осі техніка, технологія і знання”.

• Постіндустріальним є суспільство, що досягло високого ступеня наукового, технологічного та інформаційного забезпечення виробництва та технічної культури. Фактори, що характеризують перехід до індустріального суспільства та визнача ють його ознаки такі: перехід від економіки, що виробляє товари до екномікиобслуговуючої (сервісної); у соціальній структурі класовий поділ поступається професійному, суспільство поділяється на страти і стоси; машинна технологія змінюється інтелектуальною технологією, планування і контроль за технологічними змінами; зростає значення теоретичного знання, університети стають головним інститутом суспільства;

• для завершення переходу до індустріального суспільства необхідно: формування єдиної інтерактивної системи, забезпечити збереження та передачу інформації в інтерактивному режимі, перехід до комп’ютеризації, дистанційної системи загальнодоступної та обов’язкової освіти; злиття виробника і споживача, організація їх роботи в домашніх умовах шляхом створення „командних пункитів”.

У 1960‑1970-х рр. виникла значна кількість теорій постіндустріального суспільства. Так, Герман Кан стверджує, що постцивілізаційне суспільство буде світом зростаючого достатку, зменшення конкуренції, великих подорожей і контактів і, можливо, світом, що зумовлює зменшення відмінностей між його народами. Окремі економічні, екологічні та інші проблеми – це лише «видатки зростання.

Збіґнєва Казімєжа Бжезінського, у концепції «технотронної ери» в економічній системі «технотронного суспільства» виділяє три сектори: 1) технотронний, в якому зосереджені нові галузі виробництва, засоби масової інформації, сфера науки; 2) індустріальний, де сконцентровані традиційні галузі, робітники яких добре забезпечені; 3) доіндустріальний, в якому переважають робітники з низькою кваліфікацією, низькими доходами. А визначальними рисами «технотронного суспільства» є переважання сфери послуг, розвиток індивідуальних здібностей людини, доступність освіти, заміна мотиву нагромадження особистого багатства «моральним імперативом використання науки в інтересах людини», ліквідація «персоналізації» економічної влади, тобто втрата власниками капіталу позицій в управлінні виробництвом, Цю роль виконує «еліта» «технотронного суспільства» в осбі організаторів виробництва, вчених. Соціальні конфлікти виникають лише у доіндустріальному секторі, але і вони можуть бути усунені шляхом збільшення доходів осіб.

Особлива роль інституціоналістами відводиться державі в організації і стимулюванні науково-технічного прогресу. У. Ростоу називає сучасний етап НТП "четвертою промисловою революцією", пов'язаною з широким впровадженням мікроелектроніки, нових методів телекомунікаційного зв'язку, лазерної електроніки і робототехніки, принципово нових штучних матеріалів. На його думку, саме держава має стимулювати НТП взявши на себе особливу турботу щодо організації фундаментальних досліджень, поліпшення системи освіти, професійного перенавчання, здійснення експериментальних, найбільш ризикованих у комерційному відношенні проектів.