Теорія раціональних очікувань

Однією із течій сучасного економічного консерватизму, яка виникла у 70-80-х рр. ХХ століття, є «теорія раціональних очікувань» (Ф. Модільяні) або як її ще називають «нова класична макроекономіка» (Дж. Тобін), «нова класика». Деякі економісти, зокрема М. Блауґ, вважають нову класику не самостійною школою економічної думки, а лише особливою версією, «правим крилом» монетаризму. «Революцію раціональних очікувань» інколи прирівнюють за значенням до кейнсіанської революції, хоча й з зворотнім знаком в плані ставлення її творців до ідеї державного реґулювання економіки.

Засновником та ідейним лідером теорії раціональних очікувань є професор Чиказького університету Р. Лукас. Суттєвий внесок в розвиток даної концепції здійснили також Т. Сарджент, Н. Воллес, Дж. Лонґ, Ч. Плоссер та Е. Прескотт, Р. Барроу.

Як випливає із назви даного напрямку (нова класична макроекономіка), її представники головну увагу приділили побудові макроекономічної концепції на засадах і у відповідності до неокласичної мікроекономічної моделі. Річ у тому, що більшість економістів, навіть неоконсервативної течії, інтерпретували макроекономічні проблеми (інфляцію та безробіття) як явища, пов’язані із порушенням рівноваги, що спричинюється нераціональністю поведінки, яка обумовлена нестачею (недосконалістю) інформації. В той же час на мікрорівні вони переважно дотримувались рівноважних неокласичних моделей оптимальної (раціональної) поведінки економічних суб’єктів. По суті це означало, що із мікроекономічної рівноваги та раціональності виводилась макроекономічна нерівновага та нераціональність.

Дану суперечність й намагались подолати «нові класики», аналізуючи макроекономічні явища як рівноважні процеси та поширюючи принцип раціональності поведінки господарюючих суб’єктів на сферу формування очікувань та використання інформації.

Теорія щодо раціонального характеру очікувань. Гіпотеза раціональних очікувань (РО) вперше була запропонована у 1961 р. американським математиком та економістом Дж.Ф. Мутом в статті, присвяченій ринку товарів і цінних паперів¹.

Дж.Ф. Мут зацікавився питанням, чому жодне правило, жодна формула або модель ніколи не могли успішно прогнозувати рух цін на фінансових ринках, який дійсно нагадує те, що прийнято називати процесом «випадкових блукань», на який накладається «шум».

Фактично, його відповідь зводилась до того, що уся наявна інформація, яка здатна максимізувати точність цінових прогнозів, майже миттєво інкорпорується в поточні рішення спекулянтів. Таким чином їх передбачення, а відповідно, й очікування є «раціональними» у повному розумінні цього слова. Економічні суб’єкти, чию поведінку визначає модель, будують прогнози, в середньому аналогічні до прогнозів даної моделі, начебто вони її знають. Саме тому, що суб’єкти керуються раціональними очікуваннями, ринкові ціни відхиляються від рівноважних випадковим чином і ні в кого немає можливості експлуатувати недоступну іншим інформацію.

Через десятиліття Р. Лукас та його однодумці плідно використали гіпотезу раціональних очікувань для обґрунтування неефективності державного реґулювання економіки.

Як відомо, монетаристи оперували поняттям «адаптивні очікування», які економічні суб’єкти формують поширюючи минулі тенденції, досвід на майбутнє. Тому їх інколи називають очікуваннями, орієнтованими на минуле. Нові класики вводять поняття «раціональних очікувань». Вони вважають, що економічні суб’єкти формують очікування, виходячи із усієї доступної інформації, а також знань про закономірності функціонування економіки, уявлень, стосовно майбутньої політики уряду та її наслідків. Раціональність очікувань означає, що вони є результатом оптимального (за критерієм максимізації) використання інформації.

Прихильники теорії РО не беруть до уваги того, що збирання та обробка інформації потребують певних витрат; що існує нерівність у доступі до інформації між, наприклад, політичними діячами і рядовими економічними аґентами; що, зрештою, як зазначає М. Блауґ, «…люди не формують «раціональних» очікувань з абсолютно простої, раціональної причини – наприклад, внаслідок надмірної кількості суперечливої інформації»².

Ґрунтуючись на теорії РО, нові класики довели, що оберненої залежності між інфляцією та безробіттям не існує навіть в короткому періоді (на відміну від монетаристів, які визнавали короткострокову криву Філліпса). Р. Лукас та його послідовники вважали, що уряд може вплинути лише на номінальні змінні (наприклад, темп інфляції), проте він є безсилим по відношенню до реальних величин, як то виробництво та зайнятість. На їх думку, не існує ніяких можливостей для проведення антициклічної стабілізаційної політики, а крива Філліпса може бути лише вертикальною. Пояснимо це твердження на конкретному прикладі.

Якщо уряд оголошує про проведення стимулюючої грошово-кредитної політики, то раціональні економічні суб’єкти розуміють її суть та наслідки і враховують це при укладанні угод. Тому вони не сприймають зростання номінальної зарплати як збільшення реальної навіть у короткостроковому періоді, як це передбачали монетаристи. В результаті не відбувається збільшення реальних обсягів виробництва і зайнятості, лише зростають ціни та номінальна зарплата. Таким чином економіка відразу рухається по вертикальній кривій Філліпса.

З теорії РО випливають два суттєвих висновки:

1) гроші є не просто нейтральними (по відношенню до реальних змінних, як то зайнятість, обсяги виробництва), а супернейтральними. Якщо монетаристи визнавали нейтральність грошей лише в довгостроковому періоді, то нові класики стверджують, що вони є нейтральними й в короткостроковому періоді;

2) раціональні очікування економічних суб’єктів нейтралізують, а тому роблять неефективним державне реґулювання економіки у будь-яких формах – чи то бюджетне, чи то грошово-кредитне.

Як послідовні неокласики, представники нової класичної макроекономіки вважали ціни абсолютно гнучкими, а ринкову економіку здатною до самореґулювання. Що ж тоді викликає відхилення від загальної рівноваги та повної зайнятості, тобто циклічні коливання економіки?

Відповідь на це запитання представлена у двох теоріях нових класиків: теорії недосконалої інформації Р. Лукаса та теорії реального бізнес-циклу Дж. Лонґа, Ч. Плоссера та Е. Прескотта.

Р. Лукас відмовився від традиції, що пов’язувала циклічні коливання із порушенням рівноваги та намагався пояснити діловий цикл як рівноважний процес, який спричинюється випадковими зовнішніми шоками. Принагідно зауважимо, що такий підхід не є абсолютно новим в економічній науці. В 30-х роках ХIХ Е. Слуцький та Р. Фріш висловили ідею, що економічні коливання (флуктуації) породжуються випадковими зовнішніми шоками, які можуть виступати як шоки пропозиції (зміна цін на ресурси, нові технічні та технологічні відкриття), шоки попиту (зміни в споживчих, інвестиційних витратах) та політичні (різкі зміни в монетарній або фіскальній політиці).

За Р. Лукасом ринок кожного окремого товару є схожим на острів. Учасники цього острову володіють щодо нього повною інформацією, проте із запізненням (лагом) одержують інформацію з інших ринків-островів. Коли ринкова ціна на продукцію зростає, виробники сприймають це як зростання відносних (порівняно із цінами на ресурси та інші товари), а не абсолютних цін. Тому вони реаґують на таке зростання нарощуванням обсягів виробництва і зайнятості. Оскільки, в середньому, кожен робить ту саму помилку, сукупна пропозиція збільшується. Проте, зрештою, кожен починає розуміти свою помилку, і в цей момент сукупне виробництво скорочується до попереднього рівня. Іншими словами, економічний цикл за теорією недосконалої інформації є по суті наслідком обмеженості інформації, яку надають цінові сигнали.

Доцільно наголосити, що якщо нові класики виходять із припущення про раціональний характер очікувань, то можливі лише тимчасові помилки в оцінках економічних суб’єктів щодо тих цінових змін, які вони спостерігають. Однак, хоча такі помилки й не є систематичними, вони спроможні породжувати економічні коливання, так само як і дії, спрямовані на їх виправлення.

Критики теорії Р. Лукаса уїдливо зауважували: якщо прості робітники і фермери можуть передбачити наслідки урядової політики, то чому вони не в змозі відрізнити загальне зростання цін від збільшення попиту на окремий товар? Тим більше, що загальноекономічні індекси вартості життя і цін виробників друкуються щомісяця та супроводжуються широкою рекламою. Крім того, індивіди та фірми купують товари протягом місяця. Таким чином, ще до того як оголошується індекс цін економічні аґенти вже знають загальну динаміку цін.

Зазначені вище недоліки теорії недосконалої інформації спонукали до появи іншого пояснення – концепції реального бізнес-циклу.

Прихильники теорії реального бізнес-циклу вважають, що циклічні коливання є наслідком випадкових зовнішніх шоків в реальному секторі економіки, а саме – технічних та технологічних зрушень, які «вибивають» економічну систему із стану рівноваги. Як бачимо, цей підхід є близьким до ідей Й. Шумпетера, який вважав, що для ринкової економіки характерними є хвилі «творчого руйнування», під час яких безперервне введення нових технологій постійно виштовхує існуючи фірми із бізнесу.

Принципово новим у нових класиків є передавальний механізм, за допомогою якого початкові імпульси поширюються в економіці. Роль останнього в теорії реального бізнес-циклу виконує міжчасове заміщення праці й дозвілля.

Припустимо, що відкриття нових технологій призводить до зростання інвестицій та попиту на робочу силу. Збільшення останнього викликає зростання заробітної плати. Якщо працівники розглядають зростання заробітної плати як тимчасове явище, то вони нарощуватимуть пропозицію праці для того, щоб заробити більше грошей, адже пізніше, коли зарплата зменшиться, доцільніше більше часу приділити дозвіллю. Якщо ж зростання заробітної плати розглядається як постійне, то зміни в пропозиції праці навряд чи відбудуться. В цілому ж, в залежності від характеру оцінок економічних суб’єктів наслідки неочікуваних зовнішніх шоків для економіки будуть різними і виявлятимуться у змінах пропозиції праці, капіталовкладень, запасів готової продукції.

Скептики висловлювали кілька зауважень до теорії реального бізнес-циклу. Насамперед, якщо головна причина циклічних коливань – зміни в технології, то вони мають бути як позитивними, що викликає піднесення, так й від’ємними, внаслідок чого виникає спад. Якщо технічного реґресу не спостерігається, то спад залишається без пояснення, а теорія – незавершеною. Крім того, відповідно до теорій нових класиків фактично заперечується вимушене безробіття, а реальний сектор економіки є абсолютно нечутливим до зміни кількості грошей в обігу.

Безумовною заслугою нових класиків можна вважати те, що вони чи не вперше в економічній науці арґументовано довели, що очікування людей впливають на реальний перебіг економічних і політичних процесів; що як це не парадоксально, цінові очікування людей стають ідентичними фактичній динаміці цін. Тому не бажано здійснювати жодних несподіваних для суб’єктів господарювання заходів з боку держави, навіть ефективних, оскільки вони породжують додаткову непевність.

Практика підтвердила, що при оцінюванні та розрахунках результатів нової економічної політики держави (наприклад, реформи податкової системи, зміни режиму зовнішньої торгівлі, нової грошово-кредитної політики, нової системи обмінних курсів тощо) слід обов’язково враховувати і ефект зміни раціональних очікувань.

Як висновок відзначимо наступні теоретичні здобутки нових класиків:

• раціональний характер очікувань економічних суб’єктів;

• визнання абсолютної нейтральності грошей щодо реальних величин як в коротко- так й в довгостроковому періодах;

• визнання лише вертикальної (довгострокової) кривої Філліпса;

• неефективність активного державного реґулювання економіки з огляду на раціональний характер очікувань економічних аґентів;

• визнання ринкової економіки самореґульованою системою;

• причина циклічних коливань – зовнішні шоки, пов’язані або із обмеженістю і недосконалістю інформації, або із технічними та технологічними зрушеннями.