Тема 13.

Господарство України та його трактування в

економічній думці (1914–1991 рр.)

Програмна анотація

13.1. Господарство україни у міжвоєнний період в умовах ринкової екноміки (1914-1939)

13.1.1. Вплив Першої світової війни на економіку України.

13.1.2 Економічні програми національних урядів України (Центральної ради, Гетьманату, Директорії, ЗУНР), їх реалізація в 1917–1921 рр.

13.1.3. Економічний розвиток західноукраїнських земель

у 1920–1930-х рр.

13.2. Розвиток радянської соціалістичної економіки в Україні.

13.2.1. Характеристика радянської соціалістичної економіки, її періодизація.

13.2.2. Економіка України в умовах переходу від ринкової до соціалістичної (1917–1937 рр.).

13.2.2.1. Становлення радянської системи господарювання (грудень 1917 р. – березень 1921 рр.). Зміст політики воєнного комунізму та її реалізація в Україні (1919–1921 рр.).

13.2.2.2. Причини запровадження та зміст нової економічної політики, її реалізація в Україні (1921–1928 рр.). Початок соціалістичної індустріалізації народного господарства.

13.2.2.3. Соціалістична індустріалізація господарства в 1928–1937 рр. в умовах становлення командно-адміністративної системи. Побудова соціалістичної економіки

3. Розвиток радянської соціалістичної економіки (1938–1985 рр.).

2. Спроби реформування соціалістичної економіки в 1985–1991 рр.

13.1 Господарство України у міжвоєнний період

в умовах ринкової економіки (1914 – 1939 рр.)

1. Вплив Першої світової війни на економіку України

Перша світова війна (1 серпня 1914 р. – 11 листопада 1918 р.) призупинила еволюційний процес індустріалізації господарства України, негативно вплинула на її економічний потенціал.

У Російської імперії видатки на війну впродовж 1914–1916 рр. становили понад 30 млрд. руб. Тимчасовий уряд, що прийшов до влади після Лютневої революції 1917 р., продовжував війну, видатки на яку з лютого по жовтень 1917 р. дорівнювали 20 млрд. руб. Зовнішні борги збільшилися на 7 млрд. руб. і на кінець 1917 р. досягли 13,1 млрд. руб.

Мобілізація призвела до різкого зменшення робочої сили. В Україні в середині 1917 р., за різними даними, ― від 28–36% до 50% зайнятих. У селах зменшення було помітнішим, селяни не мали відстрочки з мобілізації. Виникали проекти щодо «натуральної трудової повинності».

Порушилися сталі господарські відносини. Підприємства перейшли на випуск військової продукції. За 1914–1916 рр. виробництво машинобудівної, металообробної, хімічної галузей збільшилося на 200–300%, проте в інших галузях почався спад. У 1917 р. криза охопила всі галузі промисловості. Лише за травень–липень 1917 р. припинили діяльність 339 підприємств. Узимку 1916–1917 рр. рух транспорту був паралізований. У 1917 р. валова продукція промисловості зменшилася до 71% від рівня 1913 р., у тому числі виплавлення чавуну ― до 67,8%, сталі ― 66,7%, прокату ― 52,2%, видобування залізної руди ― 53,6%, виробництво цукру ― 70,4%.

У сільському господарстві зменшилися посівні площі, врожайність, фінансова база агрокультурних заходів. Валовий збір зерна в 1917 р. зменшився на 200 млн. пуд. щодо 1913 р. Валова сільськогосподарська продукція зменшилася до 88% щодо рівня 1913 р. Сільське господарство натуралізувалося. У 1916 р. почалася продовольча криза. Розірвалися зв’язки з ринком. У 1914–1915 рр. експорт зерна різко зменшився, а в 1916 р. фактично припинився. Збут сільськогосподарської продукції набув змісту поставок армії. До весни 1917 р. було реквізовано для потреб армії близько 2,6 млн. коней. Не поповнювався сільськогосподарський інвентар.

Зросло значення сільськогосподарської кооперації. В 1915 р. в Україні було 2500 кредитних кооперативів, що перетворилися на сільськогосподарські, і майже 1000 сільськогосподарьких товариств, які вирішували питання кооперації. Кредитна кооперація за 1915–1916 рр. поставила армії до 10 млн. пуд. зерна.

Фінансова система була зруйнована. Обмін банкнот на золото був припинений, дозволявся випуск кредитних квитків для фінансування військових витрат держави. В результаті цього банківські квитки фактично перетворилися в паперові гроші. Царський уряд вдався до емісії грошей, що посилювало інфляцію. Почалося падіння курсу рубля. На початку 1915 р. він зменшився до 80 коп., наприкінці 1916 р. ― до 55 коп., за станом на 1 березня 1917 р. ― до 27 коп. Індекс зростання цін за 1913–1916 рр. становив 702%. Тимчасовий уряд продовжував емісію грошей. За станом на 1 січня 1917 р. в обігу перебувало 9,1 млрд. руб, на 1 листопада 1917 р. ― 22,4 млрд. руб. Ціни на хліб у 1917 р. зросли порівняно з 1914 р. у 16 разів, на картоплю ― у 20 разів, цукровий пісок ― у 27 разів, м’ясо ― у 5 разів. В обігу були царські гроші, керенки, випущені Тимчасовим урядом, марки, облігації державних позик, зобов’язання казначейства. Відбувався процес розпаду грошової системи Росії. Перед країною виникла загроза фінансового краху. Зовнішні та внутрішні позики, збільшення податків не могли оздоровити господарство.

Війна посилила регулятивну роль держави в економіці Росії. В 1915 р. були створені чотири державні Особливі наради з оборони, палива, перевезень і продовольства, які вирішували питання держзамовлень, введення твердих цін, обмеження свободи торгівлі адміністративно-примусовими методами. Наприкінці 1915 р. вони об’єднали в Україні 1130 підприємств і майже 400 тис. робітників. Виникли також громадські об’єднання промисловців і великих землевласників, метою яких було забезпечення армії, організація воєнного виробництва, протидія корупції в процесі розподілу воєнних замовлень. В Україні діяли Київський, Харківський, Катеринославський, Одеський військово-промислові комітети та кілька місцевих. Створювали відділення Всеросійського союзу земств і міст, які вирішували питання воєнного постачання на підприємствах місцевої, дрібної та кустарної промисловості. У 1912 р. розроблено та подано до Державної думи перспективний план розвитку господарства Російської імперії на 5 років. У 1915–1916 рр. були встановлені тверді ціни на продукти, які заготовляла держава. За відмову від продажу проводили реквізиції із заниженням ціни на 15%. У приватній торгівлі переважали ринкові ціни. В аграрній науці домінували проблеми планової організації сільського господарства, зокрема щодо організації посівних і збиральних робіт.

Тимчасовий уряд зберіг Особливу нараду з оборони, а також створив Економічну раду, що мала розробити загальнодержавний економічний план, і Головний економічний комітет, завданням якого було практичне впровадження економічних заходів. Тимчасовий уряд намагався контролювати приватні монополії, встановивши державний контроль за цінами, щоб акумулювати в Державному бюджеті переважну частину підприємницького прибутку.

Господарство Західної України зазнало значних втрат. Австро-угорський уряд у липні 1914 р. виробив заходи, спрямовані на «планомірне господарське використання східних окраїн монархії в інтересах війни». Загальні матеріальні втрати Галичини та Буковини становили 2,6 млн. кор., у тому числі фабрично-промислового виробництва ― 0,5 млн. кор. Демографічні втрати Галичини, за різними джерелами, дорівнювали 0,5–0,67 млн. осіб або 8,5–9% щодо населення 1910 р.

У перший рік війни влада реквізувала в Галичині та Буковині майже 500 тис. коней, 1,6 млн. голів великої рогатої худоби, 1,6 млн. овець і свиней, 14 млн. птиці, крім того, на 6 млн. кор. продуктів, сировини, промислових товарів. Почався спад основних економічних показників у сільському господарстві: зменшилися кількість робочої сили на 250 тис. осіб, посівні площі у 1918 р. ― на 1/3–1/4, втрати з гектара у 1914–1915 рр. порівняно з 1913 р. становили 74 кор., або половину вартості річної продукції рослинництва, у тваринництві ― 38–77%; знищено на 100 млн. кор. сільськогосподарського інвентарю, ціни на нього у 1918 р. збільшились уп’ятеро. Значної руйнації зазнали 233 тис. селянських господарств, зокрема у повітах, де відбувалися воєнні дії. Як наслідок, порушилися звичні господарські відносини, зменшилися обсяги сільськогосподарського виробництва, погіршилося економічне становище селянства.

Банки перестали обліковувати векселі, деякі відмовилися виплачувати грошові вкладення. Залізничний транспорт переважно здійснював військові перевезення, не забезпечував промислове виробництво сировиною, зокрема паливом. Більшість фабрично-заводських підприємств були закриті. У серпні 1914 р. в окремих галузях оголошено воєнний стан. На повну потужність працювала лише нафтова галузь, яку контролював німецький капітал.

В умовах російської окупації Галичини та Буковини (вересень 1914 р. – червень 1915 р.) торгова та промислова діяльність активізувались і набули воєнно-спекулятивного характеру. Посилився вплив російського й англійського капіталу.

У другій половині 1915–1917 рр. діяла державна монополія на виробництво і продаж продуктів масового споживання. Збільшилось оподаткування в 2–3 рази. Посилилися реквізиції запасів сировини, промислового обладнання. Австро-німецький капітал підпорядкував нафтопромисли та нафтопереробні заводи.

Відбудову сільського господарства здійснювали сільськогосподарські комісії Крайових і повітових органів влади. Активну роль відігравали польські товариства сільського господарства. Так, 1 червня 1916 р. створено Крайову централю відбудови Галичини з осередком у Кракові та філією у Львові. Вона мала три відділи: технічно-будівельний, сільськогосподарський, промислово-торговельний. Субвенції для населення виділяли готівкою і матеріалами, зокрема на відбудову будинків ― 10 тис. кор., домашнього господарства ― 2 тис. кор. Господар міг здійснювати відбудову самостійно або за допомогою будівельного відділу Крайової централі та приватних фірм. Військово-кредитний банк (філія Крайового банку) надавав кредити до 2 тис. кор. без іпотечної застави. У процесі відбудови українське населення не отримало необхідної допомоги. В установах відбудови українців було не більш ніж як 30%. Крайова централя господарської відбудови виділила українцям на упорядкування посівної площі та придбання техніки 524 тис. кор., хоча видатки становили 1,3 млн. кор.