12.3. Економічнна політика зростання.

Теорії економічного зростання

12.3.1. Економічне зростання індустріальних ринкових економічних

систем країн Європейської цивілізації в 1950‑1960-х рр.

Економічний розвиток у 50‑60-х рр. характеризувався швидкими темпами зростання та короткотерміновими проявами рецесії.

Аналіз даних табл. 12.3.1. дозволяє зробити висновок про безпрецендентне зростання середньорічних темпів макроекономічних показників за умов розвитку зрілої індустріальної економіки. Визначився тренд зростаючої макроекономічної динаміки впродовж 100 років.

Таблиця 12.3.1.

Зростання середньорічних темпів (%) макроекономічних показників індустріальних ринкових економічних систем країн Європейської цивілізації

Показники / країни	Роки
	1870-1913	1913-1928	1951-1960	1961-1970	1950-1970
ВВП: економічного розвинених країн	2,5	1,4	4,1	4,9	5,6
США	-	-	3,3	3,8	-
Японія	-	-	8,1	10,7	-
Німеччина	-	-	5
Франція	-	-	5
Велика Британія	-	-	2,7	2,89	-
Промислове виробництво економічно розвинених країн	3-4	3,9	4,6	5,8	5.8
Країни Західної Європи	3-4	3,7	5,9	5,5	6,8
США	4-5	2,5	2,6	5,5	3,9
Японія	н/д	6,2	15,9	12,8	15,2
Національний продукт: Франція	1,6	0,7	4,6	5,8	-
Німеччина	2,9	1,2	7,8	4,8	-
Велика Британя	2,2	1,7	2,7	2,8	-
США	4,3	2,9	3,2	4,3	-
Японія	2,1-2,7	1,8	9,5	10,5	-

Японія продемонструвала найвищі темпи економічного розвитку. В історія японської економіки період другої половини 1950-х – 1960-х рр. отримав назву «японського економічного дива». Обсяги промислового виробництва зросли в 10,4 разу, сільськогосподарського ― в 1,57 разу, товарного експорту ― в 10,9 разу. Японія в 1970 р. зайняла друге місце в світу за обсягами ВВП після США, четверте ― за обсягами експорту, перше ― за рівнем нагромадження капіталу.

В історії німецької економіки 1953–1956 рр. були періодом зміцнення економічної системи, а друга половина 1950-х рр. – 1960-і рр. ― стабільного економічного зростання, відомого як «німецьке економічне диво».

У Франції темпи економічного зростання перевищували середні темпи розвитку економічно розвинених держав. Зростання промислового розвитку становило в 1950-х рр. 10–15%, у 1960-х рр. коливалися від 3,6% у 1963 р. до 12% у 1968–1969 рр. Лише за 1960-і рр. національний дохід збільшився удвічі, продуктивність праці ― на 60%.

Велика Британія за основними показниками значно відставала від індустріально розвинених держав, у тому числі західноєвропейських. Так, середньорічні темпи промислового виробництва становили 3,3% у 1950-х рр.

США відстали від європейських країн за темпами економічного зростання. Проте країна займала перше місце за темпами зростання продуктивності праці ― 2,9%. Європейські держави не зуміли досягти рівня США і подолати відставання. Негативно на економіку вплинули економічні кризи 1954, 1957–1958, 1960–1961, 1969–1970 рр. У ці періоди ВНП знижався на 1,6–3,9%, промислове виробництво — на 8–12%, рівень безробіття зростава до 7%.

Процес економічного зростання зумовили наступні чинники.

• Вплив структуроутворюючих факторів розвитку, що визначали еволюцію ринкової економіки: трансформація та стабілізація фінансово-торговельної системи; посилення економічної інтернаціоналізації та інтеграції, формування макроекономічних чинників глобалізаційних процесів; розгортання сучасної науково-технічної революції (СНТР) та її пролонгація; розвиток сучасних корпорацій у транснаціональних формах; формування змішаних економічних систем, окреслення соціальної орієнтованості ринкових суспільств. Це забезпечило переважно інтенсивне економічне зростання.

• Масштаби і структура інвестицій визначали рівень і темпи розвитку національних господарств. Якщо в економічно розвинених країнах світу їх частка у ВНП у передвоєнні роки складала в середньому 15,4%, то в 1970 р. вона коливалася у межах 20–30%, у США ― лише 14%, що свідчило про втрату країною переваги за масштабами інвестицій в економіку.

Змінювалася технологічна структура інвестицій. Їх частка в активну частину основного капіталу (машини, обладнання, модернізацію, автоматизацію виробничих процесів) зросла у 1960-х рр. до 51–67% від загального обсягу, в 1970-х рр. у США такі витрати становили 74%, у ФРН ― 78%. У 1950-х рр. інвестиції вкладалися в реконструкцію вугільної, сталеплавильної промисловості, в такі галузі, як нафтохімічна, електротехнічна, автомобільна, виробництво пластмас, машинобудування. У 1960-х роках першість в інвестуванні мали авіаракетна, приладобудівна, хімічна, нафтопереробна, гумовотехнічна галузі. Зменшилися інвестиції в добувну промисловість

Зросли капітальні вкладення у невиробничу сферу: освіту, фахову підготовку, науку, медицину. В 1968 р. їх частка у структурі всіх капіталовкладень становила в США 76,6%, ФРН ― 56,6%, Франції ― 53,3%, Великобританії ― 61,2%.

У Франції змінилося співвідношення між внутрішніми та закордонними інвестиціями. Якщо на початку XX ст. інвестиції в облігації державних позик та закордонні цінні папери в 10 разів перевищували інвестиції у промисловість і торгівлю, то у 1960-х рр. у промисловість, транспорт і торгівлю було інвестовано в 6 разів більше, ніж вивезено.

Японія за розмірами інвестицій випередила Францію, ФРН, Великобританію в 2,6 разу. США ― в 4 рази. Частка інвестицій у ВНП за 1953–1969 рр. зросла з 25% до 38,7%. Майже 80% коштів вкладали в промисловість, будівництво, у виробництво машин й обладнання. За масштабами оновлення виробничих фондів Японії належало перше місце в світі.

• Тривали структурні зміни у національних економіках і світовому господарстві. У 1950–1960 рр. середньорічні темпи зростання матеріального виробництва становили 4,3%, у сфері послуг ― y 4,5%. Зміни співвідношення між окремими секторами господарства показує (%) табл. 12.3.2.

Таблиця 12.3.2.

Динаміка співвідношення секторів господарства (%) індустріальних ринкових економічних систем країн Європейської цивілізації

	1955 р.	1960 р.	1970 р.
Промисловість	28	29,5	32
Сільське господарство	11,5	10,5	8
Будівництво	6,5	6,3	6
Транспорт, зв’язок	6	6	6,5
Сфера послуг,	48	47,5	47,5
У тому числі торгівля	15	15	15,5

Франція з аграрно-промислової країни перетворилася на індустріальну. Відбувався процес вирівнювання індустріального розвитку країн. Головні структурні зрушення характеризують показники (%) табл. 12.1.3.

• Структуру промисловості в економічно розвинених країнах визначало використання досягнень СНТР. Найшвидше розвивалися галузі, що визначали технічний прогрес. У 1953–1968 рр. обсяг виробництва важкої промисловості збільшився в 2,4 разу, групи «Б» ― у 1,9 разу. Виробництво хіміїної промисловості в 1970 р. порівняно з 1948 р. зросло майже в 9 разів.

Таблиця 12.1.3.

Структурні зрушення в національних економіках провідних країн

Європейської цивілізації

Країна	Галузь	1950 р.		1970 р.
		Частка у ВВП	Структура зайнятості	Частка у ВВП	Структура Зайнятості
США	Сільське господарство (1)	7	11	3	4
	Промисловість, будівництво (11)	38	34	35	34
	Транспорт, сфера послуг і торгівля (III)	55	55	62	62
Велика	І	6	5	3	3
Британія	II	49	49	37	47
	III	45	46	60	50
ФРН	І	10	25	3	9
	11	49	42	54	49
	III	41	33	43	42
Франція	I	15	82	6	13
	II	48	37	48	38
	III	37	35	46	49
Японія	І	23	50	7	19
	II	ЗІ	21	46	34
	III	46	29	47	47

Відбувся перехід на нафтогазову сировинну базу, що зумовило розвиток нафтохімічної промисловості. Друге місце за темпами розвитку належало електротехнічній галузі. Провідну роль, як і раніше, відігравало машинобудування, насамперед такі підгалузі, як верстатобудування, технологічного і транспортного обладнання. Випереджаючими темпами розвивалося виробництво електроенергії та газопостачання. Виникли нові галузі: аерокосмічна, радіоелектронна (виробництво ЕОМ, систем автоматизації). Наприклад, у Німеччині в 1950-х – на початку 1960-х рр. чотири галузі (хімічна, електротехнічна, транспортного і загального машинобудування) сконцентрували 70% приросту промислової продукції. Темпи їхнього зростання становили відповідно 11,5%, 16,2%, 19,9% і 10%.У загальній чисельності промислових працівників зросла частка висококваліфікованих. У структурі промислового виробництва зросло значення високотехнологічних товарів споживання довготермінового користування. Темпи розвитку галузей групи «А» і «Б» зближувалися.

Частка добувних галузей у ВВП скоротилася у зв’язку з вичерпанням природних запасів національних родовищ руд і вугілля, конкуренцією імпортної нафти, підвищенням ефективності використання пального; зростанням значення обробної промисловості.

У галузевій структурі співвідношення продукції групи «А» і «Б» у загальному обсязі виробництва обробної промисловості в середині 1960-х рр. становило в економічно розвинених країнах 65,6% і 34,5%; у Західній Європі ― 63% і 37%; у США ― 67% і 33%. Японія досягла середнього рівня західноєвропейських країн у середині 1970-х рр.

У Японії значну роль у швидкому розвитку господарства мала дешева робоча сила та високий рівень кваліфікації робітників. Так, у 1955–1962 рр. обсяг виробництва зріс у 2,7 разу, продуктивність праці ― на 48%, заробітна плата — на 35%. У 1950-х рр. працю японського робітника оплачували в 7 разів дешевше, ніж американського, а в кінці 1960-х рр. — у 4 рази. У державі була обов’язкова дев’ятирічна освіта, існувала система професійної підготовки та вищої освіти, в першу чергу технічної. Система стимулювання трудової активності передбачала впровадження наукових принципів організації праці, бригадні форми організації праці, систему пожиттєвого найму (патерналізм), діяльність профспілок не за галузевою, а корпораційною ознакою, преміальну система, що враховувала поряд з рівнем кваліфікації трудовий стаж на фірмі, залучення працівників до раціоналізації праці та контролю за якістю продукції. Склалася особлива система взаємовідносин компанії з персоналом на основі японських культури, традицій і психології «компанія ― велика родина».

• Завершилася індустріалізація сільського господарства (так звана зелена революція¹) в економічно розвинених країнах. У сільське господарство активно впроваджувалися досягнення науково-технічного прогресу. Так. у США лише в системі Міністерства сільського господарства за 1920–1965 рр. асигнування на науково-дослідну роботу збільшилися у 20 разів (вони становили 300–400 млн. дол.), видатки на пропаганду сільськогосподарських знань ― у 10 разів. Загальний обсяг державних і приватних інвестицій в аграрну науку становив 1 млрд. дол. щорічно. Почалося впровадження досягнень генетики, біохімії, електроніки тощо.

Завершилася комплексна механізація виробничих процесів, широк впроваджувалися електрифікація та хімізація. Розширилася мережа комунікацій. Основним засобом перевезення був автомобільний транспорт. Телефонізовано більшість фермерських господарств. Відбувся перехід до стандартизованої продукції. У виробничій структурі сільського господарства продовжувало зростати значення тваринництва, у рослинництві ― технічних і кормових культур. Протягом 1960-х рр. площу сільськогосподарських угідь у США збільшили в 2 рази, у Великобританії, ФРН відповідно зменшили в 1,4 і 1,7 разу, а у Франції залишили незмінною. Збільшилися інвестиції у сільське господарство. Обсяг основних виробничих фондів сільськогосподарських підприємств збільшився у 1950–1975 рр. з 34,7 до 119 млрд.дол. Для великих господарств співвідношення позичкових і власних коштів досягло 35–37% від загальної величини активів. За допомогою позики вони майже повністю фінансували поточні витрати.

Сформувалися агропромислові комплекси (АПК). За допомогою вертикальної інтеграції промисловий і фінансовий капітали активно освоював сільськогосподарське виробництво, поєднував всі стадії виробничого процесу в секторах АПК. Розвивалася спеціалізації та концентрації виробництва. На початку 1960-х рр. 9/10 ферм були вузькоспеціалізованими. У США згідно з переписом 1964 р., 8,5% ферм виробляли 90% продукції птахівництва, 15% ферм ― 90% молочних продуктів, 2,5% ферм ― 74% продукції овочівництва, 21,4% ферм ― 65% великої рогатої худоби. З’явилися акціонерні підприємства, їх було менше, ніж 1% від загальної кількості ферм, але вони зосередили 7% угідь і виробляли 8% товарної продукції. Кооперація поширилася особливо в молочному тваринництві, овочівництві, садівництві. Її частка у збуті становила майже 40%;

Середньорічні темпи зростання сільськогосподарського виробництва були меншими, ніж у промисловості, і становили 2,6%. Обсяг виробництва загалом у всіх економічно розвинених ринкових країнах збільшився на 65%.

Зменшилася кількість зайнятих у сільському господарстві. До Другої світової війни цей показник становив близько 34%, після війни знизився до 27%, у 1968 р. ― до 20%. У США та Великобританії кількість населення, зайнятого у сільському господарстві, зменшилась у 2 рази, у ФРН, Франції, Японії ― в 3 рази.

Аграрні відносини характеризували сімейні фермерські господарства. Почався процес укрупнення господарств. Кількість ферм лише у 1960-х рр. зменшилася у США на 27%, Великій Британії ― 22%, ФРН ― 39, Франції ― на 17%. Значну роль а організації сільського господарства відігравали агро-промислові обєднання (АПО), у Великій Британії вони виробляли 40% сільськогосподарської продукції.

У Великій Британії зберігався лендлордизм (лендлорди ― власники понад 50% землі землі― не займалися виробництвом, а здавали землі в оренду). У 1967 р. у країні було 355 тис. ферм. 44% ферм не забезпечували повної зайнятості їх робітникам. У Німеччині в результаті земельної реформи 1947–1949 рр. основна частина земельних угідь стала власністю середніх і дрібних господарств. У США великими власниками землі були монополії та держава. За переписом 1954 р., банкам, страховим компаніям і монополіям належало 40% фермерських земель. Майже 1/4 земель контролювали за допомогою іпотечного кредиту. В державній власності перебувало 364 млн. га землі, або 40% від загальної земельної площі країни. Фермери-власники становили 62% від їх загальної кількості, володіючи 35,3% сільськогосподарських угідь. Поширилася оренда землі. Переважно землю орендували господарства з обсягом річної товарної продукції понад 40 тис. дол.;

Першість за масштабами сільськогосподарського виробництва, використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів утримували США, які виробляли найбільше в світі пшениці, кукурудзи, тютюну, бавовни, картоплі, цукрового буряку, мали найчисельніше поголів’я великої рогатої худоби, свиней. Сільське господарство набуло експортної орієнтації на світові аграрні ринки. Країна була лідером за ефективністю сільськогосподарських підприємств. У 1966 р. на одну людино-годину праці в рослинництві виробляли в 4,4, а в тваринництві — в 3,4 рази більше продукції, ніж у 1939 р. Один фермер годував 43 особи. Вимоги до його рівня кваліфікації та освіти були вищими, ніж у промисловості. Відповідно темпи зростання продуктивності праці в сільському господарстві становили 5,9%, у промисловості ― 2,8%.

Другим після США експортером сільськогосподарської продукції стала Франція, що вивозила зернові, молочні продукти та вино. Німеччина зайняла перше місце в Європі за рівнем технізації, електрифікації, хімізації та продуктивності сільськогосподарського виробництва.

Важливим підсумком розвитку сільського господарства в економічно розвинених країнах стало зростання його економічного потенціалу. Було досягнуто високого рівня самозабезпечення продуктами харчування, за винятком продукції тропічного землеробства.

У сфері послуг традиційно важливе значення мали зовнішня торгівля та вивіз капіталів. Сформувалася японської зовнішньоторгової моделі, коли в експорті переважала продукція переробної промисловості, а в імпорті ― мінеральна сировина і нафта. Майже 40% електроніки та 55% автомобілів експортували. Основною країною-імпортером японських товарів були США (75%), що стало однією з причин так званих торгових війн. Зросла позиція Японії у міжнародній економіці. За 1950–1970 рр. частка країни в світовому ВВП зросла з 2,94% до 6,95%; світовому промисловому виробництві ― з 1,7% до 5,4%, світовому товарному експорті ― з 1,35% до 4,86%.

Важливим чинником розвитку економіки стала орієнтація на зовнішній ринок. У 1970 р. Німеччина вийшла на перше місце за експортом готової продукції після США. Торговий баланс країни зберігав позитивне сальдо. Німеччина ― одна з засновників ЄЕС. На початок 1960-х рр. її частка серед країн-членів ЄЕС у видобутку вугілля становила 61%, у виробництві сталі ― 47%, за обсягом експорту ― 39%, імпорту ― 35%. У світовому господарстві значення Німеччини зростало. Її частка у світовому промисловому виробництві збільшилася з 3% у 1946 р. до 9,4% у 1955 р. У 1970 р. країна за рівнем економічного розвитку займала третє місце після США і Японії.

У зовнішньоекономічній політиці зберігався протекціонізм. У 1950-х рр. обмежувався імпорт товарів, але були створені умови для імпорту технологій. Держава лімітувала зарубіжні інвестиції. Лише наприкінці 1960-х рр. почалася лібералізація зовнішньоекономічних зв’язків.

На початку 1970-х рр. у розвитку англійської економіки визначилися чинники, що гальмували економічне зростання:

• демографічні проблеми внаслідок зменшення народжуваності та зростання кількості осіб пенсійного віку, що зумовило збільшення витрат на пенсійне забезпечення;

• найнижчий рівень освіти та кваліфікації працівників серед індустріальних держав;

• мілітаризація економіки, другий після США рівень витрат на військові потреби;

• економічні збитки, що становили 328 млн ф. ст. внаслідок військової компанії проти Єгипту в 1956 р.;

• фінансова криза 1972 р. і встановлення плаваючого курсу фунта стерлінгів, що зумовило його девальвацію на 5–6%;

• фінансові труднощі у зв’язку зі вступом до ЄЕС (внески у бюджет організації, відмова від фунта стерлінгів як резервної валюти);

• втрата позицій у світовому промисловому виробництві та на світових ринках;

• зростання соціальних видатків, що породжувало психологію утриманства. Негативну роль відігравав трипартизм, коли економічні рішення приймали на основі угод між державою, работодавцями і профспілками, що не були зацікавлені у змінах.

Постійно зростали частка зовнішньої торгівлі в національному доході ― з 25,5% у 1950 р. до 49,2% у 1974 р. та розмір зовнішньоторгового обороту на душу населення ― зі 146 дол. у 1950 р. до 1244 дол. у 1970 р. Але це були одні з найнижчих показників серед індустріальних держав. Великобританія продовжувала втрачати свої позиції. По-перше, через розпад імперії; по-друге, через зростання конкурентоспроможності продукції США, ФРН, Японії та Франції. Впродовж 1950–1960-х рр. зберігався дефіцит торгового і платіжного балансу, що стримувало зростання виробництва. На початку 1973 р. дефіцит торгового балансу становив 197 млн. ф. ст., частка країни у світовому експорті зменшилася до 6,6%, у світових інвестиціях ― до 20%.

Фінансова система країни була нестабільною. На початок 1970-х рр. золотовалютні ресурси зменшилися на 1 млрд. ф. ст. Заборгованість міжнародним економічним організаціям досягла 3 млрд. дол. Зростала інфляція. Уряд був змушений здійснити в 1967 р. девальвацію фунта стерлінгів, курс котрого знизився на 14,3%. Але індекс споживчих цін збільшився за 1965–1971 рр. на 37%.

Велика Британія відмовилася стати членом ЄЕС у 1957 р., що обмежило експорт англійських товарів на європейські ринки. Створення ЕАСТ не розв’язало проблеми. Переговори щодо вступу в ЄЕС продовжувалися протягом 1961–1973 рр.